2. Структура власності.

Структура власності являє собою сукупність різних типів, видів та форм

власності, що діють у суспільстві.

Типи власності характеризує спосіб поєднання робочої сили і засобів

виробництва. Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Власність

визначає

Суспільний спосіб поєднання робочої сили із

засобами виробництва

Цілі та мотиви виробництва

Характер розподілу і споживання створеного

Класову і соціальну структуру суспільства

Систему політичної та економічної влади

Приватна власність – це коли виключне право на володіння, користування і

розпорядження об`єктом власності та отримання доходу належить приватній

(фізичній чи юридичній) особі.

Форми та види приватної власності: приватна (індивідуальна) – особиста та

сімейна; приватна (пайова) – корпоративна, кооперативна, господарських асоціацій

(об`єднань).

Суспільна власність – означає спільне привласнення засобів виробництва і

його результатів. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення

стає розподіл доходу, а мірою його розподілу – праця.

Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній.

Державна власність – це система відносин, за якої абсолютні права на

управління і розпорядження власністю здійснюють органи державної влади.

Загальнодержавна власність – це спільна власність усіх громадян країни

(земля, надра, енергетика, транспорт, дороги, навчальні заклади, культури,

оборонні об`єкти тощо).

Муніципальна (комунальна) власність – це власність, яка перебуває в

розпорядженні регіональних державних органів влади (області, міста, регіону

тощо).

Власність трудового колективу – спільна власність, передана державою у

розпорядження колективу (на умовах викупу чи оренди).

Кооперативна – це об’єднана власність, членів окремого кооперативу на

добровільних засадах для здійснення спільної діяльності.

Орендна власність – тимчасове користування майном на основі договору і

орендної плати.

Власність громадських та релігійних об`єднань створюється за рахунок

власних коштів, пожертвувань або шляхом передачі державного майна. Суб`єктами

такої власності є: партії, профспілки, спортивні товариства, церкви тощо.

Змішана власність поєднує різні форми власності – приватну, державну,

колективну, кооперативну, в тому числі й власність іноземних суб`єктів (державно-

приватна, державно-кооперативна, державно-колективна, приватно-колективна,

спільна із залученням іноземного капіталу, комбінована).

Комбінована власність – об`єднання підприємств різних форм власності за

умови збереження кожної із них своєї базової якості (концерни, трести, холдинги,

фінансово-промислові групи тощо).

СУСПІЛЬНА ВЛАСНІСТЬ

Державна

Загально-

державна

Муніципальна

Трудових

колективів

Оренда Громадсько-

політичних та

релігійних

організацій

Колективна

3. Трансформація форм власності в Україні.

Криза і розпад командно-адміністративної системи створила необхідність

переходу економіки України до ринкових відносин. Основною умовою

еволюційного переходу до ринкової економіки є трансформація форм власності, що

відбулась на основі Законів України “Про власність”, “Про приватизацію майна

державних підприємств”, “Про приватизаційні папери”.

Зазначені закони передбачали конкретні заходи для здійснення переходу від

монополії держави на засоби виробництва та вироблений продукт до різноманітних

форм власності.

Трансформація форм власності здійснювалась через роздержавлення та

приватизацію.

Роздержавлення – це обмеження втручання держави в економічне життя

суспільства, тобто відмова від прямого управління економікою, створення умов для

зростання кількості господарюючих суб`єктів.

Приватизація – це перехід у приватну власність частки державної власності.

Мета приватизації в Україні: прискорення розвитку вільного

підприємництва, формування повноцінного приватного сектора економіки,

включення вільної економічної ініціативи і особистої заінтересованості.

Отже, в Україні в результаті реформування відносин власності на основі

роздержавлення й приватизації складались і законодавчо закріплені такі форми

власності:

 приватна;

 колективна;

 державна.

Способи

приватизації

Майно державних підприємств

Державний житловий фонд

Державний земельний фонд

Об`єкти масової

приватизації в

Україні

Безоплатна

приватизація (через

видачу

приватизаційних

майнових

сертифікатів)

Петретворення

середніх та великих

підприємств в

акціонерні

товариства

Невеликі виробничі об`єкти

приватизовувалися через:

1. Викуп трудовим колективом.

2. Продаж на аукціоні.

3. Конкурсний продаж.

Основні терміни і поняття:

 власність;

 державна власність;

 економічний зміст власності;

 колективна власність;

 об`єкти власності;

 право власності;

 приватна власність;

 приватизація;

 суб`єкти власності;

 суспільна власність;

 роздержавлення;

 юридичний зміст власності.

Питання та завдання для закріплення:

1. Що являє собою власність як економічна категорія?

2. Який аспект власності реалізується через юридичний зміст?

3. Визначіть та охарактеризуйте основні типи власності.

4. Охарактеризуйте форми приватної власності.

5. Охарактеризуйте форми суспільної власності.

6. Обґрунтуйте необхідність трансформації відносин власності в перехідній

економіці України.

7. Дайте визначення “роздержавлення” та “приватизація”.

Література:

1.1 Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань:

Підручник. К.:Вища школа.

