1.8. Структурність та організованість

Будь-яка система, як цілісне утворення певним чином впорядкована, організована. Тобто, організація, організованість є притаманною для всіх систем ознакою. Головним змістовим виразом організованості системи є її структура – внутрішня форма системи, що являє собою спосіб взаємозв’язку та взаємодії її елементів. Поняття структури системи досить близьке до поняття її форми, але вони не тотожні. Структура – це лише один аспект поняття форми, внутрішньої організації змісту. Крім цього форма виступає і як вираз змісту, і як характеристика зовнішнього виду об’єкта (зовнішня форма).

Структура є притаманною властивістю кожної системи. Але кожна конкретна система має свою специфічну структуру, складніша система має складнішу структуру. Специфіка структури системи залежить насамперед від природи її елементів. Саме структура інтегрує, зв’язує частини, надає їм певної спільності, цілісності, зумовлює появу нових системних якостей. Особливо велике значення для збереження системи, для забезпечення її функціонування, має відносна самостійність, стійкість її структури. Без стійких зв’язків, взаємодії компонентів, тобто без структури, система перестала б існувати як дана конкретна цілісність. Будучи найбільш суттєвою характеристикою системи, структура “протистоїть” постійним (безладним) змінам елементів, утримує ці зміни в межах певної якості. Наявність структури – умова накопичення кількісних змін в середині системи, що є необхідною передумовою для її наступного розвитку та перетворення. Таким чином, структура – це внутрішня будова і спосіб взаємодії елементів системи, як необхідна умова її існування.

Структуру системи можна характеризувати за такими загальними ознаками:

• кількість зв’язків та характер взаємодії елементів;

• інтенсивність зв’язків, частота (кількість зв’язків, що припадають на один елемент);

• кількість зовнішніх зв’язків, співвідношення між кількістю внутрішніх та зовнішніх зв’язків, як характеристика відкритості системи.

Для вивчення структури застосовують графічне її зображення на основі теорії графів. Граф – графічна модель структури, що складається з вершин (точок) і ребер, які символізують елементи та їх зв’язки. Виділяють такі найпоширеніші типи структур:

а) лінійна – послідовно односпрямовані зв’язки;

б) кільцева – замкнена структура з двосторонніми зв’язками елементів;

в) сотова – розгалужена структура з багатьма зв’язками;

г) зіркова – впорядкована структура з центральним елементом;

д) ієрархічна – підпорядкованість одних елементів іншим;

е) змішана – поєднання різних типів структур в одній системі.

Притаманою ознакою структури є організація системи. Близькість цих понять є причиною того, що їх нерідко їх ототожнюють, хоча між ними є різниця. По-перше, організація відображує міру досконалості структури системи. Тобто, організація – це ступінь ефективності, доцільності, раціональності, впорядкованості структури системи. Чим більше впорядкованою є структура системи, тим вища організованість її, тим вище рівень організації системи. Протилежним організованості є поняття ентропії, яке характеризує розбалансованість структури системи, її нерівноважність та нестійкість, її дезорганізацію.

По-друге, організація є процесом функціонування, розвитку системи в певному порядку, послідовності. Це власне процес вдосконалення в структури системи. Процесуальний аспект організації означає, що система та її структура знаходяться в безперервному процесі становлення та набуття нових якостей. Нові властивості знаходять вияв завдяки зміні зв’язків між елементами окремих структур та структурами різних рівнів. В загальному вигляді це означає зміну форми взаємодії між ними.

По-третє, організованість системи виявляється в функціональному аспекті. Кожна властивість системи потенційно є її функцією, але властивість набуває характеру функції дише в тому випадкові, коли вона слугує збереженню системи та виконанню нею своєї головної функції. Оскільки система постійно розвивається, то її елементи безперервно набувають нових якостей, а значить і функцій. Властивість елемента, набуваючи функціонального характеру, стає доцільною стосовно даної системи. В цьому розумінні організація – це така сукупність явищ, в якій властивості останніх виявляються як функції збереження і розвитку даної сукупності.

Важливою ознакою організованості системи є координація як певна узгодженність, підігнаність компонентів цілого один до одного. Тобто, це такий стан їх взаємної залежності, який забезпечує динамічну рівновагу системи. В механічних системах така залежність має по суті однозначний характер: наслідок є прямо пропорційним причині, тобто зміна певного елемента внаслідок впливу на нього локалізується, не поширюючись на інші. В більш складних системах для координації характерна вже не пряма і однозначна залежність, а опосередкована і багатозначна координація елементів. Координація виявляється також в узгодженні функцій компонентів системи по горизонталі, тобто відносно однакових, “рівноправних” елементів.

Організованість системи виявляється також у такій її ознаці як ієрархічність структури. Ієрархія – це взаємна підпорядкованість елементів системи, її окремих структур. Особливо чітко це виявляється в складних, достатньо високоорганізованих системах – біологічних, соціальних, інформаційно-управлінських. Ієрархічність виявляється як у підпорядкованості елементів, так і у підпорядкованості функцій системи. Ієрархічність структури системи зумовлює явище субординації – підлеглість і підпорядкованість елементів, що вказує на особливе місце кожного з них та неоднакове значення їх в системі. Одні елементи відіграють важливу роль в функціонуванні системи, визначають діяльність інших частин та відносини між ними, інші відіграють меншу роль. Так, найважливішим компонентом соціальної системи є історично визначений спосіб виробництва, який утворює основу функціонування і розвитку суспільства. Субординація виявляється в узгодженні функцій по вертикалі, в підпорядкованості функцій одних елементів іншим та підпорядкування функцій всіх без винятку компонентів функції системи в цілому. Субординація функцій вказує, по-перше, на особливе специфічне місце і неоднакове значення кожного компонента в здійсненні функції системи; по-друге, на те, що будь-яка система, інтегруючи функції своїх компонентів, сама виконує певну функціональну роль в іншій, більшій і складнішій системі, компонентом якої вона є.

Перелічені процеси організації системи, як виразу суті впорядкування її структури, відбувається за об’єктивними законами або принципами організації системи, про які йтиме мова детальніше в лекції 6.

Таким чином, сутність організованості системи виявляється в наявності її структури, як способу взаємодії елементів, та у постійному вдосконаленні, впорядкуванні цієї структури.