2. Економічні закони і категорії.

Знання перетворюються в науку тоді, коли визначаються певні закони.

Економічний закон – це стійкий, істотний, причинно- наслідковий зв’язок між

економічними явищами і процесами.

Пізнати економічний закон – означає встановити існування в певних умовах

сталої залежності між економічними явищами.

Економічні закони, як і закони природи, мають об’єктивний характер. Проте,

вони відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються і

функціонують лише в процесі економічної діяльності людей – у виробництві,

обмінні та споживанні.

Типи економічних законів:

1. Всезагальні економічні закони – це закони, що властиві всім суспільним

способам виробництва (закон зростання продуктивної праці).

2. Загальні закони – діють у декількох економічних формаціях (закон вартості,

закон попиту і пропозицій,закон грошового обігу тощо).

3. Специфічні економічні закони - діють лише в межах одного суспільного

способу виробництва.

4. Стадійні закони, що діють лише на одній із стадій (висхідний або

нисхідний) суспільного способу виробництва (наприклад, закон породження

монополій концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку

капіталізму).

Економічні категорії – це узагальнюючі поняття, які виражають суттєві

сторони економічних явищ і процесів.

Кожна категорія виражає окремі сторони економічних відносин, а в сукупності

вони характеризують економічний лад суспільства в цілому (наприклад, для

ринкової економіки характерні категорії: товар, гроші, вартість, ціна, маркетинг,

менеджмент).

Економічні категорії рухливіши, мінливіші, ніж економічні закони.

Внутрішньо необхідний, сталий, суттєвий зв’язок між економічними явищами

та процесами, що виражаються за допомогою економічних законів, проявляються у

взаємозв’язку певних економічних категорій. Зміна економічних явищ і процесів,

розвиток модифікація виробничих відносин відображаються в зміні економічних

категорій.

3. Основні етапи розвитку економічної теорії.

Меркантилізм

XV- XVII ст.

Перша школа економічної теорії.

1.Головним багатством є гроші (золото і срібло).

2. Джерелом багатства є торгівля.

Представники: Томас ман (1571-1641)–Англія і Антуан

Монкретьєн (1575-1621)-Франція.

Класична політекономія

XVIII ст. – перша

половина XIX ст.

Фізіократи

Ринкова школа

класиків

Термін “політична економія” ввів Антуан Монкретьєн

(1615р.)

(від лат. Phisis – природа і kratos – влада) –влада

природи. Основоположник - Ф.Кене (Франція)

Суть – джерелом багатства суспільства вважали

виробника, а основною галуззю-сільське господарство,

де виникає додатковий “чистий продукт”.

Представники – шотландський економіст Адам Сміт

(1723-1790рр.) і англійський економіст Девід Рікардо

(1772-1823).

Суть – будь яке виробництво збільшує багатство

суспільства. Вони зробили висновок, що найпершою

умовою росту багатства суспільства є умови вільної і

конкурентної економіки, планування приватної

власності.

А. Сміт стверджував принцип laisser faire (нехай іде, як

іде), тобто він виступав за природну свободу людини в

суспільстві, за її індивідуальну активність без

державного контролю. Держава не повинна втручатись в

справи промисловців і купців. А.Сміт визначив

найважливіші умови розвитку країн та їх населення:

добротні закони, необтяжливі податки і мир.

Класична політична економія надала економічній теорії

науковий характер. По- перше, вона відкрила реальне

джерело багатства – процес виробництва. По-друге,

політична економія почала досліджувати господарську

діяльність як систему: виробництво, розподіл, обмін і

споживання матеріальних та духовних благ.

Марксистська

економічна

теорія

Замовники –німецький економіст Карл Марк (1818-