Внесок Київської Русі у розвиток культури

Київська Русь, освоївши кращі досягнення народів східних слов'ян, протягом ІХ—ХІІ ст. вибудувала самобутню і високу культуру, яка посіла визначне місце серед культур країн Європи та Азії.

Численні археологічні знахідки та писемні джерела свідчать про са­мобутність культури Київської Русі і спростовують твердження окре­мих науковців про іноземні впливи на неї, які особливо були популяр­ними серед вчених у ХІХ і на початку ХХ ст.

Тривалий час вважалось аксіоматичним, що до Кирила та Мефодія на території Київської Русі писемності не було.

Високий освітній рівень києворусичів підтверджується великою кіль­кістю писемних пам'яток і написів на пряслицях, холодній зброї, берестя­них грамотах, а також графіті у Софії Київській та Новгородській. За Володимира і Ярослава працювали школи. Народилася і утвердилася любов до книги, утворюються скрипторії, майстерні для переписування та оздоблення книги. Утворюються бібліотеки — перша з них була при Софійському соборі у Києві. Київські князі були високоосвіченими людь­ми — "книголюбцями".

На основі багатої фольклорної традиції розвивається оригінальна література. На жаль, до наших днів дійшло мало світських творів, але "Слово про Ігорів похід" серед них посідає чільне місце. Один із най­визначніших світських творів періоду Київської Русі — це "Поучение" дітям Володимира Мономаха, в якому він закликає їх до миру і злагоди та подає ідеалізований образ політика, державного діяча, воїна.

Особливим і своєрідним жанром у літературі були "житія" святих; у них ми знаходимо багато інформації про соціальні відносини, політичне життя, побут і культуру того часу. Найхарактерніша пам'ятка цього жанру — "Києво-Печерський Патерик".

До оригінальних творів літератури належать також літописи, які являють собою значне явище не лише у вітчизняній, а й у світовій літе­ратурі. "Повесть временных лет... откуда есть пошла Русская земля и кто в ней почал первее княжити и откуда Русская земля стала есть" доносить до читача ідею патріотизму, величі, єдності й незалежності Руської землі.

Культурні процеси напередодні і в добу козаччини

У середині XІV ст. розпо­чався  наступ Литовської держави на Подніпров'я. Він полегшувався князів­ськими  міжусобицями та занепадом Золотої Орди, яка розпалася на кілька улусів. У 1355—1356 рр. ли­товський князь Ольгерд завоював чернігівсько-сіверські землі, пізніше захопив Київщину та Поділля. Литовське князівство   стало   великою   феодальною державою. Порівняно з литовцями Київська Русь мала розвиненіші виробничі відносини, сільське господарство, ре­місництво, політичну систему. Широкі міжнародні зв'яз­ки, високий рівень розвитку культури (писемність і літо­писання, бібліотеки і школи, монументальна культова архітектура, живопис і декоративно-прикладне мистец­тво) сприяли прийняттю Литовською державою більш досконалої системи управління, принципів і норм куль­турного розвитку.

Литовці дотримувалися правила: "Ми старину не рушимо, а новини не вводимо". Місцеві руські феодали зберегли свої володіння, а руські землі — автономію. Русичі займали в державі рівнорядне становище з ли­товцями; основою литовського судочинства стала "Русь­ка правда". Руська (українська) мова дістала статус державної, нею велась офіційна документація, урядуван­ня, складання грамот і законів, навчання у школах, відправлялася служба в церквах, нею говорили не лише народні маси, а й вища старшина і в королівському палаці.

У Литовському князівстві здобуває популярності православна віра, священикам надаються привілеї, а окремі члени литовської княжої сім'ї приймають православ'я (литовці переважно були язичниками) та поріднюються з українськими князями.

Культурні набутки Київської Русі дали поштовх становленню освітніх і культурних процесів у Литовському князівстві.