26.Зарубіжні українці: загальна характеристика

Складовою частиною українського етносу є українці, що проживають за межами батьківщини, у діаспо¬рі. Згідно з під¬рахунками вчених, за межами ко¬лишнього Союзу проживає від З до 5 млн українців.

В Росії, Польщі, Чехословаччині, Румунії.

На території сучасної Польщі українці споконвіку прожи¬вали в історичних межах Лемківщини, Підляшшя, Холмщини, Надсяння. У Польщі 1947 р. розгорнулася кампанія масового примусового виселення українців із земель традиційного проживання на північ та захід країни. Ця акція, відома під назвою «Вісла», здійснювалася адміністративними органами і військовими підрозділами до 1950 р. Лише у 1947 р. від рідної домівки відірвано і відправлено на західні та північні землі 140 тис. українців.

У 1957 р. уряд ПНР дозволив українцям повернутися на рідні місця. Значна частина українського населення так і залишилася на місцях примусового переселення. Точна статистика кількості українців у Польщі відсутня. Вважаєть¬ся, що їх у країні проживає 300—350 тис. чол. Окремі джере¬ла подають цифру 400 тис. і більше.

Значну автохтонну національно-етнічну групу становлять українці у Чехії та Словаччині.

Основним місцем проживання українців є Східна Словаччина, де, за підрахунками вчених, збереглося близько 300 україн¬ських сіл.

У Румунії українське населення споконвічно проживає у Південній Буковині та Мараморощині.

Відомі наукові та культурні центри української еміграції виникли у Чехословаччині:Український вільний університет, Українська господарська академія, Український педагогічний інститут ім. Драгоманова, Інститут Громадознавства та ін. Тут працювали відомі вчені: М. Грушевський, Д. Дорошенко, Ф. Колес-са, І. Панькевич, І. Горбачевський, С. Дністрянський, В. Щербаковський. Політика урядів Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії завжди була спрямована на денаціоналізацію та асиміляцію українського населення.

27.Українська діаспора:загальна характеристика.

Іншим напрямом формування української діаспори була еміграція — масове переселення українців з батьківщини в ін¬ші країни.

Еміграція з України пройшла чотири етапи. Перший охоплю¬вав період від 70-х років XIX ст. до першої світової війни. Спо¬чатку еміграційний рух з українських земель був спрямова¬ний до США. Вже у 1870 р. на вугільні шахти штату Пенсіль-ванія прибула-перша група закарпатських українців. Особли¬вого розмаху набрала еміграція з України до США наприкінці XIX—на початку XX ст.

У 70-ті роки XIX ст. перші українські переселенці з'явили¬ся на території Бразилії. Значно активізувався емі¬граційний рух з України до Бразілії та Аргентини в середині 90-х років XIX ст., після відкриття систематичних пароплавних маршру¬тів з Європи до цієї країни.Всього у Бразілію до 1914 р. прибуло близько 40 тис. осіб української національності, в Аргентину — майже 10 тис.

Перші українські емігранти, мешканці з с. Небилова Калуського повіту Іван Пилипів та Василь Єлиняк прибули до Канади у вересні 1891 р. На середину 90-х років XIX ст. українська еміграція до цієї країни набула масового характеру. Всього до 1914 р. у Канаду емігрувало приблизно 170 тис. українців.

Після закінчення першої світової війни розпочинається другий етап української еміграції. На Україні відбулися значні суспільно-політичні та територіальні зміни. Східна Україна ввійшла до складу СРСР і еміграційні рухи звідти припинилися. Західноукраїнські землі були розділені між Польщею (Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина), Чехословаччиною (Закарпаття) та Румунією (Північна Буковина).

Масова еміграція українського населення із Західної України відновилася після встановлення нормальних тран-спортних зв'язків. Напрями еміграційних рухів мало чим від¬різнялися від попереднього етапу. Основна кількість переселен¬ців з України знову направлялася до США і Канади. З 1920 до 1940 р. їх туди прибуло відповідно близько 100 і 70 тис.. Загальна кількість емігрантів із Західної України у міжвоєн¬ний період (1919—1939 рр.) становила понад 220 тис. Правда, рееміграція за той же час дорівнювала близько 45 тис. чол.

Після закінчення другої світової війни розпочинається третій етап української еміграції. її основу становили ті особи, які з різних причин опинилися за межами СРСР і зі страху перед можливими репресіями не хотіли повертатися на бать¬ківщину. У 1947 р. в західних окупаційних зонах Німеччини, Австрії та Італії перебувало понад 300 тис. осіб української національності. Четвертий етап-