ЗМІСТ
	Вступ	4
Розділ 1.	Проблеми і перспективи розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні	6
1.1	Теоретичні основи організації виробництва в сільськогосподарських підприємствах	6
1.2	Методичні положення визначення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції	11
Розділ 2.	Організація та економічна ефективність виробництва продукції в сільськогосподарському підприємстві	16
2.1	Організаційно – економічна характеристика господарства	16
2.2	Організація основних виробничих процесів	25
2.3	Економічна ефективність виробництва сільськогосподарської продукції	30
2.4	Форми організації праці , оплата праці , матеріальні і грошові витрати при виробництві сільськогосподарської продукції	35
Розділ 3.	Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринку	42
3.1	Підвищення ефективності виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринку	42
3.2	Обґрунтування доцільності інтенсивних технологій при виробництві сільськогосподарської продукції	47
	Висновки і пропозиції	51
	Список літератури	53

ВСТУП

На початку 90-х років в Україні почались економічні реформи, які не обминули і сільське господарство. На селі розпочалася приватизація державних сільськогосподарських підприємств. Утворювалися колективні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, зароджувався рух фермерів, відроджувався кооперативний рух.

Державна політика в аграрній сфері повинна йти у напрямку пошуку оптимальної моделі трансформації економічних відносин суб’єктів господарювання.

Актуальність теми. На всіх етапах розвитку сільського господарства одним із основних напрямів є виробництво продукції рослинництва, а обґрунтування заходів щодо його стабілізації і підвищення ефективності - загальнодержавним завданням.

Актуальність проблеми ефективності сільськогосподарського виробництва, зокрема галузі рослинництва, за сучасних умов виходить на перше місце серед інших важливих проблем. Вирішення та реалізація проблеми – це формування реального добробуту населення країни, підвищення її продовольчої безпеки.

Мета курсової роботи полягає у виявленні основних проблем розвитку сучасного сільського господарства та обґрунтуванні організаційно – економічних заходів з підвищення ефективності його виробництва на прикладі ТзОВ «Теофіпілка» Козівського району Тернопільської області.

Об’єктом дослідження є ТзОВ «Теофіпілка».

Предметом дослідження є методичні й прикладні аспекти проблеми підвищення економічної ефективності та тенденції розвитку виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринкової економіки.

Теоретичною і методологічною основою дослідження стали системний підхід до вивчення економічних явищ, законодавчі та інші нормативні акти з питань аграрної реформи і сучасні концепції підвищення економічної ефективності в нових умовах господарювання.

У процесі дослідження застосовувалися статистичний, економіко – математичний методи .

Під час виконання курсової роботи були використані економіко – статистичний та розрахунково - конструктивний методи дослідження, а також використані форми державної звітності.

На сьогоднішні день більшість господарств в тому числі і ТзОВ «Теофіпілка» спрямовують своє виробництво на екстенсивний шлях розвитку, прагнучи збільшити обсяги виробництва сільськогосподарської продукції не за рахунок додаткових капіталовкладень на одиницю земельної площі, а за рахунок збільшення посівних площ при найменших втратах.

Розділ 1 проблеми і перспективи розвитку сільськогосподарського виробництва в україні.

1.1 Теоретичні основи організації виробництва в сільськогосподарських підприємствах.

Концепція реформування аграрного сектора економіки до ринкових відносин базувалась на безкоштовному розподілі майна і землі між працівниками колгоспів і радгоспів та особами, які в них працювали і мешкають у цій місцевості або вибули з поважних причин: призов до лав армії, виборну посаду, направлення на навчання. Це є закономірний процес оскільки колгоспи не були державними підприємствами і майнова власність належала їм як колгоспно – кооперативна, але вона не була персоніфікована, а радгоспи були створені переважно на базі колгоспів, яким перейшла ця власність. Земля була державною власністю, але була довічно закріплена за колгоспами, що також мало підставу її персоніфікувати і передати у власність безкоштовно.

Метою приватизації майна колективних господарств передбачалось визначити на селі реального власника і господаря як найважливішої передумови подолання економічної кризи, збільшення виробництва продукції та підвищення її економічної ефективності за рахунок дії соціально – психологічних факторів, зміни на краще ставлення робітників до праці, майна, землі, виробленої продукції. Тобто, головна мета - здійснити такі зміни у відносинах власності, які дають змогу перетворити члена колективного господарства з власника умовного у власника реального, який може розпорядитись на власний розсуд: передати у спадок, продати , подарувати. При цьому кількісним вимірником належної частки кожному члену господарства є його індивідуальний майновий пай, який повинен відповідати трудовому внеску пайовика, створеного ним майна за період роботи в даному господарстві.

Побудовані в реформованих підприємствах внутрішньогосподарські економічні відносини за попередніми госпрозрахунковими принципами, коли підрозділам доводились завдання кінцевого економічного результату, не знаходили своєї реалізації , оскільки порушений еквівалентний обмін між сферами Агропромислового комплексу об’єктивно призводив до збитковості підрозділів, які виробляли трудомістку продукцію і не могли відшкодувати витрат виробництва.

