Тема: Аналіз туристичної діяльності загальнонауковими методами– 4 год.
План
1.Загальна схема застосування методів (фіксація-аналіз-синтез-прогноз)
2. Моделювання в наукових дослідженнях туризму.
3. Графічні методи
4. Методи геопросторового аналізу.
5. Методи прогнозування.
1.Загальна схема застосування методів
Уявляється загалом в такаій послідовності пізнавальних операцій: спостереження -фіксація-інтерпретація (моделювання) – аналіз – синтез – прогноз – експеримент (перевірка) – коригування
Така чітка логіка далеко не завжди дотримується, та й не завжди є необхідною – залежить від мети, особливостей об’єкту та предмету дослідження.
2. Моделювання в наукових дослідженнях туризму.
В загальному вигляді моделювання визначається як форма ( процес) діяльності, що спрямована на побудову , використання і вдосконалення моделей. Сутність моделювання полягає в тому, що встановлюється відношення еквівалентності між двома системами, одна з яких реально існуюча, а інша - абстрактна, тобто, уявне відображення реально існуючої. Ця абстрактна система і є моделлю.
Моделювання як метод наукового пізнання виникло в зв’язку з необхідністю вирішення завдань, які з тих чи інших причин не можуть бути вирішені безпосередньо. Вони виникають у випадках, коли об’єкт або недосяжний для дослідника, або він ще не існує і потрібно обрати оптимальний варіант його створення, або дослідження реального об’єкта вимагає багато часу та економічно невигідне тощо. При моделюванні використовується принцип аналогії, ґрунтуючись на якому в процесі наукового дослідження висуваються гіпотези, тобто передбачення, що будуються на невеликій кількості дослідних даних, спостережень, інтуїтивних припущень, перевірка правильності яких здійснюється шляхом експерименту.
Модель (від лат. modulus – «міра») – це певний умовний образ об’єкта
дослідження, котрий замінює останній і перебуває з ним у такій відповідності, яка дозволяє отримати нове знання.
В літературі поняття моделі трактується досить широко. Цей термін, зокрема, означає такі поняття, як математичний опис процесу чи об’єкта; алгоритмічний опис об’єкта; формула, що визначає закон функціонування; графічне представлення об’єкта ( процесу) у вигляді графа або блок-схеми, або у вигляді кривої, що представляє процес, та ряд інших форм і понять.
В науковому розумінні модель визначається як явище, предмет, знак чи уявний образ (схема, опис), що знаходиться в деякій відповідності з досліджуваним об’єктом і здатний заміщати його в процесі дослідження, даючи таким чином інформацію про об”єкт. Тобто, модель-це матеріальна або смислова система ( створена дослідником для пізнання об’єкту дослідження), що відображує суттєві властивості об’єкта. Таким чином, відображення реального об’єкта називають моделлю, процес створення моделі - моделюванням, застосування ( використання) моделі –модельним дослідженням.
.
Основна функція моделі – це її використання як засобу пізнання. До конкретизованих (похідних від основної) функцій належать:
• засіб наукового осмислення дійсності;
• засіб спілкування;
• засіб навчання і тренування;
• інструмент прогнозування;
• засіб постановки та проведення експерименту
Цільове призначення моделей дає підстави для їх типізації у відповідності з типами цілей: пізнавальні та прагматичні.
Різниця між пізнавальними та прагматичними моделями виявляється у їх відношенні до оригінала в процесі діяльності. Пізнавальні моделі є фор- мою організації і представлення знань, засобом поєднання нових знань з уже наявними. В силу цього при виявленні розбіжностей між моделлю і реальністю постає завдання усунення цих розбіжностей шляхом зміни моделі. Пізнавальна діяльність зорієнтована на наближення моделі до реальності, яку модель відображає.
Прагматичні моделі виступають засобом управління, організації практичних дій , тобто, є робочим втіленням мети. Їх використання полягає в тому ,щоб при виявленні розбіжностей між моделлю і реальністю спрямувати зусилля на зміну реальності таким чином, щоб наблизити реальність до моделі. Тобто , прагматичні моделі мають характер нормативу, відіграють роль стандартів, під які певним чином „ підганяються”( підлаштовуються ) як процес діяльності, так і її результат. Прикладами прагматичних моделей можуть бути плани і програми дій , статути організацій, кодекси законів, алгоритми, методики дослідження, креслення і шаблони, технологічні допуски , екзаменаційні вимоги і т .п.
