ЗМІСТ

Y

ВСТУП 2

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ, МЕТОДОЛОГІЧНІ І ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ МИСТЕЦТВА ГРИ НА ТРОМБОНІ 5

1.1. Історико-культорологічні передумови появи тромбона. 5

1.2. Музично-педагогічні аспекти становлення мистецтва гри на духовому інструменті. 12

РОЗДІЛ 2. ЕВОЛЮЦІОННІ ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ТРОМБОНА 18

2.1. Дослідження виконавства на духових інструментах в Україні на сучасному етапі. 18

2.3. Етапи становлення і розвитку Харківської виконавської школи тромбона 37

ВСТУП

Актуальність дослідження. Питання розвитку вітчизняного тромбонового виконавства набувають особливого значення в контексті сучасного процесу українського національного відродження, зростання інтересу до історичної спадщини, духовної та матеріальної культури, спонукаючи дослідників вивчати історичні джерела, щоб повернути із забуття історичні факти, події, імена несправедливо забутих видатних культурних діячів минулого.

Завдяки плідній науковій діяльності ряду російських педагогів-духовиків ХХ ст. (В. Блажевича, Б. Григор’єва, В. Щербиніна, Б. Дикова, Г. Орвіда, Ю. Усова, В. Сумеркіна, В. Венгловського) та вітчизняних дослідників і педагогів (В. Апатського, Є. Носирєва, І Якустіді, І. Кобеця, Б. Манжори, К. Мюльберга, С. Ганича та ін.) в українському музикознавстві створено потужний науковий потенціал. Протягом останніх років з’явилось багато праць з питань історії створення духових інструментів, розвитку духового вітчизняного виконавства і педагогічних засад навчання гри на духових інструментах. Особливо слід відзначити значний внесок В. Апатського, В. Богданова, А. Карпяка, П. Круля, В. Качмарчика, В. Посвалюка, Ф. Крижанівського, Р. Вовка, О. Федоркова, С. Горового, Б. Мочурада, І. Гишки та ін. Вони розглянули різні аспекті теорії і практики духового виконавства відповідно до специфіки кожного з духових інструментів.

Особливий інтерес становить монографія доктора мистецтвознавства, В. Посвалюка «Мистецтво гри на трубі в Україні», у якій уперше проаналізовано історичний розвиток виконавства на трубі протягом XIХ–ХХ ст. в різних регіонах України, а також питання становлення і розвитку відомих виконавських шкіл.

Формування і розвиток методичної літератури для тромбона пов’язані з діяльністю видатних виконавців і педагогів у цій галузі – М. Подгорбунського, В. Блажевича, П. Волкова, Є. Рейхе, Б. Григорьєва, В. Щербиніна, В. Сумеркіна, Б. Манжори, В. Гараня, С. Ганича та ін.

Однією з найцікавіших праць є методика навчання гри на тромбоні професора Б. Манжори, у якій науково обґрунтовані методи удосконалення гри на тромбоні. Важливі дослідження з питань виконавства на тромбоні належать професору С. Горовому. У методичному посібнику „Технологія і мистецтво гри на тромбоні” він розкрив основні принципи формування й розвитку виконавської майстерності тромбоніста.

Серед новітніх досліджень українського тромбонового виконавства слід назвати праці доцента Ф. Крижанівського («Український концерт для тромбона в аспекті становлення та розвитку жанру») та доцента О. Федоркова («Український ансамбль тромбонів у контексті світового музичного мистецтва»). Автори розглядають важливі питання розвитку тромбонового мистецтва в Україні. Водночас слід відзначити, що історія становлення вітчизняних виконавських шкіл гри на духових інструментах є найменш висвітленою у музикознавстві в Україні. Проблеми розвитку українського тромбонового виконавства ще не набули належного дослідження у наукових і методичних працях. Головним недоліком більшості праць у цій галузі є відсутність історичного погляду на ряд суттєвих питань теорії і практики навчання, спадкоємності історичних традицій, критичного перегляду педагогічного досвіду минулого. Слід зазначити, що більшість сучасних виконавців на тромбоні мало знають історію формування української тромбонової школи, творчий шлях і характерні особливості виконавського і педагогічного стилю її засновників – видатних тромбоністів і педагогів минулого. Залишаються „білою плямою” творчі здобутки багатьох поколінь вітчизняних музикантів і педагогів, не узагальнено їхній виконавський і педагогічний досвід. Питання формування та становлення української національної школи гри на тромбоні загалом перебуває поза увагою сучасних дослідників. Таким чином, актуальність та доцільність цієї проблеми зумовили вибір теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами.