Однак зростаючий диспаритет цін зумовив і зростаючий рівень збиткових новостворених колективних і приватних підприємств, який склав 92% від їх загальної кількості. Такий негативний стан економіки аграрної галузі вимагав певних державних заходів щодо подальшого реформування сільськогосподарських підприємств ринкові структурі приватного спрямування.

Все це дало змогу селянам здійснити подальше реформування неефективних колективних сільськогосподарських підприємств у структури приватного спрямування з наданням широких можливостей майнової та земельної оренди, з майновою робочою силою і збереженням традиційних великих розмірів господарств саме за рахунок оренди. Така система подальшого реформування сільськогосподарських підприємств була сприйнята селянами позитивної з надією на кращі умови , оскільки гарантована орендна плата і наймана праця за договором забезпечує її своєчасну виплату.

Протягом останніх років Верховна Рада України прийняла ряд законів, спрямованих на стабілізацію і розвиток агропромислового виробництва.

В Конституції України , прийнятій Верховною Радою України передбачено функціонування державної, комунальної і приватної власності. Залежно від форм власності Господарським Кодексом України передбачено функціонування підприємств таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання; підприємство що діє на основі колективної власності ; комунальне підприємство , що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство засноване на змішаній формі власності.

Поряд із сільськогосподарськими підприємствами в Агропромисловому комплексі України можуть функціонувати міжгосподарські та агропромислові формування (виробничі та наукові об’єднання , агрофірми ,виробничі та науково-виробничі системи).

Якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше як десять відсотків, воно вважається підприємством з іноземними інвестиціями. Якщо ж іноземна інвестиція підприємства становить сто відсотків його статутного фонду, воно вважається іноземним підприємством.

До недержавних сільськогосподарських товариств відносяться: господарські товариства(товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства та ін.),сільськогосподарські виробничі кооперативи,приватні підприємства,підсобні господарства несільськогосподарських підприємств, міжгосподарські підприємства, фермерські господарства та ін.

Таким чином на організаційній, територіальній та матеріальній основі сформовані великі спеціалізовані сільськогосподарські підприємства, засновані на добровільних засадах на основі приватної власності та персональної відповідальності за результати праці.

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня життя народу. Досягнення цієї мети вимагає насамперед вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в забезпеченні подальшого зростання і сталості виробництва для повнішого задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості в сировині.

В умовах переходу до ринкової економіки проблема підвищення ефективності аграрного виробництва є визначальним фактором економічного і соціального розвитку суспільства.

Одним із головних вимірювачів успішної діяльності підприємства є

конкурентоспроможність. Для точного й достовірного визначення рівня

конкурентоспроможності економічного суб’єкта та його конкурентів у

ринкових умовах господарювання важливого значення набуває вибір

методологічного підходу.

Специфика сільськогосподарського виробництва полягає у значній

залежності від погодних умов і природних ресурсів. Тому можлива ситуація,

коли сільськогосподарське підприємство, конкурентоспроможне впродовж

декількох років, за останній виробничий цикл через несприятливі погодні умови значно знизило рівень конкурентоспроможності або навіть

перетворилося на неконкурентоспроможне. Очевидно, для оцінки

конкурентоспроможності в довгостроковому періоді доцільно

використовувати реалізацію продукції за досліджуваний період у вартісному

виразі.

Розвиток ринкових відносин в Україні неможливий без ефективного

та стабільного зростання економіки та виробництва конкурентоспроможної

продукції, що відображає не лише ефективність діяльності окремого під-

приємства, але і економіки країни загалом. Важливими умовами здобуття

певної "ніші" в міжнародній торгівлі є забезпечення вітчизняної продукції

необхідними якісними стандартами, що сприятимуть її конкурентоспромож-

ності на внутрішньому та зовнішньому ринках торгівлі .

Створення ринку сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки є важливою складовою аграрної політики в Україні на сучасному етапі.

Ринкові відносини розвиваються на основі ринкового механізму, головними функціями якого є: регулювання системи «попит - пропозиція» та організація виробництва, яке відповідає суспільним потребам.

Ринок сільськогосподарської продукції (зерна, овочів, картоплі, та інших культур) і продуктів її переробки формується суб’єктами ринкових

відносин - приватними і державними підприємствами.

В умовах поглиблення ринкової трансформації і структурної перебудови аграрного сектора економіки України особливого значення набуває розвиток та удосконалення інтеграційних процесів між сільськогосподарськими товаровиробниками і переробниками сировини, об'єктивною передумовою яких є суспільний поділ праці.

В ринкових умовах господарювання інтеграційні відносини у сфері виробництва і переробки сільськогосподарської продукції змінилися. В основі їх лежить принцип створення таких механізмів інтеграції, які забезпечують еквівалентний обмін між інтегрованими структурами, що досягається завдяки встановленню паритету цін врегулюванням структури витрат на виробництво кінцевої продукції, яка давала б змогу відшкодовувати нормативні витрати товаровиробника сировини, збільшені на рівнозначний коефіцієнт прибутковості переробного підприємства.