Відмінність між пізнавальними і прагматичними моделями можна визначити наступним чином: пізнавальні моделі відображають існуюче ,а прагматичні – не існуюче, але бажане та ймовірно, таке що можна здійснити, створити.
Серед найбільш поширених видів моделей розрізняють структурно-функціональні моделі, фізичні моделі, економічні моделі; процедурні моделі.
Структурно - функціональні моделі описують функції, що виконує система, її складові частини або ж керований процес. Ці моделі зазвичай створюються на початку дослідження системи або модельного експерименту. Перш ніж описувати функції, треба мати їх перелік, який отримується через розуміння та уявлення ролі кожного структурного елемента в системі. Тобто, будується, наприклад, структурно - функціональна модель у вигляді узагальненого опису технологічної схеми, що представляється або в графічній формі ,або в формі математичних рівнянь( залежностей). Функції ж найчастіше описуються додатково в словесній формі.
Фізична модель відображує математичні залежності між змінними ( характеристиками) фізичного(виробничого, технологічного) процесу. Це можуть бути такі параметри як температура, тиск, витрати палива, швидкість прокатки металу, зусилля преса, процентний вміст речовини в суміші і т.п. У відповідності до характеру досліджуваного процесу такі моделі можуть бути неперервними або дискретними в часі, детермінованими або стохастичними ; за способом утворення – аналітични- ми або експериментальними.
Економічна модель визначає залежність між різними економічними процесами системи, обмеження, що накладаються на економічні показники, критерії, що дозволяють оптимізувати економічні процеси. Вони можуть мати вигляд формул, рівнянь або алгоритмічного опису. Цей клас моделей можна поділити на прогнозні та виробничі моделі.
Прогнозні моделі служать для оптимізації планів розвитку системи, формулювання ймовірних альтернатив розвитку системи. Ці моделі покликані забезпечити кількісну оцінку різних варіантів розвитку системи у відповідності з критерієм оптимальності.
Виробничі моделі визначають зваємозв’язки економічних показників з параметрами виробничого процесу в ході його розвитку. Вони призначені для оперативного управління функціонуванням системи.
У відповідності до масштабу процесу чи об’єкту, що моделюються , економічні моделі поділяють на макро - та мікроекономічні. Макроекономічні моделі стосуються процесів на рівні національної економіки, управління галузями, міжгалузевими комплексами. Мікроекономічні моделі стосуються проблем управління на рівні підприємства або етапів створення великих технічних систем.
Процедурні моделі описують операційні характеристики систем, тобто порядок і зміст управлінських впливів. Найважливішим в цьому класі моделей є інформаційні моделі, які визначають структуру інформаційних потоків в системі, зміст , формат, швидкість обробки інформації, точки виникнення та споживання інформації, етапи її проходження в системі та контролю за нею. До цього класу належать моделі режимів та безпеки виробництва, які описують дії, що змінюють стан системи( пуск, зупинка, зміна навантаження), а також сукупність правил і обмежень, що накладаються на функціонування систем умовами безпеки.
Абстрактні моделі є ідеальними ( ідеалізованими) конструкціями, що побудовані на основі мислення. До таких моделей належать мовні конструкції .Сучасні уявлення про мислення стверджують, що мовні моделі є кінцевою продукцією мислення. що вже готова для передачі іншим носіям мови.
Звичайною мовою можна відображати будь-що ,вона є універсальним засобом побудови яких завгодно абстрактних моделей. Ця універсальність забезпечується не тільки можливістю запровадження в мову нових слів, але й можливістю побудови більш розвинених мовних моделей ( слово-речення-текс; поняття – відношення - визначення-конструкція).Універсальність мови досягається ще й тим ,що мовні моделі володіють неоднозначністю, розмитістю. Така властивість виявляється вже на рівні слова. Багатозначність і невизначеність слів поряд з багатоваріантністю їх поєднань у фрази дозволяє будь-яку ситуацію відобразити з достатньою для звичайних практичних цілей точністю. Така” приблизність” є невід’ємною властивістю мовних моделей. Людина долає розмитість в практиці спілкування через „розуміння”, „інтерпретацію”. Іноді така розмитість свідомо застосовується (в гуморі, поезії), в інших випадках вона заважає точному виразу суті.
