5.4. Методи спортивної підготовки

Під методами спортивної підготовки розуміють способи роботи тренера і спортсмена, за допомогою яких досягається оволодіння знаннями, уміннями і навиками, розвиваються необхідні якості, формується світогляд. У практичних цілях всі методи умовно поділяють на три групи: словесні, наочні і практичні. В процесі спортивного тренування всі ці методи застосовують в різних поєднаннях. Кожен метод постійно пристосовують до конкретних вимог, обумовлених особливостями спортивної підготовки. При підборі методів необхідно стежити за тим, щоб вони строго відповідали поставленим завданням, загальнодидактичним принципам, а також спеціальним принципам спортивного тренування, віковим і статевим особливостям спортсменів, їх кваліфікації і підготовленості. У спорті, де особливе місце приділяється зв'язку з практикою, а також через специфічні особливості спортивної діяльності основна роль відводиться практичним методам.

До словесних методів відносяться розповідь, пояснення, лекція, бесіда, аналіз і обговорення. Ці форми найчастіше використовують в локонічному вигляді, особливо при підготовці кваліфікованих спортсменів. Для цього використовують спеціальну термінологію, поєднання словесних методів з наочними. Ефективність тренувального процесу багато в чому залежить від умілого використання вказівок і команд, зауважень, словесних оцінок і пояснень.

Наочні методи багатообразні і в значній мірі обумовлюють дієвість процесу підготовки. До них перш за все, слід віднести правильний у методичному відношенні показ окремих вправ і їх елементів, який зазвичай проводить тренер або кваліфікований спортсмен.

У спортивній практиці широко використовуються допоміжні засоби демонстрації - учбові фільми, відео-магнітофонні записи, макети ігрових майданчиків і полів для демонстрації тактичних схем, електронні ігри. Широко використовуються також методи орієнтування. Тут слід розрізняти як прості орієнтири, які обмежують напрям рухів, подолану відстань тощо, так і складніші - світлові, звукові і механічні лідируючі пристрої, зокрема з програмним управлінням і зворотним зв'язком. Ці пристрої дозволяють спортсменові отримати інформацію про темпоритмові, просторові і динамічні характеристики рухів.

Методи практичних вправ умовно можуть бути поділені на дві основні групи:

• методи, переважно направлені на освоєння спортивної техніки, тобто на формування рухових умінь і навиків, характерних для обраного виду спорту;

• методи, переважно направлені на розвиток рухових якостей.

Виділення першої групи обумовлене тим, що у будь-якому виді спорту, особливо в складнокоординаційних, єдиноборстві і іграх, технічна підготовка представляє складний і постійний процес освоєння нових елементів, зв'язок, прийомів, (фігурне катання, стрибки у воду, акробатика, спортивна і художня гімнастика, єдиноборство, ігри), або вдосконалення техніки стабільної структури рухів (циклічні і швидкісний-силові види спорту).

Освоєння спортивної техніки практично завжди припускає одночасне оволодіння тактикою використання технічних прийомів і дій в змагальних умовах. Особливо це характерно для єдиноборства, спортивних ігор, велосипедного спорту, гірськолижного спорту, в яких оволодіння тим або іншим технічним прийомом (наприклад, прийомом в боротьбі або баскетболі) передбачає вивчення тактики.

Широкий арсенал і різноманітність фізичних навантажень, характерних для другої групи методів, розвивають не тільки фізичні якості, але і удосконалюють техніко-тактичну майстерність, психічні якості. Обидві групи методів тісно взаємозв'язані.

Методи, направлені переважно на оволодіння спортивної техніки.

Виділяють методи оволодіння вправою в цілому і по частинах.

Оволодіння рухом в цілому використовується при вивчені простих вправ, або складних вправ, розділення яких на частини неможливе.

При вивчені більш складних рухів, які можна розділити на відносно самостійні частини, освоєння спортивної техніки здійснюється по частинах. Надалі цілісне виконання рухових дій дозволить скласти в єдине ціле раніше освоєні складові вправи.

При використанні методів оволодіння рухів як в цілому, так і по частинах велику роль відіграють підвідні та імітаційні вправам.

