Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Міністерство освіти і науки молоді та спорту Ук...docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
160.75 Кб
Скачать

4. Кредитна система та її структура.

Необхідність і зміст кредиту. Ступінь зрілості ринкових відносин часто

оцінюється через розвиток кредитних відносин.

Кредит (лат. creditum – позика, довіра) – це надання грошей, товарів чи послуг

у борг з наступним поверненням позики та сплатою певного відсотка за

користування нею.

Існування кредиту пов’язане із позичковим капіталом.

Позичковий капітал – це система відносин з приводу акумуляції та

використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та

платності у формі позикового відсотка.

Джерела кредитних ресурсів:

- грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообігу промислового та

торгівельного капіталу;

- рух бюджетних засобів, цільових фондів та резервів;

- грошові доходи та заощадження приватних осіб.

Принципи функціонування кредиту:

- обов’язковість повернення кредиту;

- платність – наявність позичкового проценту;

- строковість – визначення точного терміну повернення кредиту.

В сучасних умовах існують такі форми кредиту:

1. Комерційний кредит – надається одним підприємцем іншому і вигляді

продажу товарів із відстрочкою платежу. Об’єктом комерційного кредиту є

товарний капітал. Інструментом – вексель. Мета – прискорення реалізації

товарів та втіленого в них прибутку. Позичковий процент нижче від

банківського.

2. Банківський кредит – найпоширеніша форма кредиту. Об’єктом

банківського кредиту є грошовий капітал. Кредитором є банк, а

позичальником – домогосподарства, підприємницький і державний сектор.

Мета – отримання прибутку з позик. Банківський кредит немає цільового

обмеження. Банківські кредити бувають споживчі ( на придбання предметів

особистого споживання), іпотечні (довгострокова позика під заставу

нерухомого майна), лізингові ( з приводу оренди майна) та інші.

3. Споживчий кредит підприємства торгівлі та сервісних послуг надають у

вигляді товарів і послуг, що продаються в розстрочку (в кредит).

4. Державний кредит – система економічних відносин між державою в особі

її органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними

особами – з іншого, за якого держава виступає як позичальник, кредитор чи

гарант. Державні запозичення можуть мати як грошову форму (облігації,

сертифікати тощо), так і натуральну (хлібна або цукрова позика).

5. Міжнародний кредит – це рух міжнародного капіталу, наданого

державою, банком, юридичною чи фізичною особою однієї країни державі,

банку, юридичній чи фізичний особі іншої країні на певний строк на умовах

повернення та платності.

Функції кредиту

1. Перерозподільна. Кредит забезпечує акумуляцію тимчасово вивільнених

грошових ресурсів домогосподарств, підприємницького та державного

сектору, перетворюючи їх у позичковий капітал, який завдяки

використанню численних форм кредиту перерозподіляється на користь тих

суб’єктів, що мають тимчасову потребу у використанні запозичених

грошових засобів.

2. Емісійна. Виявляється у створенні нових платіжних засобів кредитними

установами.

3. Економія витрат обігу. Кредит суттєво прискорює швидкість обороту

грошових ресурсів і здешевлює обслуговування грошового обігу. Кредит

сприяє створенню великих підприємств і ТНК, забезпечуючи зростання

рівня концентрації та централізації капіталу.

4. Засіб державного регулювання економіки. Маніпулюючи обсягом

кредитних ресурсів шляхом впливу на позичкову ставку процента, норму

резервування, операції на відкритому ринку цінних паперів, держава

проводить стимулюючу або обмежувальну політику.

Кредитна система та її структура.

Кредитна система – це система кредитних відносин, принципів і форм

кредитування (функціональна структура) та сукупність кредитно – фінансових

установ, що створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах

кредитування (інституціональна структура).

Інституціональна структура в Україні:

- національний банк України (НБУ);

- комерційні банки;

- спеціалізовані банківські установи;

- небанківські фінансово – кредитні установи (страхові компанії, пенсійні

фонди, інвестиційні компанії та ін.).