1.2 Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. Базилевич В.Д. – К.:

Знання – Прес, 2003р.

1.3 Економічна теорія: Підручник /за ред. Предборського В.А. – К.: Кондор, 2003

1.4 Задоя А.А., Петруня Ю.Е. Основы экономической теории: Учебное пособие. –

М.: Рыбарн.,200

1.5 Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник.- К.: Видавничий центр

“Академія”. 2001

1.6 Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн./ За ред. Ніколенка Ю.В. – К.:

Либіль, 1998

1.7 Основи економічної теорії: Підручник: / за ред. Мельника Л.Ю. – К.: 2005

1.8 Політична економія: Навч. Посібник /за ред. Кривенка К.Т.- К.: КНЕУ, 2005

1.9 Політична економія: Навч. Посібник /за ред. Рибалкіна В.О., Бодрова В.Г. – К.:

Академвидав., 2004

1.10 Основи економічної теорії: Підручник: / за ред. Круша П.В. – К.: Каравела

,2008

Тема: Форми організації суспільного виробництва

План.

1. Основні форми суспільного виробництва: натуральне і товарне.

2. Товар та його властивості

3. Закон вартості, його сутність та функції.

Мета заняття: вивчити сутність та основні риси натурального та

товарного виробництва, визначити властивості товару, пояснити двоїстий

характер праці втіленої в товарі, а також сутність та функції закону

вартості.

1.Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне.

Форма суспільного виробництва – це певний спосіб організації

господарської діяльності.

Людству відомі дві форми суспільного виробництва – натуральна і

товарна.

Основні риси форм суспільного виробництва

Форми суспільного виробництва

Натуральне виробництво Товарне виробництво

Універсальний характер ручної

праці

Суспільний поділ праці

Замкнута система організаційно-

економічних відносин

Відкрита система організаційно-

економічних відносин

Прямі економічні зв’язки між

виробництвом і споживанням

Непрямі, опосередковані зв’язки

між виробництвом і споживанням

Визначальна роль природних

ресурсів

Економічна свобода у виборі

товарів та партнерів

Використання примітивної техніки

та технології виробництва

Виробництво для обміну з

розрахунку на вигоду

За умов натурального виробництва життєві блага створювались для

задоволення власних потреб виробника або для забезпечення діяльності замкнутого

у собі господарства (первісної общини, феодального помістя, селянського

господарства). При натуральному виробництві продукт не набуває товарної форми

(тобто не стає об’єктом купівлі-продажу), а утворює фонд життєвих засобів для

самого виробника.

Натуральне виробництво – це така форма організації господарської

діяльності, за якої продукти праці виробляються для задоволення своїх власних

потреб та споживаються всередині господарства, що іх виробило.

Основні риси натурального виробництва:

- Універсальний характер ручної праці. Кожна людина виконує всі основні

роботи, застосовуючи найпростіші засоби праці (лопату, граблі і т.п.) і примітивний

інструмент. Природно, що за таких умов трудова діяльність є малопродуктивною,

випуск продукції не може значно зростати. Ще в старовину в народі склалися

прислів’я про людей універсальної праці: “На всі руки майстер”, “І кравець, і

жнець, і на дуді гравець”.

- Замкнута система організаційно-економічних відносин. Суспільство, в

якому воно панує, складається з маси роз’єднаних і економічно ізольованих один

від одного господарських одиниць (сімей, общин, маєтків). Кожна одиниця

спирається на власні ресурси і самозабезпечує себе всім необхідним для життя,

виконує всі види господарських робіт, починаючи від добування різних видів

сировини і завершуючи остаточним підготуванням їх до споживання.

- Прямі економічні зв’язки між виробництвом і споживанням. Вони

розвиваються по формулі: “виробництво-розподіл-споживання”. Тобто створена

продукція розподіляється між всіма учасниками виробництва і , минаючи її обмін,

йде в особисте і продуктивне споживання. Такий прямий зв’язок забезпечує

натуральному господарству стійкість.

- Визначна роль природних ресурсів.

- Використання примітивної техніки та технології виробництва.

- Слабко виражений суспільний характер.

Натуральне виробництво є історично першим типом господарської організації

суспільства. Воно виникло в період становлення первіснообщинного ладу, коли

з’явилися перші галузі виробництва: землеробство і скотарство. У найбільш

чистому вигляді натуральне господарство існувало тільки в первісних народів, коли

не знали суспільного поділу праці й обміну продуктами між різними

господарствами.

Натуральне виробництво переважало в економіці, яка базувалася на системі

особистої (позаекономічної) залежності. Воно панувало в рабовласницьких

державах, а також складало одну з головних рис феодальної економіки. Багатство

поміщика утворювалося за рахунок різноманітних натуральних повинностей і

платежів. Натуральним є господарство феодально-залежного селянина. Тому

прогрес у розвитку продуктивних сил і суспільства був дуже повільним. Усі зв’язки

натурального виробництва зумовлені лише особливостями процесу праці та

виконання тих чи інших операцій у тісних межах окремих господарських одиниць.

