Характерні особливості забудови києва

Згідно з історичними хроніками Київ було засновано у V—VI ст. братами Києм, Щеком, Хоривом та їх сестрою Либіддю.    

Але свого найвищого розквіту місто набу­ло в Х ст. за князювання Володимира Святославовича. Він об'єднав під своєю рукою племена полян, сіверян, словенів, кривичів, в'ятичів, радимичів і створив могутню країну. Київ став столицею однієї з про­відних європейських держав. Вигідне розташування на перехресті важ­ливих торговельних шляхів зумовило його політичний, економічний та культурний злет. Після Константинополя і Кордови Київ був третім за значенням містом Європи.

Особливого розмаху містобудівництво, зокрема у Києві, набуло за часів Ярослава Мудрого, який майже вдесятеро збільшив площу міста порівняно з містом Володимира. Було створено єдину оборонну систе­му, систему планування, головним елементом якої стала вулиця, що веде від Софійських воріт до ансамблю Святої Софії. До міста зі сходу та заходу подорожні в'їжджали через Лядські та Львівські ворота, від них віялом розходилися вулиці, що збереглися й донині: Михайлівська, Маложитомирська, Софіївська, Стрітенська, Рейтарська. Із внутрішнього боку укріплень уздовж валу йшли вулиці, які також збереглися: Ярос­лавів вал, Мала Підвальна, Велика Житомирська. Композиційною домінантою Києва періоду Ярослава був Софійський собор. Він став символом державності, віри та культурним центром. При Софії Київ­ській було зібрано першу на Русі бібліотеку, працювали школа, май­стерня для переписування і перекладів книг. Храм Софії — одна з перших кам'яних будівель; решта міста була дерев'яною. Щоправда, окремі будинки обмазувалися глиною та розфарбовувалися під кам'яну кладку.

Київ — не тільки верхнє місто. Визначна роль належала Подолу, торговельному і ремісничому району. Тут була зручна природна гавань у гирлі Почайни, біля неї базар, де торгували купці з різних країн: гре­ки, хозари, євреї, поляки, німці, чехи та ін. Вони пропонували хутро, тканини, прянощі, дорогоцінне каміння, паволоки золототкані, оксами­ти тощо. Не гірше виглядали і вироби київських ремісників: срібний посуд із карбованими візерунками, срібні колти, витончене золоте на­мисто, оздоблене перегородчастою емаллю, гончарні вироби — глечи­ки, корчаги, черпаки, кухлі, миски, виготовлені в сусідньому урочищі за горою Дитинкою. їх сусідами були кожум'яки, ковалі, склодуви, різьбярі по кістці та ін.

Навколо Києва було чимало поселень, що входили до міської сис­теми. По шляху на Вишгород, на Кирилівському узгір'ї, розкинулися численні слободи. З Угорським пов'язана літописна легенда про вбив­ство Аскольда та Діра князем Олегом. Нині тут стоїть пам'ятник "Аскольдова могила". Трохи далі — заміська резиденція київських кня­зів — Берестово, де працював митрополит Іларіон, автор "Слова про закон і благодать"; донині тут збереглися залишки храму Спаса на Берестові. Далі були "варязькі" печери; на їх місці зведено Києво-Печерську лавру.

Рукописна книга

Рукописна книга Київської Русі має характерні певні, притаманні тільки їй особливості. особливості Уже майстрів перших відомих нам книг рукописної книги характеризували високий рівень художньої культури, довершений смак.

Перше, що варто зазначити, це різноманітні формати та обсяги книг залежно від змісту та призначення: або великий фоліант близько ти­сячі сторінок пергаменту чи паперу, або невеличка книжка кишенько­вого розміру. Вони виконані й скомпоновані гармонійно, а їх обсяг відпо­відає формату. Це свідчить про високий рівень майстерності перепису­вача та художника, які робили книгу.

У рукописній книзі провідне значення має шрифт — устав та на-півустав, скоропис використовувався дуже рідко. Як правило, текст писали у два кольори: чорним і червоним. Червоним — перші рядки, звідси вираз "червоний рядок", а також окремі слова або речення, на які читач повинен був звернути особливу увагу. У рукопи­сах великого формату текст компонувався у два стовпчики. У книжках малого розміру на кінцевих сторінках за наявності вільного місця текст закінчувався фігурним трикутником.

В оформленні староруської книги широко використовували декора­тивний елемент — в'язь. Це специфічний вид написання літер, коли назва або слово відігравали роль орнаменту. їх писали червоною фар­бою, а в "престижних" виданнях — золотом.

Рукописна книга була насичена ініціалами, що виконували деко­ративні й символічні функції. Вражає їх розмаїтість: геометричні, калі­графічні, рослинні, сюжетні та змішані мотиви. Нерідко зустрічаються зображення сценок повсякденного життя, фігурки рибалок, сіячів, орачів, воїнів тощо. Ініціали-гіганти, що характерні для європейської рукопис­ної книги, у руській майже не зустрічаються або зустрічаються дуже рідко, причому за кольором дуже барвисті: червоні, сині, жовті, зелені та золоті.

Широко і зі смаком на сторінці компонувалися заставки, щоб при­вернути увагу читача до початку розділу. В одній книзі могло бути від 3 до 6 заставок, але відомі рукописи, де їх набагато більше. У компо­зиції окремих заставок вводилися зображення святих. Слід наголосити, що орнаменти будувалися на традиційних елементах та колористичних рішеннях української народної творчості. В окремих випадках викорис­товували кінцівки, ще рідше — рамки і таблиці.

Важливою частиною художнього оформлення рукописної книги були мініатюри. Вони поділялися на вихідні, або лицеві, й ті, що власне "відкривають" текст.

Усі рукописні книги "одягалися" в оправи для захисту та надання ошатного вигляду. Обов'язковим елементом були орнамен­товані застібки, відлиті з металу, найчастіше з бронзи.

Відтак книга була схожа на коштовну річ або ювелір­ний виріб. Більшість майстрів рукописної книги невідомі, лише зрідка зустрічаємо згадки про імена, але вони не достовірні. Напевно можна го­ворити про школу або спрямування в оформленні книги, характерні лише для певного регіону, де активно використовувалися місцеві особливості де­коративного мистецтва та кращі досягнення рукописання в Європі. Ру­кописні книги стали цінним надбанням нашої культури.