Національний банк - це державна установа, яка є головною ланкою

кредитної системи. Ще його називають банком банків, виходячи із завдань, які він

виконує.

Головне завдання національного банку – управління емісійною,

розрахунковою та кредитною діяльністю.

За допомогою норми резервування (г), норми відсоткової ставки (і) та операцій

на ринку цінних паперів (завдяки продажу НБУ державних цінних паперів

комерційним банкам зменшується кількість грошової маси, і, навпаки, з викупом їх

у комерційних банків збільшується обсяг грошової маси) держава через

національний банк проводить кредитно - грошову політику.

Облікова ставка (ставка рефінансування) – відсоткова ставка, яку

використовує національний (центральний) банк при наданні кредитів комерційним

банкам у порядку рефінансування.

Функції національного банку:

- розробка та реалізація грошово – кредитної політики;

- емісія готівкових грошей – монопольне право центрального банку;

- емісія безготівкових грошей;

- зберігання золотовалютних резервів країни;

- акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків кожний

комерційний банк як член національної кредитної системи зобов’язаний

зберігати певний відсоток від суми вкладів на резервних рахунках

центрального банку. Норма резервування зростає, якщо виникає потреба

скорочення пропозицій грошей, і зменшується, коли необхідно збільшувати

пропозицію грошей.

- кредитування комерційних банків у період економічних труднощів;

- виконання кредитних та розрахункових операцій на потребу у ряду

(надходження до державного бюджету акумулюються на рахунках

центрального банку, тому саме він здійснює операції щодо акумуляції

грошових засобів та витрат їх урядовими організаціями;

- здійснення за розпорядженням уряду операцій із іноземною валютою та

золотом, із державними цінними паперами здійснення взаємного

зарахування боргових зобов’язань тощо.

Комерційний банк (КБ) є основою кредитної системи. Найбільшого

поширення набула така організаційно – правова форма банків, як акціонерна.

Комерційні банки бувають:

- універсальні, вони здійснюють усі операції;

- спеціалізовані, виконують менший обсяг операцій.

Функції комерційних банків:

- ведення поточних рахунків (акумуляція безстрокових депозитів);

- акумуляція строкових депозитів вкладників;

- видача грошових засобів з рахунків;

- перерахування з одного рахунку на інший;

- розміщення акумульованих грошових засобів шляхом надання кредитів,

купівлі – продажу цінних паперів;

- продукування кредитних грошей шляхом мультиплікації банківських

депозитів;

- інші функції.

Операції комерційних банків:

Пасивні – пов’язанні з акумуляцією ресурсів, необхідних для проведення

кредитних та інших активних грошей.

Структура банківських ресурсів:

- власний капітал банку (первинний акціонерний капітал, нагромаджений

капітал за рахунок капіталізації частини банківського прибутку, резерви).

- депозити клієнтів: строкові – вкладники можуть знімати кошти тільки

після закінчення певного строку, до запиту – поточні рахунки, які вкладник

може використовувати в у будь – який час;

- заощаджувальні внески: зазвичай повільно нагромаджуються і

використовуються тільки через декілька років;

- залучені засоби – кредити, отримані в інших банках (міжбанківські

кредити);

- засоби, отримані від емісії та розміщення цінних паперів банку.

Активні операції комерційних банків пов’язані з розміщенням ресурсів з

метою одержання прибутку. Це кредитні операції та операції з розміщенням цінних

паперів.

За об’єктами активні операції поділяються на:

- вексельні – купівля векселів у компанії та видача під них позик;

- товарні – надання кредиту під заставу товарів і товарних документів;

- лізингові – учасниками є три суб’єкти: лізингова компанія (ЇЇ функції

виконує банк); орендар, що замовляє устаткування, яке він хоче взяти в

оренду; підприємство, що виробляє це устаткування;

- трастові – операції банків щодо управління майном та виконання інших

послуг в інтересах і за дорученням клієнтів та інші;

- інші.

