Цукровий діабет 2 типу

Цукровий діабет 2 типу – порушення вуглеводного обміну, яке обумовлене переважною резистентністю до інсуліну та відносною інсуліновою недостатністю або з переважно секреторним дефектом та резистентністю до інсуліну.

Сьогодні у спеціалістів не викликає сумніву той факт, що ЦД 2 типу може спостерігатися у дітей та підлітків. За останні роки значно збільшилась розповсюдженість цього захворювання серед дітей, особливо у Північній Америці та країнах Африки, що пов’язують з ростом захворюваності на ожиріння та гіподинамічним способом життя. Частота захворюваності на ЦД 2 типу серед дітей та підлітків від загальної захворюваності на ЦД становить 0,14% у країнах Європи та 6-7% – у державах Африки та Америки.

Приклад формулювання діагнозу:

Цукровий діабет типу 2, легкий перебіг, оптимальний глікемічний контроль. Діабетичний гепатоз. Гіперліпідемія. Ожиріння (ІМТ – 18,6).

ЕТІОЛОГІЯ та ПАТОГЕНЕЗ

Захворювання із полігенним типом успадкування. Для розвитку діабету 2 типу має значення дія зовнішніх факторів – похилий вік, ожиріння, вагітність, ЗВУР у дітей грудного віку, стрес, зміна способу життя.

Патогенез ЦД 2 типу може бути пов'язаний як з домінуванням інсулінорезистентності в поєднанні із дефіцитом інсуліну, так і з переважанням інсулінодефіциту в поєднанні із інсулінорезистентністю. Після розвитку гіперглікемії додаткове значення в прогресуванні захворювання має глюкозотоксичність.

КЛІНІКА

Захворювання розвивається поступово. Класичні симптоми ЦД 2 типу – поліурія, полідіпсія, зниження маси тіла – мало виражені або відсутні, проте часто виявляють поліфагію, свербіж, фурункульоз, грибкову інфекцію, зниження гостроти зору. У 80-85% хворих відмічається ожиріння, часто спостерігається артеріальна гіпертензія. В дитячому віці зазвичай захворювання виявляють випадково при плановому обстеженні. Так як функція β-клітин повністю або частково збережена, немає схильності до кетоацидозу, пацієнти зазвичай не потребують інсулінотерапії. Проте у деяких хворих через 5-15 років після початку захворювання може виникнути потреба в інсуліні.

ДІАГНОСТИКА

• Для встановлення кінцевого діагнозу ЦД 2 типу використовують показники рівня глікемії в плазмі венозної та капілярної крові, а також рівень С-пептиду, інсуліну, глікованого гемоглобіну та фруктозаміну в сироватці крові згідно з рекомендаціями Європейського товариства страхової медицини (1999) та Американської асоціації клінічної ендокринології (ААСЕ, 2001).

Критерії діагностики ЦД типу 2 (за рекомендаціями ISPAD, 2000р.):

1. Клінічні

• обтяжена спадковість по ЦД

• тривалий латентний перебіг

• індекс маси тіла (ІМТ) вище середніх показників від вікової норми

• відсутність схильності до кетонурії.

2. Параклінічні

а. Обов’язкові лабораторні

- помірна гіперглікемія натще (до 10 ммоль/л)

- постпрандіальна гіперглікемія до 10-14 ммоль/л

- можливі сліди глюкозурії

б. Додаткові лабораторні

• рівень глікованого гемоглобіну на момент виявлення захворювання >6,4%

• відсутність маркерів аутоімунної реакції до β-клітин підшлункової залози та глутаматдекарбоксилази (GAD)

Лікування

• низькокалорійна дієта, з обмеженням вуглеводів, що легко засвоюються, вживанням продуктів, що збагачені клітковиною, помірним користуванням замінників цукру;

• дозоване фізичне навантаження;

• при неможливості досягнення ідеального (оптимального) глікемічного контролю при немедикаментозному лікуванні – метформін 500-2000мг/добу (єдиний цукрознижуючий препарат, який дозволено застосовувати у дитячому віці);

• при неможливості досягнення ідеального (оптимального) глікемічного контролю при лікуванні метформіном – комбінація його з інсуліном;

• при неможливості досягнення ідеального (оптимального) глікемічного контролю при комбінованому лікуванні – інсулінотерапія4

• симптоматична терапія.

Показання для госпіталізації у ендокринологічне відділенні:

• вперше виявлений ЦД – для корекції лікування, навчання в „Школі самоконтролю хворого на ЦД”.

• рівень глікемічного контролю ЦД з високим ризиком, в т.ч. при супутніх захворюваннях, який не корегується в амбулаторних умовах.

• швидке прогресування хронічних ускладнень ЦД.