Мета і завдання дослідження. Актуальність теми визначила її мету – дослідити етапи становлення і розвитку українського тромбонового виконавства в історичному і методичному аспектах. Враховуючи актуальність і недостатнє вивчення проблеми, визначено такі завдання:

– стисло окреслити головні моменти еволюції тромбонового інструментарію;

– у хронологічно-історичному аспекті дослідити джерела формування тромбонового виконавства;

– визначити джерела, передумови і шляхи формування професійних виконавських і педагогічних традицій регіональних шкіл тромбона;

– охарактеризувати творчу індивідуальність і роль яскравих особистостей в утвердженні і становленні українського тромбонового виконавства;

– дослідити вплив інших виконавських шкіл на становлення української школи тромбона;

– об’єктивно оцінити реальний стан розвитку української школи тромбона.

Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові принципи історизму, діалектики, багатовекторності поступального розвитку з відповідним використанням елементів комплексного і системного підходів. Водночас комплексний підхід є визначальним і охоплює джерелознавчу проблематику, історичні аспекти розвитку, пошуки архівних матеріалів тощо.

Розділ 1. Історико-теоретичні, методологічні і практичні аспекти мистецтва гри на тромбоні

1.1. Історико-культорологічні передумови появи тромбона.

Сучасний оркестр важко уявити без такого інструменту як тромбон. Протягом кількох століть він був єдиним мідним інструментом, що володів повним хроматичним звукорядом, і з цієї причини займав важливе місце в професійній музиці, в той час як валторни і труби залишалися ще переважно військовими сигнальними інструментами. На відміну від інших сучасних оркестрових інструментів, тромбон дуже мало змінився по своїй конструкції або способу звуковидобування з тих пір, як він вперше з'явився в Європі.

У церковній музиці, на придворних церемоніалах і в міських ансамблях тромбон був важливим інструментом аж до XIX століття, коли він втратив своє колишнє положення, щоб зайняти нове і постійне місце в симфонічному та духовому оркестрах.

Тромбон ( італ. trombone , Букв. "Велика труба", англ. та фр. trombone , ньому. Posaune) - мідний духовий музичний інструмент басово-тенорового регістру.

Тромбон відомий з XV століття. Від інших мідних духових інструментів відрізняється наявністю лаштунки - особливої пересувної U-подібної трубки, за допомогою якої музикант змінює обсяг укладеного в інструменті повітря, таким чином, досягаючи можливості виконувати звуки хроматичного звукоряду (на трубі, валторні і тубі цієї мети служать вентилі). Тромбон - нетранспонірующій інструмент, тому його ноти завжди записуються відповідно до дійсним звучанням. На деяких тромбона є додаткові крони, що дозволяють знижувати звуки на кварту і на квінту, які підключаються за допомогою квартвентіля і квінтвентіля.

Інструмент існує в декількох різновидах, що утворюють сімейство. У наш час в основному використовується основний представник сімейства - теноровий тромбон. Як правило, під словом "тромбон" мається на увазі саме цей різновид, тому часто слово "теноровий" опускають. Альтовий і басовий тромбони застосовуються рідше, сопрановий і контрабасова - майже не використовуються.

Діапазон тромбона - від G ₁ (сіль контроктави) до f (фа другої октави) з пропуском звуків між B ₁ і E (сі-бемоль контроктави - великої октави). Цей проміжок (крім ноти H _1, тобто сі контроктави) заповнюється при наявності квартвентіля.

Тромбон - різноманітний за штрихами і технічно рухливий інструмент, має яскравий, блискучим тембром в середньому і верхньому регістрах, похмурим - в нижньому. На тромбоні можливе використання сурдини, особливий ефект - гліссандо - досягається ковзанням куліси. У сучасному симфонічному оркестрі зазвичай використовуються три тромбона (два тенорових і один басовий).

Основна сфера застосування тромбона - симфонічний оркестр, але він також використовується в якості сольного інструмента, а також у духовому оркестрі, джазі та інших музичних жанрах.

Поява тромбона відноситься до XV століття. Прийнято вважати, що безпосередніми попередниками цього інструменту були кулісні труби, при грі на яких у музиканта була можливість пересувати трубку інструменту, таким чином отримуючи хроматичний звукоряд.