При цьому робоча сила позбавлена мобільності, вона виробничо та територіально

закріплена. В натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в

нематеріальному вигляді як прямі відносини між учасниками створення благ.

Продукти праці розподіляються безпосередньо. Вони без участі ринку надходять в

особисте й виробниче споживання.

З розвитком продуктивних сил натуральне виробництво стає перешкодою

соціально-економічному прогресу. Властиві йому господарська замкнутість,

примітивність, відособленість, патріархальність, слабкість внутрішніх стимулів

розвитку не відповідають потребам обміну продукцією між виробниками, який все

більше поширюється у зв’язку зі зростанням продуктивності праці. Всезростаючий

вплив на суспільне виробництво товарних зв’язків в епоху пізнього Середньовіччя

вже можна назвати революційним. Натуральне виробництво перестало бути

пануючим типом суспільного виробництва, відбувався перехід до загального

товарного виробництва.

В сучасних умовах натуральне виробництво значною мірою збереглося в

країнах, що розвиваються, де переважає доіндустріальне виробництво. Причому

таке виробництво співіснує з товарним виробництвом, що поставляє продукцію на

світовий ринок. В Україні натуральне виробництво надзвичайно розвинуте в

особистому підсобному сільському господарстві селян і на садово-городніх міських

жителів. На зміну натуральному виробництву прийшло товарне виробництво і

заснована на ньому товарна форма господарювання.

Причинами переходу від натурального до товарного виробництва стали

поглиблення суспільного поділу праці і приватної власності.

Товарне виробництво існувало вже 5-7 тисячоліть тому, за часів первісного

суспільства. Тією чи іншою мірою воно було поширене в різних соціально-

економічних системах. Так, якщо характеризувати економіку Стародавньої Греції,

зверніть увагу на те, що широкого розвитку набули у грецьких містах грошовий

обіг і товарне виробництво. Щодо нашої країни, то тут уже на початку ХІІІ ст.

з’являється тенденція товарного ремесла, коли предмети вироблялися не тільки на

замовлення, а й на продаж. Отже , існують спільні для різних історичних епох

причини виникнення товарного виробництва.

Товарне виробництво – це така форма організації суспільного господарства,

за якої продукти праці виробляються не для власного споживання, а спеціально для

обміну та купівлі-продажу їх на ринку.

Головними рисами товарного виробництва є:

- Суспільний поділ праці, що склався між окремими господарськими

одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва: зростання

кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і

скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох.

Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює

можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей,

створених на іншому виробництві.

Таким чином, можна зробити висновок, що товарне виробництво дає широкий

простір загальному економічному закону поділу праці. Відповідно до цього закону

економіка прогресує внаслідок дедалі більше якісної диференціації трудової

діяльності.

З рештою виникає декілька форм поділу праці:

 міжнародний поділ праці ( між країнами);

 загальний (між великими секторами національної економіки:

промисловістю, сільським господарством тощо);

 особливий (поділ всередині сектора на окремі галузі і види виробництва);

 одиночний (всередині підприємств на окремі підрозділи).

Звичайно, одинична диференціація праці на підприємстві, пов’язана з

незакінченим виготовленням якоїсь частини готового продукту, не може

породжувати товарного обміну. Такий обмін виникає в наслідок інших видів поділу

праці. Міжнародний поділ праці породжує зовнішню торгівлю, загальний та

особливий – внутрішню торгівлю.

- Відкрита система організаційно-економічних відносин. За умов товарного

виробництва працівники створюють корисні продукти не для власного споживання,

а для продажу іншим людям. Весь обсяг новостворених речей зазвичай виходить за

межі кожної виробничої одиниці і надходить на ринок для задоволення попиту

покупців.

- Непрямі, опосередковані зв’язки між виробництвом і споживанням. Вони

розвиваються за формулою: виробництво-обмін-споживання. Виготовлена

продукція спочатку надходить на ринок для обміну на інші вироби чи гроші й

тільки потім потрапляє у сферу споживання. Ринок підтверджує (або не

підтверджує) необхідність виготовлення даного виду продукції. Саме за допомогою

ринкового обміну встановлюються економічні відносини між виробниками і

споживачами товарів. Отже, розвиток поділу праці, відкритість і ринковий характер

господарських зв’язків зняли ті перешкоди для прогресу економіки, на які

прирікало її натуральне господарство.

- Економічна свобода у виборі товарів та партнерів.

- Виробництво для обміну з розрахунку на вигоду.

- Здійснення економічної конкуренції виробників.

Розрізняють два типи товарного виробництва:

- Просте товарне виробництво ґрунтується на особистій праці засобів

виробництва. Кінцевою метою простого товарного виробництва є задоволення

особистих потреб товаровиробника.

- Розвинене або підприємницьке товарне виробництво – це вищий і

ефективніший процес товарної організації виробництва. Його характерними рисами

є: застосування найманої праці; збільшення розмірів підприємств і розширення

обсягу вироблених товарів; зростання суспільного характеру виробництва;

приватнопідприємницька та колективно-капіталістична форма власності, жорстока

конкуренція та стихійність, кризи надвиробництва.