Радіаційний і хімічний захист включає:

• виявлення та оцінку радіаційної і хімічної обстановки;

• організацію та здійснення дозиметричного і хімічного, контролю;

• розроблення та впровадження типових режимів радіаційного захисту;

• використання засобів колективного захисту;

- використання засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю аварійно рятувальними службами, формуваннями та спеціалізованими службами цивільного захисту, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасінні пожеж в осередках ураження радіаційно і хімічно небезпечних об'єктів та населення, яке проживає у зонах небезпечного забруднення;

• проведення йодної профілактики рятувальників, які залучаються до ліквідації радіаційної аварії, персоналу радіаційно небезпечних об'єктів та населення, яке проживає в зонах можливого забруднення, радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози;

• надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів індивідуального захисту, приладів дозиметричного та хімічного контролю;

• проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

• розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;

- інші заходи радіаційного і хімічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Радіаційний і хімічний захист населення і територій забезпечується:

• визначенням суб’єктів господарювання, на яких обладнуються місця для проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

• завчасним накопиченням і підтриманням у готовності:

1. засобів колективного та індивідуального захисту;

2. приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю;

3. засобів фармакологічного протирадіаційного захисту для йодної профілактики населення, рятувальників та персоналу радіаційно небезпечних об’єктів радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози:

Здійснення заходів радіаційного і хімічного захисту та його забезпечення покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.

Порядок забезпечення населення і працівників, формувань та спеціалізованих служб цивільного захисту засобами індивідуального захисту, приладами радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.

При оцінці обстановки керуються дозами опромінення і рівнями забруднення, зазначеними в НРБУ-97. Однак у деяких випадках можуть встановлюватися інші тимчасові показники опромінення і забруднення. Так, для планування надзвичайних заходів відповідно до радіаційної обстановки урядова комісія з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС встановила для населення тимчасові еквівалентні дози опромінення: у перший рік після аварії 100 мЗв, у другий — 30 і в третій — 25 мЗв.

Виходячи з цих «дозових» меж з урахуванням їх частки,, в раціоні харчування були розраховані тимчасові припустимі рівні (ТПР) концентрації радіоак

тивності в харчових продуктах (табл. 1).

Найменування продукту	Травень 1986р.		Жовтень 1988р.
	Кі/кг (л)	Бк/кг (л)		Кі/кг (л)	Бк/кг (л)
Вода питна	1·10-8	370		5·10-8	18,5
Молоко	1·10-8	370		1·10-8	370
Молоко згущене	5·10-8	18500		3·10-8	1110
Сметана, сир	2·10-7	3700		8·10-8	370
Масло вершкове	2·10-7	7400		1·10-8	1110
Будь-яке м'ясо рибопродукти і	1·10-7	3700		8·10-8	2960
Жири рослинні маргарин	2·10-7	7400		1·10-8	370
Будь-які овочі, фрукти і ягоди	1·10-7	3700		2·10-8	740

Для зниження можливих доз опромінення при ліквідації наслідків у зонах забруднення проводиться дезактивація території, будинків і споруджень, устаткування, техніки й інших об’єктів, виконуються заходи щодо усунення пилу. Роботи ведуться позмінно з урахуванням припустимих доз опромінення, встановлених для формувань. Радіоактивні відходи, що утворюються при дезактивації, вивозяться на спеціально створювані пункти захоронення,

На межах зон забруднення створюються пункти спеціальної обробки (ПуСО); люди і транспорт, що відбувають із зон забруднення, на них проходять дозиметричний контроль. При виявленні забруднення вище припустимих рівнів люди проходять санітарну обробку, транспорт - дезактивацію. Забруднений одяг відправляється на дезактивацію, замість нього з підмінного фонду видається чистий. Санобробка людей може також проводитися на стаціонарних санітарно-обмивальних пунктах (СОП), дезактивація - на станціях знезаражування транспорту (СЗТ).

Техніка і майно, що вивозяться із забрудненої території, дезактивуються на спеціальних майданчиках, які обладнуються біля ПуСО.

Реевакуація населення здійснюється після завершення робіт з дезактивації населених пунктів чи зниження забруднення внаслідок природного розпаду РР до припустимих рівнів. Дозвіл на реевакуацію дається після обстеження населених пунктів спеціально створюваними комісіями.

Вирішальне значення при аваріях на ХНО^* має швидкість виконання заходів щодо захисту населення.