За час свого існування тромбон практично не зазнав радикальних змін у своїй конструкції.

Перші інструменти, по суті представляли собою тромбони, називалися сакбутами (від фр. saquer - тягнути до себе, bouter - штовхати від себе). Вони були меншими сучасних інструментів за розміром і мали декілька різновидів по регістрах: сопрано, альт, тенор і бас. Сакбути завдяки хроматичного звукоряду відразу стали постійними членами оркестрів. Невеликі удосконалення сакбутов привели до появи в XVII столітті практично сучасних інструментів, до яких в цей час вже стало застосовуватися італійське слово trombone.

До середини XVIII століття основною сферою використання тромбонів була церковна музика: найчастіше цим інструментам доручалося дублювання нижніх голосів. Постійним членом оркестру тромбон стає тільки на рубежі XVIII-XIX століть. Як правило, до складу оркестру входили три тромбона: альтовий, теноровий і басовий. Похмурий тембр тромбона асоціювався з надприродними силами, потойбічним світом, і використовувався в характерних сценах оперних спектаклів. Глюк доручив тріо тромбонів супровід похоронного хору в "Альцесті", а також драматичний епізод в "Іфігенії в Тавриді". Моцарт використовував тромбони майже виключно в операх і в церковній музиці, зокрема, в Реквіємі, де цьому інструменту доручено соло. У Бетховена тромбони вперше з'являються у фіналі П'ятої симфонії використовуються надалі в Шостий і Дев'ятої, в ораторії "Христос на Оливній горі" та інших творах. Композиторові належать також три п'єси ( ньому. Drei Equale ) Для квартету тромбонів.

Широкому розповсюдженню тромбона сприяли численні бродячі ансамблі і оркестри духових інструментів, які виступали по всій Європі і Північній Америці.

В епоху романтизму композитори звернули увагу на виразні можливості тромбона. Берліоз писав, що цей інструмент має шляхетним і величним звучанням, і доручив йому велике соло у другій частині траурно-тріумфальної симфонії. У першій половині XIX століття активно розвивається сольне виконання на тромбоні: серед тромбоністів-солістів цього часу - німці Фрідріх Бельке, Карл Квайсер і Моріц Набіх, француз Антуан Дьепп, італієць Феліппе Чіоффі. Репертуар тромбона поповнюється творами Ферді.Давида, Ф. А. Куммера, Ю. Новаківського та інших композиторів ^[2].

В 1839 році лейпцігський музичний майстер Кристал Затлере винайшов квартвентіль, що дозволив знижувати звуки тромбона на кварту, що дозволило отримувати звуки з так званої "мертвої зони" (відрізок звукоряду, недоступний через конструктивних особливостей тромбона). Робилися спроби пристосувати до тромбону систему вентилів на зразок механізму труби і валторни, проте це нововведення не набуло поширення через те, що такі інструменти, хоча і вигравали в технічній рухливості, значно втрачали в звучанні.

У другій половині XIX століття формуються потужні, порівняно з минулим, мануфактури по виробництву інструментів - Bach, Holton, Conn, King - в США, Heckel, Zimmerman, Besson, Courtois - в Європі. Виходять з практики деякі різновиди тромбона, наприклад, альтовий і контрабасова.

У XX столітті, завдяки розвитку виконавської школи і вдосконалення технологій виробництва інструментів, тромбон став дуже популярним інструментом. Композитори створюють для нього численну концертну літературу, значне місце тромбон займає в джазі і споріднених йому жанрах. З кінця 1980-х років відбувається відродження інтересу до старовинних тромбона (сакбутам) і вийшли з ужитку різновидам тромбона.

Як і на інших мідних духових інструментах, основним принципом гри на тромбоні є отримання гармонійних звуків шляхом зміни положення губ і зміна довжини стовпа повітря в інструменті, що досягається за допомогою куліси.

При грі куліса висувається правою рукою, ліва підтримує інструмент.

На тромбоні існують сім позицій (положень куліси), кожна з яких знижує лад інструменту на півтону. Кожна позиція співвідноситься з певною комбінацією вентилів на вентильних інструментах (у тому числі на вентильному тромбоні). У першій позиції куліса не висунута, сьомого - висунута на максимально можливу відстань. У таблиці представлені відповідності між позиціями тромбона та використанням вентилів на інших мідних інструментах. Основний тон - звук, що виходить від коливання повного стовпа повітря в інструменті. На тромбоні основний тон можна отримати тільки на перших трьох-чотирьох позиціях. Він називається педальним звуком і звучить неголосно.

