18

Тема 1.1.Загальносистемні поняття – 4 год

( Методологічні основи дисципліни)

План

1.Загальна теорія систем – методологічна основа курсу

2.Поняття системи

3. Розвиток системних уявлень

4.Особливості системної методології

5. Ознаки системи

6. Структура системи

7 Цілісність системи

8. Структурність та організованість

9. Функціональність

10 Відмежованість: система і середовище

11. Методологічні особливості вивчення систем

Література

1. Горбачев П.Ф., Дмитриев И.А. Основы теории транспортных систем. – Харьков: ХНАДУ, 2002

2. Дудник І.М. Вступ до загальної теорії систем. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2009. – 205 с.

3. Пащенко Ю.Є. Розвиток та розміщення транспортно-дорожнього комплексу України. – К.: Науковий світ, 2003. – 468 с.

Додаткова література

1. Дудник І.М.Територіальна організація послуг. Курс лекцій. – Полтава: ПІБ МНТУ, 2002. – 100 с.

2. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник. – К.: Вікар, 2006. – 396 с.

3.Хомяков П.М. Системный анализ: Краткий курс лекцій. – М.: Ком.книга, 2006

4. Чернюк Л.Г. Транспорт і регіональні системи продуктивних сил України. – К.: Науковий світ, 2003. - 182 с.

5. Щелкунов В.І., Григор’єв Г.С. Транспортна інфраструктура регіонів України: проблеми територіально – економічного реформування. – К.: Наук. Думка, 2006. – 220 с.

1.Загальна теорія систем – методологічна основа курсу

Такі особливості нинішнього розвитку суспільства свідчать про необхідність вивчення глибинних закономірностей оточуючого світу, що дозволить концентрувати матеріальні і духовні сили на конкретних напрямах пізнання. Тобто, знання загальних законів і умов розвитку дійсності значно полегшить та прискорить пізнання конкретики. Для вирішення цієї проблеми потрібна універсальна та ефективна методологія, як сукупність певних теоретичних уявлень, методів, засобів пізнання. Такою методологією є системна методологія, яка розглядає об'єкт пізнання як систему, що функціонує в середовищі і взаємозв'язана з цим середовищем.

Такий підхід в пізнанні світу знайшов втілення в теорії систем та її прикладному аспекті – системному аналізі. Теорія з'явилась як певне узагальнення кібернетики шляхом поширення її ідей на складні утворення (об’єкти). Теорія систем має потужний методологічний потенціал, який зараз можна з успіхом застосовувати для вирішення широкого спектру життєво важливих завдань як для окремої людини, колективу, підприємства, так і планети в цілому. Це досягається в результаті використання таких базисних понять теорії систем як цілісність, складність, багатофункціональність, взаємозв’язаність із середовищем, цільова спрямованість у виборі рішення.

Загальна теорія систем являє собою загальнонауковий методологічний напрям, пов’язаний з розробкою сукупності філософських, теоретичних, конкретно-наукових і прикладних питань аналізу і синтезу складних систем довільної природи. Передумовою для створення загальної теорія систем є аналогії (ізоморфізм) процесів, що відбуваються в системах різних типів (технічних, біологічних, соціальних, економічних). Безумовно доведений ізоморфізм процесів в системах різної природи (якості) дає підстави і можливості переносити знання з однієї сфери до іншої. Тобто, загальна теорія систем являє собою область знань, що дозволяють вивчати поведінку систем будь-якої складності та призначення. Загальна теорія систем має задовольняти таким вимогам  9 : 1) вона має бути настільки загальною, щоб могла охоплювати багато вже існуючих теорій; 2) повинна мати виключно науковий характер, а її терміни і визначення – математично однозначними; 3) наукове підґрунття її має бути настільки фундаментальним, щоб її висновки мали без сумніву практичну цінність при вивченні конкретних систем.

Загальна теорія систем повинна мати дедуктивний характер та об’єднувати інші теорії, насамперед, ті, що вивчають системи в цілому, а також ті, що досліджують поведінку систем (теорія управління, теорія адаптації, самоорганізація і т.п.). Об’єднання під назвою загальної теорії систем усіх цих наукових теорій стає можливим в результаті більш високого рівня абстрагування, ніж в цих теоріях. Саме ця обставина дає можливість отримувати із загальної теорії систем всі ці теорії як часткові випадки. Іноді термін “загальна теорія систем” використовують як синонім терміну “абстрактна теорія систем”. В нинішній час все ширшого вжитку набуває термін “системологія” (наука про системи), який з певними умовностями можна вважати тотожним загальній теорії систем.

В структурі загальної теорії систем достатньо очевидно виділяються два напрямки:

а) метатеорія різноманітних системних підходів, концепцій, наукових дисциплін, які й виступають джерелом формування філософсько-методологічних положень загальної теорії систем;

б) абстрактна теорія систем – сукупність положень, принципів, методів формалізованого опису процесів і законів функціонування систем на основі математичного апарату. Тобто, абстрактна теорія систем є логічним продовженням та формалізацією положень метатеорії.

В загальнофілософському аспекті вважається, що реальні системи за своїми якостями є невичерпними, і для пізнання дійсності необхідно використовувати всі можливі рівні абстрагування. Серед таких рівнів виділяють: символічний або лінгвістичний; теоретико-множинний; абстрактно-логічний; топологічний; логіко-математичний; теоретико-інформаційний; динамічний; евристичний.

Загальна теорія систем спирається на три постулати 18:

- функціонування системи може бути описане на основі вивчення структурно-функціональних зв’язків між елементами, що утворюють цілісність (систему);

- організація (структура) системи виявляється через стан (властивості і функції) елементів, які безпосередньо взаємодіють із середовищем (оточенням) системи;

- організація системи цілком визначає її функції і взаємодію із середовищем.

Системний підхід, як наріжний принцип загальної теорії систем, передбачає комплексне вивчення будь-якого об’єкту дослідження як системи, тобто її складу, структури взаємозв’язків, функцій, організації, місця в системі вищого рангу, внутрішньої ієрархії, стійкості, відкритості і т.п.

Системний аналіз є одним з методів комплексного дослідження в об’єктах таких властивостей і відношень, що важко піддаються спостереженню та складні для безпосереднього пояснення. Мета системного аналізу досягається через уявлення цих складних об’єктів як цілеспрямованих систем (системний підхід) та дослідження їх властивостей і взаємовідношень між метою і засобами її досягнення. Системний аналіз вирішує завдання правильної (адекватної) постановки задачі, вибору доцільних методів дослідження. Системний аналіз ефективно застосовується в теоретичних і прикладних дослідженнях при виборі варіантів розвитку, інвестицій практично в усіх сферах діяльності від ядерних і молекулярних досліджень до глобальних (планетарних і космічних) проблем.