Спеціалізовані кредитно – фінансові інститути.

1) Ощадні банки – фінансові установи, що спеціалізуються на

обслуговуванні населення, залученні грошових заощаджень громадян,

наданні кредитів та інших банківських послуг.

2) Іпотечні банки – спеціалізуються на наданні довгострокових кредитів

під заставу нерухомого майна (землі, будівель) та випуску заставних

листів, забезпечених нерухомістю.

3) Інноваційні банки – спеціалізуються на фінансуванні та кредитуванні

інноваційних проектів. Кредитування здійснюється шляхом придбання

відповідних акцій та розміщення облігаційних ппозик.

4) Інвестиційний банк – залучає довгостроковий позичковий капітал і

надає його в розпорядження позичальникам (підприємцям, державі) через

випуск облігацій та інших видів боргових зобов’язань.

5) Зовнішньоторговельний банк здійснює операції з кредитування

експорту та імпорту за зовнішньоторговельними розрахунками гарантує

й обліковує векселі з експертних кредитів, наданих комерційними

банками.

Небанківські фінансові інституції.

1) Страхові компанії – здійснюють акумуляцію грошових засобів у

специфічній формі – шляхом продажу страхового захисту, який

засвідчується страховим полісом (договором, свідоцтвом).

2) Пенсійні фонди – акумулюють грошові засоби у формі пенсійних внесків

та нарахувань.

3) Фондові біржі – спеціалізована фінансова організація, яка зосереджує

попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового

курсу.

4) Брокерські фірми – посередницькі фінансові організації.

Таким чином, кредитна система, що забезпечує постачання грошей для

господарюючих суб’єктів має життєво важливе значення для життєдіяльності та

ефективності всієї економічної системи.

Основні терміни і поняття:

- кредитна система;

- банки;

- комерційні банки;

- кредит;

- вексель;

- лізинг;

- банківський кредит;

- споживчий кредит;

- державний кредит;

- міжнародний кредит.

Питання та завдання для закріплення:

1. Поясніть чим фінанси відрізняються від грошей?

2. Які функції виконує бюджет держави?

3. Назвіть основні джерела формування бюджету.

4. Які кошти при перерозподілі не проходять через державний бюджет?

5. Охарактеризуйте прямі та непрямі податки.

6. Визначіть принципи кредитування.

7. Зробіть класифікацію форм кредиту.

8. Охарактеризуйте функції центрального банку.

Література:

1. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань:

Підручник. К.: Вища школа, 1999. 427-440 С.

2. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. Базилевича. – К.: Знання

– Прес, 2003. 400-437 С.

3. Економічна теорія: Підручник / За ред. Предборського В.А. – К.: Кондор, 2003.

378-404 с.

4. Задоя А.А., Петруня Е.Е. Основы экономической теории: Учебное пособие. –

М.: Рыбари, 2000. 344-365 С.

5. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – К.: Видавничий центр

“Академія”, 2001, 396-424 С.

6. Основи економічної теорії: Підручник: У 2-х кн. – Кн.1 / За ред.

Ніколенка Ю.В. – К.: Либідь, 1998, 145-174 С.

7. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Мельника Л.Ю. – К.: 2005.

Тема: Підприємство і підприємництво

План.

1. Суть, основні риси та класифікація підприємств.

2. Поняття, принципи, умови та функції підприємництва.

3. Організаційно – правові форми підприємництва.

Мета заняття: Вивчити суть підприємства, його основні риси та

проаналізувати основні види підприємств. З`ясувати умови функціонування

підприємництва та охарактеризувати основні його види та форми.

1. Суть, основні риси та класифікація підприємств.

Підприємство – це організаційно відокремлена і економічно самостійна

основна (первинна) ланка народного господарства, що виготовляє продукцію

(виконує роботу або надає послуги).

