6. Методика аналізу територіальної диференціації показників рівня розвитку транспортних систем

Досить ефективним в науковому та практичному відношенні засобом досліджень є методика аналізу територіальної диференціації показників, які характеризують рівень розвитку транспорту та транспортну забезпеченість території. Зміст такої методики полягає в наступному.

1.Необхідно з’ясувати сутність та механізм територіального розвитку обраного для аналізу процесу (явища) як складової частини територіальної транспортної системи. Для цього потрібно знати теоретичні основи обраного для аналізу процесу та конкретні прояви його територіального розвитку (поширення).

2. Обґрунтовується та обирається кількісний показник (К), що найбільш адекватно відображає територіальний розвиток обраного для аналізу процесу. Такий показник має бути відносним, тобто в розрахунку на одиницю площі території або в розрахунку на чисельність її населення.

3. Здійснюється загальногеографічний огляд (за традиційною схемою географічної характеристики) обраної для аналізу території. Це є необхідною умовою виявлення специфічних особливостей даної території (економічних, історичних, геополітичних), які впливають або зможуть вплинути в майбутньому на територіальний розвиток (диференціацію) обраного для аналізу процесу.

4. Досліджувана територія "поділяється" (делімітується) на відносно цілісні частини-таксони (територіальні одиниці нижчого рангу) у відповідності з принципами суспільно-географічного районування та схемою aдмiнicтpaтивнo- тepитopiaльнoгo устрою.

5. Відшукується, збирається, узагальнюється статистична інформація, що є необхідною для розрахунку обраного згідно п.2 кількісного показника та здійснюється власне розрахунок значень показника (К) для кожної територіальної одиниці-таксону.

6. Здійснюється статистичне впорядкування (ранжування) одержаної сукупності показників, попередня їх оцінка та групування за ознакою подібності значень. Групування показників (територіальних одиниць) можна здійснювати на основі інтуїтивно-емпіричного пошуку або ж застосовуючи статистичні методи групування, метод кластерів, принцип діаграми Парето тощо. В результаті групування доцільно формувати від 3 до 5 (рідше 7) груп показників, які можна означити таким чином: 1 – дуже високі, 2 – високі, 3 – вище середніх, 4 – середні, 5 – нижче середніх, 6 - низькі, 7 – дуже низькі.

7. Будується картографічна модель досліджуваного процесу шляхом нанесення на картографічну основу досліджуваної території, значень показників (методом картодіаграм) та (або) позначення приналежності територіальних одиниць до певної групи значень показників (методом картограм).

8. Здійснюється виявлення просторових залежностей (тенденцій, закономірностей) в розвитку досліджуваного процесу. Коректно формулюються ці залежності в порядку їх значимості.

9. Пояснюються причини та рушійні сили механізмів просторового розвитку процесу. Робиться висновок (прогнозний діагноз) про ймовірні шляхи його розвитку в майбутньому.

Таблиця 2.1