Рушійні сили інтеграції.
Сучасний практичний потенціал логістики був передбачений багатьма провідними економістами світу ще в середині XX ст. Однак до початку 1980-х років логістика проходила спокійний, еволюційний шлях розвитку, оцінюючи і формуючи взаємозв'язок між окремими фрагментарними ланками підприємницької діяльності. Активна інтеграція світових господарських зв'язків, що розгорнулася в 1980-х роках, зростання і ускладнення матеріальних та інформаційних потоків між територіально розмежованими виробництвами, формування нових гнучких систем розподілу в умовах посилення конкуренції дали новий імпульс розвитку логістики. Зростання інтересу до логістики пояснюється вражаючими результатами, яких досягнуто багатьма компаніями завдяки застосуванню логістичного підходу до бізнесу. Логістика набуває дедалі важливішого значення, і цього потребують такі тенденції:
1. Висока частота зміни та розширення асортименту товарів: різноманіття асортименту і скорочення життєвого циклу призвели до того, що передбачуваність продажу конкретного товару скоротилася і, як наслідок, знизилася можливість прогнозу потреб у запасних частинах. Із розширенням асортименту товарів зріс ризик накопичення запасів, які постачаються на ринок, збільшилася ймовірність того, що ці запаси стануть неходовими або будуть продані за зниженими цінами.
2. Непередбачуваність ринку: поведінка партнерів на ринку стає ще більш непередбачуваною, ця тенденція сприяє зниженню рівня прогнозування ринкового попиту на конкретний товар.
3. Зменшення сукупних витрат: запас є обіговим капіталом, який не може використовуватися для розширення виробництва шляхом інтенсивнішого використання капітальних вкладень — це капітал, що має витрати, зменшення яких може стати перевагою перед конкурентами в умовах ринку.
4. Ринок і розповсюдження товарів: впровадження логістики дає змогу скоротити час руху продукції на 25—30 %, а також рівень запасів на 30—50 %, зменшити витрати на розподіл товарів, прискорити обіг капіталу, знизити собівартість виробництва. Наприклад, високий рівень якості та низька собівартість товарів забезпечуються успішним застосуванням методу "точно в термін", ця система охоплює витрати на складування, зберігання й управління запасами, і, хоча витрати на транспортування зростають, їх загальний рівень у межах розподілу значно зменшується.
Транснаціоналізм. Головні концепції інтеграції.
Концепція транснаціоналізму виникла на грунті критики класичних засад політичного реалізму. При цьому "транснаціоналісти" об'єднали прихильників різних течій, зокрема теорії інтеграції та взаємозалежності. Основні ідеї транснаціоналізму були викладені в книзі американських учених Дж. Ная і Р. Коохейна "Транснаціональні відносини та світова політика". Вони обгрунтували ідею, згідно якої політичний реалізм і властива йому етатистська парадигма не відповідають характеру й основним тенденціям міжнародних відносин і їх треба відкинути. Міжнародні відносини виходять далеко за рамки міждержавних взаємодій, а тому держава як міжнародний актор позбавляється своєї монополії. Транснаціоналізм сприяв усвідомленню низки нових явиш і тенденцій у міжнародних відносинах.
Так, прихильники теорії інтеграції взамін концепції балансу сил активно поширюють формулу "від балансу сил до балансу інтересів" (Девід Мітрані). Саме "баланс інтересів" проголошується основоположним принципом взаємодії суб'єктів міжнародного життя. Тут проявляється прагнення пояснити суперечності та конфлікти сучасного світу його недосконалістю. Передовсім недосконалістю структур державного спрямування, який має егоцентричний характер і не враховує загальнолюдську потребу до єднання. Однак спеціалісти більш плідним вважають підхід, який розглядає силу та інтерес не як протилежні поняття, а як такі, що доповнюють одне одного.
Поширеною в рамках транснаціоналізму є концепція "взаємозалежності". Її прихильники визначають процес посилення взаємозв'язків у сучасному світі як результат "одностайності людської природи - особливо її ірраціональної, емоційної, підсвідомої верстви". При цьому головний акцент робиться на можливі небезпечні наслідки ядерної війни, що веде до необхідності формування єдиного світу, бо інакше не буде ніякого. Недаремно А. Тойнбі наголошував, що для відвернення небезпеки війни потрібно об'єднати людство. Для цього необхідно організувати його у вигляді "всесвітньої федерації", ліквідувавши державний суверенітет як "головну перешкоду на шляху злиття людства в одне ціле".
Перші інтеграційні проекти, запропоновані європейськими мислителями, були орієнтовані на формування федерації європейських правителів або європейських держав. Найяскравішим прикладом реалізації цих ідей стало створення Сполучених Штатів Америки (США) на федеративних засадах. Федералізм — теорія об’єднання різних держав у федерацію на основі єдності їх історичних, економічних та політичних інтересів. Федералістська теорія розвивається під впливом концепції ідеалізму, а її апологети впевнені, що подолати конфліктний потенціал системи міжнародних відносин можна через просування демократії та верховенства права, розвиваючи економічне та культурне співробітництво. Федералісти вважають, що федеративний устрій є оптимальним і пацифістським на противагу державному націоналізму, який був і залишається основною причиною всього світового «зла» й конфліктів. Прихильники цієї концепції висувають тезу про анахронізм національних державних інститутів та неефективність міжнародних організацій (наприклад, Ліги Націй, яка не змогла зупинити Другу світову війну). Тому єдиним виходом для європейських країн є об’єднання європейських держав у федерацію.
Функціоналізм — інтеграційна теорія, яка пропонує передання державних функцій наднаціональним інституціям для здійснення спільної діяльності або просування спільних інтересів. На межі федералізму та функціоналізму працював англійський журналіст Г. Брейлсфорд, який протягом 20-х років ХХ ст. створив образ Ліги Націй як майбутнього світового уряду, де санкції поєднуються із зацікавленістю в економічній співпраці. Проте Друга світова війна змінила його погляди, тому вже в 1940 р. у праці «Федеральний союз» він дуже жорстко критикував Лігу Націй за її «шахрайську політику» та неможливість протидіяти агресорам — Німеччині, Японії, Італії. Це було зумовлено саме слабкістю міжнародної організації, яка не мала чого запропонувати державам в обмін на обмеження їхнього суверенітету. Тому європейська федерація, на думку Г. Брейлсфорда, мала формуватися на основі патріотизму, а під юрисдикцію наднаціонального союзу повинні були перейти шість сфер: оборона, зовнішня політика, колоніальна політика, економічне співробітництво, культурні зв’язки та проблеми меншин. Крім того, він вважав за необхідне передати національні військові сили під керування об’єднаного командування. Засобами реалізації спільних дій мали стати спеціальні установи, які створювали б спільні закони (наприклад, спільне торгове законодавство) та контролювали їх втілення на території союзу, стежили за рівнем якості життя та дотриманням єдиних стандартів. Тобто ці установи розглядалися як європейські інституції, на які було покладено завдання поширення та поглиблення інтеграції серед європейських країн.
Федералізм як теорія інтеграції. Тоже шо і на верху!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Функціоналізм як теорія інтеграції. Так само як і федералізм.