Приблизність звичайної (повсякденної) мови часто є суттєвим недоліком , який усувається шляхом, насамперед, розробки” професійної” мови. Диференціація наук об’єктивно зумовлює появу „спеціалізованих” мов, більш чітких і точних, ніж повсякденна. Мовні моделі спеціальних наук є точнішими ,конкретнішими ,містять більше інформації. Нові знання вимагають нових моделей, більш спеціалізованих мов
За словами І. Канта, будь – яка галузь знань може з більшими підставами називатися наукою , чим більш в ній використовується математика. Математичні моделі володіють найвищою точністю, але для того, щоб досягти їх належного застосування в певній галузі ,необхідно отримати достатню для цього кількість знань. „Нематематизованість ” певної науки далеко не завжди є ознакою її недостатньої „ науковості”, частіше-це наслідок складності ,недостатнього пізнання її предмета. Математика має справу зі спрощеним описом явищ. По суті, будь-яка формула може розглядатися як певний етап в побудові математичної моделі. Досвід показує ,що побудувати математичну модель ( написати рівняння) є достатньо нескладною справою, але досить непросто в цій модельній формі передати змістовну сутність досліджуваного явища.
Способи втілення моделей безпосередньо стосуються такого питання як мова (вираз , виклад) сучасних моделей. Доцільно назвати такі головні форми представлення моделей:
графічне представлення у вигляді графіків, діаграм, схем, креслень;
самостійне значення таких форм є досить обмеженим, вони переважно використовуються як доповнення, ілюстрації до інших способів моделювання;
словесний опис ( вербальна форма) є одним з найпростіших
неформальних способів представлення моделей; він доступний для розуміння, але неоднозначний та має обмежене застосування, зазвичай , на початкових етапах створення моделі;
блок - схеми, матриці рішень - один з найпоширеніших способів
опису моделі, використовується на „ проміжних” етапах створення моделі - між її словесним і математичним описом;
математичний опис - у вигляді формул і математичних операцій
над змінними; до цього виду належать алгоритмічний опис, який може застосуватися для представлення моделі об’єкта , який не має аналітичного опису або у випадку, коли аналітичний спосіб вирішення задачі є надмірно складним, або застосовується при підготовці опису моделі для її машинного програмування;
програмний опис - придатний безпосередньо для введення до
обчислювальної машини; такий опис може представлятися як безпосередньо в кодах, так і в одній із алгоритмічних мов ( такому випадку алгоритмічна форма математичного опису та програмний опис можуть співпадати ).
В узагальненому вигляді процес моделювання можна представити як логічну єдність послідовно здійснюваних етапів.
I етап - змістовний опис ( характеристика) об’єкта: склад, структура,
функції, залежності ( зв’язки), кількісні параметри, тенденції, закономірності розвитку. Здійснення цього етапу відбувається через призму загальної задачі та предметної області дослідження.
II етап - формулювання мети створення моделі: загальна ідея
дослідження, мета формалізації ( моделювання), визначення та конкретизація задач, вирішення яких забезпечить повноцінне досягнення мети дослідження.
III етап - побудова формалізованої схеми ( графічної моделі) об’єкта,
вибір характеристик і параметрів, які потребують формалізації.
IV етап - перетворення схеми в модель на основі застосування одного
або декількох методів ( математичних, графічних, аналітичних і т.п.)
V етап - оперування моделлю: отримання за допомогою моделі
необхідної ( передбаченої метою ) інформації про реальний об’єкт, перевірка моделі шляхом введення реальних показників, перевірка моделі в дії, експеримент з моделлю.
VI етап - вдосконалення моделі: внесення коректив, переробка, зміна моделі за результатами її перевірки та співставлення з реальним об’єктом.
VII етап - розрахунок та вибір оптимального варіанта моделі і обгрунтування на цій основі оптимальних параметрів функціонування реальної системи , розробка програм, проектів, планів.
Потрібно зауважити, що в залежності від мети дослідження, змісту та властивостей реального об’єкта, виду, способу втілення та методу моделювання кількість, зміст і навіть послідовність вказаних етапів може змінюватися.