Підвідні вправи полегшують освоєння спортивної техніки шляхом планомірного освоєння простіших рухових дій. Ефективність використання підвідних вправ обумовлюється спорідненою координаційною структурою вправ з основною. Так, в тренуванні бігуна підвідними вправами є біг з високим підняттям стегна, біг із закиданням гомілки, дріботливий біг, біг стрибками тощо. Кожна з цих вправ сприяє ефективнішому освоєнню окремих елементів бігу: ефективного відштовхування, високого винесення стегна, зменшення часу опори, вдосконаленню координації в діяльності м'язів-антагоністів тощо.

У імітаційних вправах зберігається загальна структура основних вправ, проте для виконання створюються полегшені умови. Як імітаційна вправа для велосипедистів може бути використане педалювання на велоергометрі. Імітаційні вправи дуже широко використовуються при вдосконаленні технічної майстерності як новачків, так і спортсменів різної кваліфікації. Вони не тільки дозволяють створити уявлення про техніку спортивної вправи і полегшити процес оволодіння, сприяти створенню оптимальної координаційної структури рухів безпосередньо перед змаганнями, але і забезпечують ефективну координацію між руховими і вегетативними функціями, підвищують ефективність реалізації функціонального потенціалу у змагальній вправі.

Ефективність методів, направлених на освоєння спортивної техніки залежить від кількості, складності і особливостей поєднання вправ. При вивчені рухів, особливо складних в координаційному відношенні, дуже важливо підібрати сукупність вправ, об'єднаних початковим положенням, підготовчими і основними діями, що розрізняються виключно координаційною складністю. При цьому освоєння кожного технічного прийому припускає наявність великої кількості вправ різної складності, пов'язаних в єдиний дидактичний ланцюг. У разі раціонального підбору і розподілу вправ в цьому ланцюзі вдається забезпечити планомірний процес освоєння спортивної техніки з широким використанням можливостей позитивного перенесення рухових навиків.

Методи, спрямовані переважно на розвиток рухових якостей.

Найважливішим показником, що визначає структуру практичних методів тренування, є характер виконання вправи.

В процесі спортивного тренування вправи використовуються в рамках двох основних методів - безперервного і інтервального. Безперервний метод характеризується одноразовим безперервним виконанням тренувальної роботи; інтервальний - передбачає виконання вправ з регламентованими паузами відпочинку.

При використанні обох методів вправи можуть виконуватися як в рівномірному, так і в змінному режимах. Залежно від підбору вправ і особливостей їх використання тренування може носити узагальнений (інтегральний) і виборчий (переважний) характер. При узагальненій дії здійснюється паралельне (комплексне) вдосконалення різних якостей, що обумовлюють рівень підготовленості спортсмена, а при виборчому - переважний розвиток окремих якостей. При рівномірному режимі використання будь-якого з методів інтенсивність роботи є постійною, при змінному - варіативною. Інтенсивність роботи від вправи до вправи може зростати (прогресуючий варіант) або неодноразово змінюватися (варіативний варіант).

Безперервний метод тренування, використовується в умовах рівномірної роботи, в основному для підвищення аеробних можливостей, розвитку спеціальної витривалості.

Залежно від тривалості частин вправи, що виконуються з більшою або меншою інтенсивністю, особливостей їх поєднання, інтенсивності роботи при виконанні окремих частин можливим є переважний вплив на організм спортсмена у напрямі підвищення швидкісних можливостей, розвитку різних видів витривалості, вдосконалення індивідуальних здібностей, що визначають рівень спортивних досягнень в різних видах спорту.

У разі використання варіативного варіанту можуть чергуватися частини вправи, що виконуються з різною інтенсивністю або тривалістю. Наприклад, при пробіжці на ковзанах дистанції 8000 м (20 кругів по 400 м) один круг пробігається з результатом 45 с, наступний з довільною швидкістю. Така робота сприятиме розвитку спеціальної витривалості, становленнюзмагальної техніки, підвищенню анаеробних можливостей. Прогресуючий варіант пов'язаний з підвищенням інтенсивності роботи по мірі виконання вправи, а низхідний - з її зниженням.