Деякі тромбони мають додаткову крону, знижує весь звукоряд тромбона на кварту вниз. Ця крона включається спеціальним важелем, так званим квартвентілем, який натискається за допомогою натягу спеціальної ланцюжка, що прикріплюється до великого пальця лівої руки. Тромбон з квартвентілем по суті, є комбінацією тенорового і басового інструментів і іноді називається тенор-бас-тромбон.

При включенні квартвентіля тромбон дає тільки шість позицій, оскільки висунення лаштунки на кожну наступну позицію вимагає більшого простору через збільшення довжини трубки тромбона.

У XIX столітті робилися спроби пристосувати до тромбону систему вентилів на зразок механізму труби і валторни, проте це нововведення не набуло поширення через те, що такі інструменти, хоча і вигравали в технічній рухливості, значно втрачали в звучанні. У 1839 році лейпцігський музичний майстер Кристал Затлер винайшов квартвентіль, що дозволив знижувати звуки тромбона на кварту, що дозволило видобувати звуки з так званої «мертвої зони» (відрізок звукоряду, недоступний через конструктивних особливостей тромбона).

Відбувається розвиток і зміцнення позицій інструменту в оркестрі, сольному та ансамблевому музикуванні, з'являються віртуозні сольні виконавці високого класу. Композитори створюють для тромбона ряд творів, які згодом стають класикою репертуару - Романс Вебера, виявлений через багато років після смерті композитора, Концерт для тромбона з духовим оркестром Римського-Корсакова, Концертіно Давида та інші. У другій половині століття формуються потужні, порівняно з минулим, мануфактури по виробництву інструментів - Holton, Conn, King - в США, Heckel, Zimmerman, Besson, Courtois - в Європі. Виходять з практики деякі різновиди тромбона, наприклад, альтовий і контрабасовий.

У XX столітті, завдяки розвитку виконавської школи і вдосконаленню технологій виробництва інструментів, тромбон став вельми популярним інструментом. Композитори створюють для нього численну концертну літературу, значне місце тромбон займає в джазі, а також ска, фанку та інших жанрах. З кінця 1980-х років відбувається відродження інтересу до старовинних тромбонів (сакбутам) і до тих,які вийшли з ужитку.

Появі перших концертів для тромбона в середині XVIII ст. передував більш ніж трьохсотлітній шлях диференціації виконавських стилів гри на тромбоні (від дублювання та підсилення вокальних голосів у церковній та світській хоровій музиці до формування чисто інструментальних принципів концертування – зіставлення, “змагання” двох багатоголосних звукових мас як самостійного художнього фактору музичного розвитку). Це підтверджується аналізом творів Дж. Габріелі, Г. Шютца, Х. Бібера. На ранні зразки сольного концерту найбільший вплив, крім concerti grossi, тріо-сонат, дивертисментів, мала опера (її вступ-симфонія і вокальна частина – арія). Особливості появи сольного концерту пов’язані з початком панування гомофонного стилю в музичному мистецтві. Новий жанр характеризується більш яскравою демонстрацією індивідуального начала та розвинутою мелодією партії сольного інструмента. Важливою ланкою в появі і розвитку жанру сольного концерту в ту епоху стала і слухацька аудиторія, що, поряд з композитором і виконавцем, була повноправним “учасником” процесу концертування.

Перші зразки сольного концерту для тромбона написані для альтового типу (тембру) інструмента, який в музичній практиці XVIII ст. був лідером групи тромбонів. Поява сольного концерту пов’язана з високопрофесійним рівнем виконавської школи гри на тромбоні в Австрії, який спричинив зацікавленість багатьох композиторів того часу до тромбона. Серед них – М. Гайдн, Л. Моцарт, Г. Вагензайль, І. Альбрехтсбергер, які саме і стали першими авторами концертів для тромбона. Склад оркестру в цих концертах був різноманітним – від невеликих груп струнних до повноцінного мангеймського симфонічного оркестру (наприклад, в Концерті для тромбона Л. Моцарта). За традиціями того часу, виконання цих концертів практикувалося різними інструментами, близькими між собою за теситурно-тембровими ознаками (альт-тромбон, валторна, віола та ін.). Авторські каденції в партії соліста були відсутні, що також відповідало традиції того часу – кожний виконавець мав свій варіант каденції.