В процесі моделювання біль-менш складного об’єкта жоден метод не може уникнути такої операції як декомпозиція, тобто уявного поділу (розчленування) реального об’єкта на частини ( підсистеми ) у відповідності з метою дослідження( моделювання). У відповідності до цієї операції реальний об”єкт „розбивається” на частини , цілі – на підцілі; задачі - на під- задачі. Такий „ поділ” може неодноразово повторюватися, створюючи своєрідну єрархію структур, цілей, задач. Тут потрібно звернути увагу на таку цікаву обставину: в процесі попереднього поділу ( декомпозиції) створюється попередня модель , яку називають моделлю - основою, вона являє собою узагальнене, укрупнене уявлення досліджуваного об’єкта, його зв’язків з середовищем. Ця „ модель-основа” і є своєрідним вихідним (початковим ) кроком моделювання, надалі вона наповнюється реальним змістом , що дозволяє виконувати декомпозицію
Якщо в результаті декомпозиції розкривають структуру системи, то її функції і механізми пізнають в результаті агрегування ( умовне об’єднання частини у ціле), що ґрунтується на використанні моделей частини системи, отриманих в результаті декомпозиції. В процесі агрегування встановлюються взаємовідносини, взаємодія між частинами, частковими моделями ,що потребує вирішення великої кількості конкретних задач .
Додаткова інформація. Моделювання як метод наукового пізнання виникло в зв’язку з необхідністю вирішення завдань, які з тих чи інших причин не можуть бути вирішені безпосередньо. Вони виникають у випадках, коли об’єкт або недосяжний для дослідника, або він ще не існує і потрібно обрати оптимальний варіант його створення, або дослідження реального об’єкта вимагає багато часу та економічно невигідне тощо. При моделюванні використовується принцип аналогії, ґрунтуючись на якому в процесі наукового дослідження висуваються гіпотези, тобто передбачення, що будуються на невеликій кількості дослідних даних, спостережень, інтуїтивних припущень, перевірка правильності яких здійснюється шляхом експерименту. Таким чином, модель виконує функцію проміжної ланки між дослідником та об’єктом пізнання. Метод моделювання
передбачає, що об’єкт вивчається не безпосередньо, а шляхом дослідження іншого об’єкта, який в певному відношенні є аналогом першого.
Модель (від лат. modulus – «міра») – це певний умовний образ об’єкта
дослідження, котрий замінює останній і перебуває з ним у такій відповідності, яка дозволяє отримати нове знання. Модель будується для того, щоб відобразити характеристики об’єкта (елементи, взаємозв’язки, структурні та функціональні властивості), суттєві з точки зору мети дослідження. Отже, моделювання пов’язане зі спрощенням, огрубленням прототипу, абстрагуванням від низки його властивостей, ознак, сторін. Схема органу державного управління, наприклад, є її графічною моделлю, що відображує її структуру.
Характерною ознакою моделей можна вважати їх спрощеність стосовно
оригіналу або реальної життєвої ситуації, яку моделюють. Спрощеність моделей є неминучою, тому що оригінал лише в обмеженій кількості відношень відображується в моделі. Надмірно спрощена модель, проте, може призвести до невідповідності з досліджуваним об’єктом, що унеможливлює його вивчення. З іншого боку, врахування в моделі якомога більшої кількості властивостей, ознак, сторін об’єкта призводить до ускладнення процесу дослідження.
56
Отже, моделювання з точки зору наукового дослідження – це метод
опосередкованого пізнання за допомогою штучних або природних систем, які зберігають певні особливості об’єкта і таким чином, заміщуючи його, дають змогу отримати нове знання про оригінал. У системному аналізі моделі є дуже важливим компонентом дослідження та проектування нових систем. Не менш важливий і прагматичний аспект моделювання, при якому модель розглядається як засіб керування системою, засіб організації практичних дій, спосіб представлення цілей діяльності.
Модель є цільовим відображенням об’єкта-оригінала, що виявляється у
множинності моделей одного й того ж об’єкта, тобто для різних цілей або
завдань дослідження можна будувати різні моделі, тому ціль або завдання дослідження визначають, які саме ознаки системи мають бути відображені в моделі. Отже, питання про якість такого відображення – адекватність моделі реальності – правомірно вирішувати лише стосовно поставленої мети. Процес дослідження реальних систем, що охоплює побудову моделі, дослідження її властивостей і перенесення одержаних відомостей на реальну систему, називають моделюванням.
Основна функція моделі – це її використання як засобу пізнання. До
конкретизованих (похідних від основної) функцій належать:
• засіб наукового осмислення дійсності;
• засіб спілкування;
• засіб навчання і тренування;
• інструмент прогнозування;
• засіб постановки та проведення експерим