Кожне підприємство має конкретну назву – завод, фабрика, шахта, майстерня,

перукарня тощо; воно може також включати декілька виробничих одиниць –

заводів або фабрик. У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі

виробничі одиниці називають фірмами. Кожна з них має певне фірмове

найменування, під яким значиться у державному реєстрі своєї країни.

Кожне підприємство або фірма є юридичною особою, має систему обліку та

звітності, самостійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною

назвою.

Фірма, що володіє кількома підприємствами, які виробляють однакову

продукцію, є фірмою з горизонтальною структурою. Якщо фірма володіє і

управляє кількома підприємствами, кожне з яких здійснює свою, відмінну від

інших стадію виробництва, то вона називається фірмою з вертикальною

структурою.

Основною метою функціонування підприємства є виробництво продукції

(послуг) для задоволення потреб ринку і одержання завдяки цьому максимально

можливого прибутку.

Підприємство має певні умови діяльності. До таких у ринковому середовищі

належать: самостійне здійснення процесу відтворення; повна економічна

відповідальність за результатами своєї діяльності; одержання прибутку, який є

основним джерелом розвитку підприємства.

Підприємства (фірми) діють і господарюють у межах законодавства. В Україні

діяльність різних видів підприємств регламентує Закон “Про підприємства в

Україні”. Цей закон: визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх

створення і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності;

створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм

власності на майно і системи господарювання; забезпечує самостійність

підприємств, чітко фіксує їх права і відповідальність у здійсненні господарської

діяльності, регулює відносини з іншими господарюючими суб`єктами та державою.

Основні риси підприємства:

Підприємство – це окрема економічна структура, що займається

виробництвом і реалізацією певних товарів і послуг.

Фірма – це ім`я юридичного виробника (одноосібного або колективного), під

яким він здійснює свою діяльність. Це основна господарська одиниця сучасної

економіки ринкового попиту, зареєстрована у відповідній правовій формі.

Економічна відособленість. Проявляється через майнову

відособленість; завершений цикл відтворення; наявність

самостійних економічних інтересів.

Технологічна відособленість. Наявність завершеного

технологічного циклу виробництва.

Юридичне оформлення відособленості. Підприємство має

свій статут, рахунок в банку, веде бухгалтерський баланс;

має певні права та зобов`язання.

Участь у суспільному поділі праці. Фірма виступає як

спеціалізований товаровиробник, має тісні зв`язки з іншими

економічними суб`єктами.

Економічні функції підприємства (фірми):

 визначення та задоволення потреб;

 організація виробництва;

 розподіл доходу;

 інвестиції в реальний капітал.

Класифікація підприємств:

У економіці України сучасні підприємства класифікують за сімома ознаками:

1. За метою і характером діяльності виокремлюють комерційні та некомерційні

підприємства. Комерційні ставлять за мету одержання прибутку, мета

некомерційних у досягненні соціального чи економічного ефекту без одержання

прибутку.

2. За формами власності розрізняють приватні, колективні, державні

підприємства.

3. За належністю капіталу існують національні, іноземні, змішані підприємства.

4. За правовим статусом і формою господарювання виокремлюють одноосібні,

кооперативні, орендні, господарські товариства.

5. За галузево – функціональним видом діяльності підприємства поділяють на

промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, торговельні, виробничо

– торговельні, торгово – посередницькі, інноваційно – впроваджуючі, лізингові,

банківські, страхові, інвестиційні, туристичні.

6. За технологічною та територіальною цілісністю і ступенем підпорядкування

серед підприємств виокремлюють головні (материнські), дочірні, асоційовані, філії.

7. За розміром (чисельністю працюючих) підприємства бувають малі, середні,

великі. Малі фірми – до 50 працівників залежно від галузі, середні – до 1000 та

великі – понад 1000 працівників

Основні

риси

підпри-

ємства

2. Поняття, принципи, умови та функції підприємництва.