При загрозі чи виникненні аварії негайно, відповідно до діючих планів, здійснюється оповіщення працюючого персоналу і населення, що проживає поблизу. Населенню даються вказівки про порядок поводження.

Про аварію керівник об’єкта або черговий диспетчер доповідає начальнику ЦЗ* міста, області.

Обслуговуючий персонал відповідно до діючих на об'єкті інструкцій вживає заходів захисту з ліквідації чи локалізації аварії. По мірі прибуття до цих робіт приступають підрозділи рятувальних служб і спеціалізовані формуванні.

За сигналом оповіщення:

• населення одягає засоби захисту органів дихання (табельні або найпростіші) і виходить із зони зараження в зазначений район;

• керівний склад збирається на пунктах управління;

• особовий склад підрозділів рятувальних служб прибуває до місця аварії;

• спеціалізовані формування, формування медичної служби й охорони громадського порядку прибувають у призначені пункти збору.

У першочерговому порядку організовується розвідка, що встановлює місце аварії, вид небезпечної хімічної речовини, ступінь зараження нею тери­торії і повітря, стан людей у зоні зараження, межі зон зараження, напрямок і швидкість вітру, напрямок поширення забруднення.

Розвідка ведеться розвідувальними підрозділами газорятувальної служби і спеціалізованих формувань.

Встановлюється оточення зон зараження й організовується регулювання руху.

Після проведення розвідки й ухвалення рішення починається організоване ведення рятувальних робіт. До цього заходи щодо порятунку людей вживаються працюючим персоналом об'єкта і самим населенням у порядку само - і взаємодопомоги.

У зоні зараження намічаються ділянки й об'єкти, на які вводяться рятувальні і медичні формування. Уражені після надання їм допомоги доставляються на незаражену територію, а при необхідності - у лікувальні установи. Населення, яке опинилося в зоні зараження, евакуюється за її межі.

Роботи проводяться з дотриманням запобіжних заходів, використовуються ЗІЗ*, передбачається страховка особового складу, що виконує роботи в незручних та ізольованих місцях.

На виході із зон-зараження організовується санітарна обробка населення і о. с формувань, дегазація транспорту та майна, Ці роботи проводяться на ПуСО, СОП і СЗТ. Заражений одяг збирається для наступної дегазації чи знищення.

З метою найшвидшої ліквідації наслідків аварії здійснюється дегазація території, споруджень, устаткування, техніки та інших об'єктів зовнішнього середовища. Повернення населення в зону зараження допускається Після проведення контролю зараженості.

Харчова сировина, продукти харчування і фураж, що опинилися в зоні зараження, перевіряють на зараженість, після чого приймається рішення на їхню дегазацію, утилізацію чи знищення.

Запаси води і джерела водопостачання також перевіряються на зараженість.

Відмінна риса аварії ХНО* з викидом НХР* — при високих концентраціях хімічних речовин ураження людей відбувається в короткий термін Тому вирішальне значення в цих умовах має оперативність (швидкість) виконання заходів щодо захисту населення і персоналу.

Основні заходи захисту

• використання 313* і приміщень з режимом ізоляції;

• застосування антидотів (протиотрут) і засобів обробки шкірних покривів;

• дотримання режимів поведінки (захисту) на зараженій території;

• евакуація людей із зони зараження, що виникла при аварії;

• санітарна обробка людей, дегазація одягу, території, будівель, транспорту, техніки і майна.

Персонал і населення, що працюють і проживають поблизу ХНО*, повинні знати властивості, ознаки і потенційну небезпеку НХР*, використовуваних на даному об'єкті, уміти діяти при виникненні аварії, робити першу медичну допомогу ураженим.

Люди, що проживають поблизу ХНО*, за сигналом оповіщення повинні одягнути дітей, надіти протигази, закрити вікна і кватирки, відключити електронагрівальні і побутові прилади, газ, погасити вогонь у печах (при опаленні за допомогою грубки), узяти необхідне з теплого одягу і харчування (триденний запас продуктів, що не псуються), попередити сусідів, швидко, але без паніки вийти з житлового масиву у вказаному напрямку чи в бік, перпендикулярний до напрямку вітру, бажано на високу, добре провітрювану ділянку місцевості, на відстань не менше 1,5 км від попереднього місця перебування, де і чекати подальших розпоряджень.