Інтервальний метод тренування, що передбачає рівномірне виконання роботи і широко використовується в практиці спортивного тренування. Виконання серії вправ однакової тривалості з постійною інтенсивністю і суворо регламентованими паузами є типовим для даного методу. Прикладом варіативного варіанту можуть служити серії для розвитку спринтерських якостей в бігу: Зм х 60 м з максимальною швидкістю, відпочинок - 3-5 хв; 30 м з ходу з максимальною швидкістю, повільний біг - 200 м. Прикладом прогресуючого варіанту є комплекси, що передбачають послідовне проходження відрізків зростаючої довжини (пробіжка серії 400 м + 800 м + 1200 м + 1600 м + 2000 м). Низхідний варіант припускає зворотне поєднання: послідовне виконання виконання вправ однієї і тієї ж тривалості з послідовним зменшенням їх інтенсивності.

У одному комплексі можуть також поєднуватися прогресуючий і низхідний варіанти. Виконання вправ з використанням інтервального методу може носити безперервний характер (наприклад, 10 х 800 м - в бігу. 6 х 5 км. - в лижному спорті і ін.) або серійний 6 х (4 х 50 м) - в плаванні, 4 х (4 х 300-400 м) - у велосипедному спорті (трек) і т.п.

Ігровий метод передбачає виконання рухових дій в умовах гри.

Застосування ігрового методу забезпечує високу емоційність занять і пов'язано з рішенням завдань в ситуаціях, що постійно змінюються, ефективно за наявності різноманітних техніко-тактичних і психологічних завдань, що виникають в процесі гри. Ці особливості ігрової діяльності вимагають ініціативи, сміливості, наполегливості і самостійності, уміння управляти своїми емоціями і підпорядковувати особисті інтереси інтересам команди, прояву високих координаційних здібностей, швидкості реагування, швидкості мислення, застосування оригінальних і несподіваних для суперників технічних і тактичних рішень. Все це зумовлює ефективність ігрового методу для вирішення завдань тренування. Проте дієвість ігрового методу не обмежується вирішенням завдань підготовки спортсменів. Не менш важлива його роль як засобу активного відпочинку.

Змагальний метод припускає спеціально організовану змагальну діяльність, яка виступає як оптимальний спосіб підвищення результативності тренувального процесу. Використання даного методу пов'язане з виключно високими вимогами до техніко-тактичних, фізичних і психологічних можливостей спортсмена, викликає глибокі зсуви в діяльності найважливіших систем організму і тим самим стимулює адаптаційні процеси, забезпечує інтегральне вдосконалення різних сторін підготовленості спортсмена.

При використанні змагального методу необхідно широко варіювати умови проведення змагань з тим, щоб максимально наблизити їх до рельних.

Змагання можуть проводитися в ускладнених або полегшених умовах по відношенню до тих, які характерні для офіційних змагань.

Приклади ускладнення умов змагань:

• проведення змагання в средньогірьї, в умовах жаркого клімату, за поганих погодних умов (сильний вітер - у велосипедному спорті, «важка» лижня - в лижному);

• змагання в спортивних іграх на полях і майданчиках меншого розміру, при більшій чисельності гравців в команді суперників;

• проведення серії сутичок (у боротьбі) або боїв (у боксі) з відносно невеликими паузами;

• змагання в іграх і єдиноборстві з «незручними» суперниками, що використовують незвичні техніко-тактичні схеми ведення боротьби;

• використання в процесі змагань снарядів (у метанні мелена, штовханні ядра), що важчі за звичайні; обмеження дихальних циклів в циклічних видах спорту.

Полегшення умов змагань може бути забезпечене:

• плануванням змагань на дистанціях меншої протяжності в циклічних видах, зменшенням тривалості боїв, сутичок - в єдиноборстві;

• спрощенням програми змагань - в складнокоординованих видах;

використанням полегшених снарядів - в метаннях, зменшенням висоти сітки - у волейболі, маси м'ячів - у ватерполо і футболі;

• використання «гандикапу», при якому слабкішому учасникові надається певна перевага, старт на деякий час раніше - в циклічних видах, отримує перевагу в шайбах або м'ячах - в спортивних іграх і т.д.