1.7 Цілісність системи

Цілісність є головною, визначальною властивістю системи. Для виявлення системності необхідне, насамперед, знання цілісності, а не навпаки. Таке співвідношення понять “цілісність” і “системність” виявляється і підтверджується як історією науки, так і кожним конкретним дослідженням. Дотримання такого співвідношення є необхідною умовою системного дослідження.

Поняття цілого і системи (“цілісності” і “системності”) відрізняється між собою також і за змістом: по-перше, за ступенем абстрактності; по-друге, по суті. Якщо системність передбачає наявність зв’язків між компонентами об’єкту, їх впорядкованість, то цілісність відображує силу та істотність цих зв’язків в порівнянні із зовнішніми зв’язками об’єкта. Саме істотність та більша сила зв’язків даних частин однієї з одною, ніж з іншими об’єктами, і створює цілісність, якісну визначеність, виділеність даного об’єкта.

Будь-яке явище дійсності зв’язане з іншими великою кількістю різноманітних зв’язків та відношень: можна з певною мірою умовності говорити, що опосередковано дане явище взаємодіє з усіма існуючими явищами. В універсальному взаємозв’язку виявляється властивість неперервності матеріального світу. Проте в такій неперервності спостерігаються помітні відмінності в інтенсивності взаємодії між окремими явищами. Власне відмінність в інтенсивності зв’язків та відношень і дозволяє виділяти “окремі” явища, що в свою чергу і є виразом їх цілісності, певної автономності, незалежності. А це й буде виявом перервності (дискретності) реальної дійсності, що виступає в формі “окремості” об’єктів, як наслідку їх цілісності.

Інтенсивність внутрішніх зв’язків об’єкту, відносно більша величина їх сили, міцності та постійності створює нові властивості (або стає умовою їх вияву), робить якісно відмінним даний об’єкт від усіх інших (кількісні зміни сили зв’язків зумовлюють якісні зміни їх форми). Структура, що об’єднує елементи і властивості об’єкта, виступає як певний закон даного об’єкта чи класу об’єктів. Цей закон є об’єктивним, його існування не залежить від нашої волі, і тому, як би ми не комбінували всі можливі варіанти поєднання властивостей та елементів, річ (система, об’єкт) буде залишатися такою, якою вона є. І якщо ми захочемо пізнати, яким є “закон” цього об’єкта, ми повинні звернутися до самого об’єкта або до такої логічної моделі, яка ізоморфна його структурі (адекватно, істинно відображує цей реальний об’єкт у свідомості людини), а не до довільного поєднання його певних, окремих властивостей і відношень. Це означає, що “системність” ідеальних моделей (а відповідно, їх цілісність і впорядкованість) повинна бути адекватним відображенням відповідних їм реальних систем (об’єктів).

Загалом можна говорити, що властивість цілісної системи акумулює і синтезує такі її характеристики, як взаємозв’язок і взаємодію елементів, відмежованість від середовища, інтегративність, взаємодію з середовищем.

В основі утворення і функціонування будь-якої системи лежать зв’язки між її елементами та взаємодія таких елементів. Найістотнішим виразом зв’язків є обмін між елементами. Тобто зв’язки обміну – це є потоки речовини або енергії або інформації або сукупність їх від одного елемента системи до іншого. Зв’язки також зумовлюють взаємодію та певні відношення між елементами. Наприклад, функціональні зв’язки, взаємодоповнення, компенсаційні зв’язки і т.п. Чим складніше система, тим більша кількість і різноманітність її взаємозв’язків. З іншого боку складність, взаємозв’язків визначає складність системи.

Іншим виявом цілісності системи є її відмежованість від зовнішнього середовища. Одне з найбільш лаконічних визначень системи звучить так: система є відмежована сукупність взаємодіючих елементів  1, с.43. Діалектика понять цілісності і відмежованості досить складна. Так, М. Сєтров стверджує, що зовнішня відмежованість предмету і є виразом його внутрішньої цілісності 17 . Але А. Авер’янов звертає увагу на те, що відмежованість є зовнішньою властивістю системи, в той час як “цілісність” – є її внутрішньою властивістю, якої вона набуває в процесі розвитку. Система, за словами цього вченого, завжди є відмежованою, але не завжди цілісною. В той же час достатньо очевидною є взаємозалежність і взаємна невіддільність цих понять, бо чим більше система виділена, відмежована від середовища, тим більше вона внутрішньо цілісна, індивідуальна, оригінальна.

Цілісність системи виявляється у великій інтенсивності внутрішніх взаємозв’язків між її елементами, але це не означає, що система абсолютно відмежована, тобто, це не означає відсутність взаємозв’язків системи з середовищем її існування. Навпаки, взаємодія системи з середовищем є обов’язковою умовою функціонування системи і це є ще одним виявом її цілісності. Бо саме цілісність зумовлює певну відмежованість системи від середовища та необхідність її взаємодії з цим середовищем. Роль середовища, як умови існування системи, надзвичайно велика. Бо саме середовище є одним з головних факторів зародження, становлення, розквіту та руйнування системи. Про це більш докладно сказано в лекції 4.

Цілісність системи зумовлює також виникнення нових інтегративних, системних якостей, що не властиві окремо взятим її компонентом, не зводяться до простої суми їх властивостей. Ціле завжди більше суми частин, що його утворюють – в цьому суть інтегративної властивості системи, яку називають емерджентністю.

Від сили вияву властивості емерджентності у великій мірі залежить стійкість (надійність) системи, яка визначається як здатність системи та її елементів безвідмовно функціонувати в умовах деструктивного впливу (механічного, енергетичного, інформаційного) зовнішнього середовища системи. Це означає, що стійка система здатна зберігати свою структуру та виконувати притаманні їй функції в несприятливих умовах середовища, тобто протистояти та переборювати негативний вплив середовища (за рахунок свого внутрішнього потенціалу (резерву) розвитку). У зв’язку з цим доцільно звернути увагу на таку характеристику системи як надлишковість, під якою розуміють перевищення складності системи (структури, тісноти та кількості зв’язків і функцій) над її зовнішніми характеристиками, що є мінімально необхідними для виконання функцій ( вирішення завдання, досягнення мети) в умовах певного середовища. Можна говорити про таку залежність: чим більше надлишковість системи, тим більша її стійкість та надійність.

Надлишковість системи може бути штучною або природною. Штучна надлишковість формується і вводиться до системи зовнішніми факторами для поліпшення основних властивостей (характеристик) системи, природна надлишковість є еволюційно притаманною для багатьох систем живої та неживої природи. Вона ускладнює систему, тому в багатьох випадках люди прагнуть її зменшити.

Таким чином, властивість цілісної системи виявляється в тісному взаємозв’язку між її елементами, у відмежованості від середовища та у взаємодії з ним, в її емерджентності.