У випадку відсутності протигазів необхідно швидко вийти із зони зараження, затримавши на кілька секунд подих. Для захисту органів дихання можна використовувати підручні вироби з тканин, змочені у воді хутряні і ватяні частини одягу. При закриванні ними органів дихання знижується кількість газу, що вдихається (за рахунок його гідролізу або розчинності у воді), а отже, і сила ураження. При змушеному перебуванні на зараженій місцевості необхідно суворо дотримуватись таких правил:

• рухатися швидко, але не бігти і не піднімати пилу;

• не тулитися до будинків і не торкатися навколишніх предметів;

• не наступати на краплі рідини чи порошкоподібні розсипи невідомих речовин, що зустрічаються на шляху;

• не знімати ЗІЗ* до розпорядження;

• при виявленні крапель НХР на шкірі, одязі, взутті, ЗІЗ* зняти їх тампоном з паперу, ганчір'я чи носовою хусткою;

• по можливості надати необхідну допомогу постраждалим* дітям, старим, нездатним рухатися самостійно.

Після виходу із зони зараження потрібно пройти санітарну обробку. Потерпілі, у тому числі і незначно (у яких з’явилися кашель, нудота і т.п.), повинні звернутися в медичні установи для визначення ступеня ураження і проведення профілактичних та лікувальних заходів.

Про усунення небезпеки хімічного ураження і про порядок подальших дій населення оповіщається органами влади . В усіх випадках вхід у житлові й інші приміщення, підвали і виробничі будівлі дозволяється тільки після контрольної перевірки вмісту небезпечних хімічних речовин у повітрі цих приміщень.

Як відзначалося раніше, на підприємствах з небезпечними хімічними речовинами найчастіше зустрічаються хлор і аміак.

Хлор — газ жовто-зеленого кольору з різким запахом, його, щільність 3,214 г/л; температура кипіння — 34,05° С; при тиску 600 000 паскалів (Па), тобто 6 атм — зріджується при кімнатній температурі. Застосовують у виробництві хлоровмісних органічних і неорганічних, сполук, для відбілювання целюлози і тканин, для санітарних потреб і знезаражування (хлорування) води. За видом ураження належить до СДОР* переважно задушливої дії. Ознаки: різкий біль у грудях, задишка, блювання.

Перша допомога ураженому хлором;

• надягти на потерпілого промисловий протигаз марки «В» чи цивільний - ЦП-5 (ЦП-7);

• винести потерпілого на носилках на незаражену територію і зняти протигаз:

• звільнити від одягу, що стримує дихання;

• при відсутності дихання провести штучне, переважно методом «рот у рот»;

• забезпечити повний спокій, а в холодну пору року — і відігрівання потерпілого;

• для пом'якшення подразнення органів дихання дати подихати парою 0,5- процентного розчину питної соди і, по можливості, киснем;

• промити шкіру і слизові оболонки 2-процентним содовим розчином;

• забезпечити вживання потерпілим теплої води з содою, чаю чи кави;

• запобігти можливості самостійного пересування потерпілого, подальше транспортування його повинне проводитися тільки в лежачому стані.

Аміак — безбарвний газ з різким задушливим запахом; його щільність за нормальних умов 0,771 г/л; температура кипіння — 33,35° С, при тиску 900 000 Па (9 атм) зріджується при кімнатній температурі. Вибухонебезпечний, отруйний, добре розчиняється у воді; 10-процентний водяний розчин аміаку називають нашатирним спиртом. Аміак застосовують у виробництві азотної і синильної кислот, соди, добрив; у рідкому вигляді використовують як робоче тіло в холодильних агрегатах. За видом ураження належить до НХР задушливої і нейротропної дії; основна ознака ураження - утруднене дихання. Звичайні фільтруючі протигази від аміаку не захищають!

Перша допомога ураженому аміаком:

• надягти на постраждалого промисловий протигаз марки К чи М, при дуже високих концентраціях аміаку — ізолюючий протигаз;

• винести із зони зараження, зняти протигаз і заражений одяг;

• при ослабленні чи зупинці подиху зробити штучне дихання переважно методом «рот у рот»;

• дати подихати водяними парами і попити теплого молока;

• при потраплянні аміаку в шлунок викликати штучне блювання;

• при потраплянні аміаку в очі промити їх водою;

• при великих опіках — увести знеболюючі засоби і зробити перев'язки;'

• забезпечити потерпілому повний спокій і тепло.