Цукровий діабет у дітей

Цукровий діабет є однією з центральних проблем дитячої ендокринології. Інтерес до її вивчення цілком обґрунтований, тому що поряд із досить високою захворюваністю на діабет відзначається її безупинне зростання в усьому світі.

Цукровий діабет визнаний Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) епідемією неінфекційних захворювань, що привело до прийняття світовою спільнольнотою низки нормативних актів (Мент-Вінсенська декларація ВООЗ, 1989 р., Веймерська ініціатива, 1997 р.) щодо боротьби з цим важким захворюванням. В Україні розроблено Державну цільову програму «Цукровий діабет» на 2009 – 2013 рр.

За останні десятиріччя дані епідеміологічних досліджень свідчать про зростання захворюваності на цукровий діабет, в тому числі серед дітей. Приблизно у 10-12% населення розвинених країн визначається порушення толерантності до вуглеводів. Рівень захворюваності ЦД розрізняється залежно від географічного положення країни, належності до певної етнічної групи, кліматичних умов, факторів зовнішнього середовища, зокрема харчування, ступеня урбанізації. Було проведено мультицентрове епідеміологічне дослідження, в якому прийняли участь більше 70 країн світу (Diamond Project). Максимальна захворюваність (більше 20 на 100 тис. в рік) зареєстрована в Скандинавських країнах (Фінляндія, Швеція, Норвегія), Італія. Тоді як, мінімальна захворюваність (менше 3 на 100 тис. в рік) відмічена в країнах Південно-Східної Азії (Китай, Корея), а також в Чілі та Мексиці. Близько 2-3% населення хворіє на цукровий діабет. В Україні зареєстровано більше як 5000 дітей з даним захворюванням. За останні 10 років серед дитячого населення України відмічається тенденція до зростання кількості хворих на ЦД. При ЦД порушуються практично всі види обміну речовин, вражається більшість органів та систем організму, що веде до виникнення ускладнень, які є основною причиною ранньої інвалідизації та високої смертності хворих. Серед осіб, які захворіли в дитячому віці, майже половина помирає від ниркової недостатності.

Цукровий діабет – це група метаболічних захворювань, що характеризуються гіперглікемією, яка є наслідком дефектів секреції інсуліну, дії інсуліну або обох цих факторів (за визначенням ВООЗ, 1999).

Класифікація

Відповідно до рекомендацій ВООЗ по цукровому діабету в усьому світі застосовується єдина класифікація цього захворювання. В останній час рекомендують використовувати терміни «цукровий діабет 1-го та 2-го типу» замість інсулінзалежного та інсуліннезалежного цукрового діабету. Використання нової термінології передбачає пояснення у конкретного хворого патогенезу захворювання, наприклад, імунологічних порушень (цукровий діабет 1-го типу) або дефекту інсулінових рецепторів. При будь-якій формі ЦД на певній стадії захворювання може виникнути потреба в інсуліні. Тому використання інсуліну не може бути принципом в класифікації цукрового діабету.

Запропоновано в новій класифікації виключити клас «порушення толерантності до глюкози», що може спостерігатися при різних гіперглікемічних порушеннях. Пропонується термін «порушеної толерантності до глюкози» вважати стадією порушеної регуляції глюкози.

Сучасні уявлення про ЦД як гетерогенний синдром, який включає в себе різноманітні нозологічні форми захворювання, відображені в новій етіологічній класифікації ЦД.

Етіологічна класифікація ЦД:

1. Цукровий діабет 1 типу (деструкція β-клітин, що призводить до абсолютної інсулінової недостатності)

2. Цукровий діабет 2 типу (з переважною резистентністю до інсуліну та відносною інсуліновою недостатністю або з переважно секреторним дефектом та резистентністю до інсуліну або без неї).

3. Гестаційний цукровий діабет.

4. Неонатальний цукровий діабет

• Транзиторний.

• Постійний (перманентний).

5. Інші специфічні типи:

А. Генетичні дефекти функції β-клітин:

1. MODY-3 (хромосома 12, ген HNF-1а)

2. MODY-2 (хромосома 7, ген глюкокінази)

3. MODY-1 (хромосома 20, ген HNF-4а)

4. Мітохондріальна мутація ДНК

5. Інші.

В. Генетичні дефекти в дії інсуліну:

1. Резистентність до інсуліну типу А

2. Лепречаунізм

3. Синдром Робсона-Менденхолла

4. Ліпоатрофічний діабет

5. Інші

С. Хвороби екзокринної частини підшлункової залози:

1. Панкреатит

2. Травма/панкреатектомія

3. Неоплазія

4. Кістозний фіброз

5. Гемохроматоз

6.Фіброкалькульозна панкреатопатія

D. Ендокринопатії:

1. Акромегалія

2. Синдром Кушинга

3. Глюкагонома

4. Феохромоцитома

5. Тиреотоксикоз

6. Соматостатинома

7. Альдостерома

8. Інші

Е. Цукровий діабет, індукований ліками та хімікаліями:

1. Вакор

2. Пентамідін

3. Нікотинова кислота

4. Глюкокортикоїди

5. Тиреоїдні гормони

6. Діазоксид

7. Агоністи α-адренорецепторів

8. Тіазиди

9. Ділантін

10. α-інтерферон

11. Інші

F. Інфекції

1. Вроджена краснуха

2. Цитомегаловірус

3. Інші

G. Незвичні форми імуногенного діабету:

1. „Stiff-man”-синдром

2. Аутоантитіла до рецептору інсуліну

3. Інші

H. Інші генетичні синдроми, що іноді поєднуються з діабетом:

1. Синдром Дауна

2. Синдром Клайнфельтера

3. Синдром Тернера

4. Синдром Вольфрама

5. Атаксія Фрідрейха

6. Хорея Гентінгтона

7. Синдром Лоренса-Муна-Бидля

8. Міотонічна дистрофія

9. Порфірія

10. Синдром Прадера-Віллі

11. Інші

Найбільш часто зустрічаються ЦД 1 та 2 типів, які відрізняються за клінічними, епідеміологічними та імунологічними характеристиками, рівнем секреції інсуліну, асоціацією із генетичними маркерами. ЦД 1 типу найбільш часто зустрічається у дітей та людей молодого віку, хоча може маніфестувати в будь-якому віці. ЦД 2 типу домінує серед дорослого населення, проте на сьогоднішній день також діагностується в дитячому віці. В деяких країнах ЦД 2 типу зустрічається частіше і асоціюється із ожирінням. У японських дітей, корінних американців та канадців і в деяких інших популяціях ЦД 2 типу зустрічається частше, ніж 1 тип.

Класифікація ЦД за станом глікемічного контролю:

• ідеальний

• оптимальний

• субоптимальний

• високий ризик для життя.