1.2 Методичні положення визначення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції.

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва характеризує і комплекс показників, які відображають ефективність використання оборотних і необоротних активів (рівень фондовіддачі і фондомісткості, прибуток на гривню основних фондів і т. д).

Ефективність сільськогосподарського виробництва характеризує і рівень собівартості продукції – чим нижча собівартість, тим за однакових умов вище рівень ефективності його виробництва. Ефективність окремих видів продукції сільського господарства характеризується показниками урожайності, собівартістю одиниці продукції, прибутком, рівнем рентабельності.

Ефективність виробництва – це складне і багатогранне явище,тому для її визначення необхідно використовувати систему показників, спроможних водночас відображати специфіку і особливості сільського господарства.

В ефективності виробництва відображується вплив комплексу взаємозв’язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємозв’язаних показників, які характеризують вимоги економічних законів і вплив різних факторів.

У здійсненні аграрної реформи ціни є важливим стимулюючим фактором прискорення розвитку сільськогосподарського виробництва, підвищення його ефективності і якості. Закупівельні ціни які органічно пов’язані з роздрібними цінами на продовольство і товари з сільськогосподарської сировини, відображують інтереси всього населення і забезпечують відповідний рівень його добробуту.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не тільки обчислити одержаний при цьому результат, а й зіставити його з витратами засобів виробництва і живої праці.

Для визначення економічної ефективності виробництва в цілому по сільськогосподарських підприємствах використовується система показників, які доцільно обчислювати в такій послідовності: вартість валової продукції (грн) на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на 100 грн. виробничих витрат, розмір валового і чистого доходу та прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника,

на 1 люд – год. На 100 грн витрат виробництва, на 1000 грн виробничих фондів; рівень рентабельності і норма прибутку сільськогосподарського виробництва.

Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за

3 - 5 років. Вони характеризують ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, рівень рентабельності виробництва.

Рентабельність - поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норму прибутку і приведену до земельної площі масу прибутку. Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою: 

Р = П * 100 / Вв,

де П - валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг);

Вв - виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість). Для повнішої уяви про реальну ефективність певного виду товарної продукції доцільно цей показник обчислювати з враху­ванням витрат на її збут, зменшивши при цьому валовий прибу­ток на величину цих витрат і водночас збільшивши на них зна­менник формули.

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відобра­жає її рівень використання всіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Для визначення ефективності використання вироб­ничих фондів розраховують показник норми прибутку (Н_п) за формулою: 

Н_п   = П * 100 / Фос + Фоб,

де Фос і Фоб- середньорічна вартість відповідно основних вироб­ничих фондів і оборотних фондів.

Матеріальні затрати з оплатою праці складають собівартість валової продукції (С). Отже, якщо із валової продукції виключити собівартість, то отримаємо чистий доход:

ЧД = ВП - С

Для порівняльної оцінки показника спеціалізації необхідно розрахувати коефіцієнт спеціалізації (Кс), провівши відповідні розрахунки, виходячи із суми реалізації товарної продукції в середньому за 3 - 5 років за формулою:

Кс = 100 : ∑ ПВ(2і - 1),

де ∑ - сума питомих ваг видів товарної продукції

ПВ - питома вага виду товарної продукції в структурі реалізації;

і - порядковий номер і-ї галузі в ранжированому ряду, побудованому за спадаючою ознакою: першою визначається вид продукції з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останньою - з найменшою; 

1 і 2 - коефіцієнти.

Фондовіддача - відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів:Ц2

Фвід= П/Ф ,

де: П – обсяг товарної, валової чи реалізованої продукції, грн; Ф – середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.

Фондовіддача показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основні виробничі фонди, тобто ефективність вкладення цих коштів.

Фондомісткість продукції – величина, обернена фондовіддачі. Вона показує частку вартості основних фондів, що припадає на кожну гривню продукції, що випускається:

Фміс = Ф/П

Фондоозброєність характеризує ступінь технічної оснащеності праці. Фондоозброєність визначають як співвідношення вартості основних фондів до чисельності працівників:

Фо = Вф/ Чп

Для забезпечення необхідного рівня доходів та гаранту­вання стабільності виробництва й постачання населенню продовольства держава обирає особливу форму взаємовід­носин із сільським господарством, якому вона надає повну самостійність. Конкуренція на ринку змушує підприємства збільшувати виробництво продукції і тим самим забезпечу­вати ринок. Функції держави полягають у створенні умов для її збуту з гарантією, що зниження цін на сільськогосподарському ринку не буде нижчим від того рівня, який дозволяє працювати на принципах самофінансування.

Отже, в умовах ринку держава гарантує успішний розвиток сільсь­кого господарства, створюючи йому пріоритетні умови порів­няно з іншими галузями народного господарства.