Підприємництво – самостійна, ініціативна, постійна діяльність у сфері

виробництва, надання послуг і виконання робіт, яку здійснюють з метою отримання

прибутку.

Характерними ознаками підприємництва є: ініціативність, пошук

нетрадиційних рішень, масштабність, ризик.

Суб’єкти підприємницької діяльності.

Суб’єктами підприємництва можуть бути фізичні особи громадяни України,

громадяни інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.

Юридичні особи – це підприємства, організації, установи, будь – яка інша

структура, яка має своє майно, рахунок у банку, самостійний баланс, печатку,

товарний знак тощо.

Заборонено займатись підприємницькою діяльністю військовослужбовцям,

посадовим особам органів прокуратури, суду, органів державної безпеки,

внутрішніх справ, нотаріату, державної влади та управління.

Принципи підприємництва

(Закон України “Про підприємництво”)

Організація і здійснення підприємництва відбувається на основі таких

принципів:

 вільний вибір діяльності;

 залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна і

коштів юридичних осіб , громадян;

 самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і

споживачів продукції;

 встановлення цін відповідно до законодавства;

 вільний найм працівників;

 залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та

інших ресурсів, використання яких не заборонено законодавством;

 вільне розпорядження прибутком;

 самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

Умови розвитку підприємництва.

Економічні умови. Вони передбачають наявність у суспільстві різноманітних

форм власності. Створення цих умов є прерогативою держави, вони визначаються

системою правових актів (законів). В Україні рівноправність усіх форм власності

гарантує закон “Про власність”

Політичні умови. Вони виявляються у створенні сприятливого політичного

клімату для підприємства, гарантовані суб’єктам підприємницької діяльності

збереження їх власності.

Юридичні умови. Ґрунтуються на нормативно – правових актах, які створюють

для всіх учасників ринкових відносин однакові “правила гри”, тобто надаються

однакові права і повну свободу в межах закону.

Функції підприємництва:

 Новаторська функція полягає у сприянні процесу застосування нових ідей

(технічних, організаторських, управлінських), здійснення дослідно -

конструкторських розробок, створення нових товарів і надання послуг.

 Організаційна полягає у впровадженні нових форм і методів організації

виробництва, заробітної плати.

 Господарська зводиться до найефективнішого використання трудових,

фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

 Соціальна полягає у виготовленні тих товарів і послуг, які необхідні

суспільству.

 Особистісна функція передбачає самореалізацію власної мети підприємця,

отримання задоволення від роботи.

Види підприємництва:

Залежно від змісту підприємницької діяльності розрізняють виробниче, торгове,

кредитне та страхове підприємництво.

Підприємництво називається виробничим, якщо підприємець,

використовуючи фактори виробництва, виробляє продукцію, надає послуги,

виконує роботи, створює духовні цінності для подальшого продажу споживачам,

торговельним організаціям.

Торгове підприємництво пов`язане з доведенням продукту від виробника до

споживача. При цьому відбувається реалізація особливого товару-послуги, яка

прискорює процес руху товару і зменшує витрати обігу.

Кредитне підприємництво є особливою формою підприємництва, в якій

предметом купівлі-продажу виступають гроші. Цей вид підприємництва пов`язаний

з акумуляцією тимчасово вільних грошових засобів та використанням їх для

надання кредиту.

Уникнути ризику в підприємницькій діяльності неможливо. Тому підприємець

повинен вміти оцінити його ймовірність, ступінь та припустимі межі.

Для зниження ступеня підприємницького ризику застосовують різноманітні

способи. Одним із найпоширеніших з них є страхування. Його суть полягає в

тому, що підприємець готовий відмовитися від частки свого доходу, аби лише

зменшити ступінь ризику. Страхування ризику – це, по суті, передача певних

ризиків страховій компанії.

Підприємництво – це ініціативна самостійна діяльність громадян та їх

об`єднань, спрямована на одержання прибутку, яка здійснюється на власний ризик

та під власну майнову відповідальність.