Для ранніх концертів для тромбона характерні були такі риси: 1) індивідуалізація сольної партії; 2) протиставлення сольного виконавства груповому; 3) вокально-мелодійний характер викладення сольної партії.

Художній і технічний рівень концертів даного періоду надзвичайно високий. Вони не втратили до нашого часу своєї художньої цінності, залишаючись для багатьох поколінь класичними зразками жанру. В загально-історичному процесі становлення концертного стилю виконавства на тромбоні їх роль визначається як початковий етап виявлення потенціалу концертності інструмента.

Історичний шлях ансамблю тромбонів повторює загальні процеси розвитку камерно-інструментальних форм та жанрів західноєвропейського мистецтва: від дублювання вокальних голосів (соло або хора), через програмну мініатюру – до створення повноцінної системи концептуальних жанрів творчості: сюїти, концерту, поеми, сонати, симфонії.

У другій половині ХХ ст. завдяки взаємодії композиторської та виконавської творчої практики український ансамбль тромбонів стає своєрідною жанровою системою. Стабільним чинником цієї системи виступає квартет тромбонів (іноді квінтет, або секстет), а мобільним – додаткові інструменти-співучасники (струнні, ударні, орган, голос).

На сучасному етапі ансамблево-тромбоновий репертуар концентрує в собі весь історичний досвід гри на тромбоні, зважаючи як на оркестрово-симфонічну, так і на сольну традиції. Кожен митець, який звертався до цього складу, створив оригінальну художню концепцію, став співучасником процесу ствердження оригінальної темброво-образної сфери музичної виразності.

Стосовно вітчизняної культури слід відзначити, що ансамбль тромбонів бесперервно розвивається: за короткий час він пройшов етапи формування, становлення та розквіту. Але цей розвой носить дискретний характер: кожні 15-20 років ознаменовані творчими злетами, які чергувались періодами „забуття”. Аналіз художніх фактів дає можливість припустити, що на межі ІІ та ІІІ тисячоліть епоха забуття, коли муза tromboni мовчить, завершилась.

Проте стійким є семантичний комплекс, притаманний меморіальному жанру в ансамблево-тромбоновому втіленні. Семантика проаналізованних творів дозволяє вбачати об’єктивно закладену в них спільність, жанрову спорідненість естетичного ґатунку. Кожен з них є увиразненням „музики присвяти”. Притаманні сучасності процеси – збільшення кількості взаємодіючих суб’єктів, нестандартність ансамблевого „співвідношення сил” –розповсюджуються також і на тромбонове виконавство.

Суттєво, що для ансамблево-тромбонового виконавства притаманні ті ж риси, що й для камерного музикування в цілому на межі тисячоліть. Серед них: „природня реакція на гігантоманію” (Г. Рождественський), культ малих інструментальних складів та форм, авангардне оновлення музичної мови з пошуками позажанрової стилістики. Відроджуються принципи барокового концертування у синтезі з новаційними настановами сучасної музичної творчості. Друга половина ХХ ст. – це насамперед „бум” виконавського інтересу до ансамблевого музикування (сучасний французський квартет тромбонів, квартет Б. Слокара, український ансамбль тромбонів та ін.).

Стильова динаміка жанру memoria в творах для ансамблю тромбонів другої половини ХХ ст. – від „Триптиха” І. Стравинського до „Музики” В. Шмідбергса та „Елегічної музики” Ю. Фаліка – окреслює значне психологічне та інтелектуальне ускладнення семантики музичної мови, форми, авторської концепції. Розмаїття музичних пошуків особистого смислу жанрових констант свідчить про глибинність авторських прочитань меморіальної теми.

В контексті української культури жанрова система в музиці для ансамблю тромбонів увиразнювала духовну свободу митця. Українські композитори не запозичують європейські зразки, не копіюють їх, але активно переосмислюють з позицій сучасності. Композитори свідомо йдуть на гнучкі позажанрові визначення „музика”, намагаючись довести не стільки приорітети усталеної жанрової традиції, скільки пошук самобутньої композиторської інтерпретації. Це призводить до багатозначності в тлумаченні жанрових моделей. Наприклад, синтез концертності та симфонізму в творі В. Пацери, де ансамбль тромбонів є солістом – унікальний випадок світової практики.