Зм.4. Соціальні інститути суспільства і соціальні організації (2 год)

План

1.Поняття соціального інституту, його види

2.Соціальна організація

3.Статус та роль особистості

4.Соціальна мобільність та її види

Актуалізація опорних знань з минулої теми:

Маргіналізація – втрата особистістю належності до певної соц групи, втрата норм та цінностей певної субкультури без входження до іншої.

Маргінал – людина, яка втратила колишній статус і не адаптувалася до нового соціокультурного середовища

Маргінальний тип особистості - людина (особа), яка залишила своє соціальне середовище (соціальну групу, націю, країну, державу) і адаптується в інше соціальне середовище.

Суспільство - складна структура, елементами якої є різні соціальні спільноти. Основу суспільства становлять соціальні групи - спільноти людей зі стійкими взаємодіями, очікуван­нями та солідарністю щодо спільних цілей і культурних зразків. Соціальна група розглядається як сукупність людей, що визначається за соціально значущими ознаками. У представників однієї групи схожі ціннісні орієнтації, моделі поведінки та стиль життя. Такими ознаками можуть бути: вік, національність, стать, місце проживання, професія, прибуток, релігія та ін.

Необхідні ознаки групи:

• стійкі, постійно відтворювані зв'язки;

• наявність єдиної загальногрупової мети;

•прийняття членами групи єдиної системи норм і цінностей. Найважливішими характеристиками груп є взаємовід­носини та взаємодія між їхніми членами.

Мала група - кількісно невелика сукупність людей, об'єднаних загальни­ми цілями, потребами, цінностями, нормами, правилами по­ведінки та постійною взаємодією. У малій групі індивід отримує моральну та психологічну підтримку, в ній відбувається душевне спілкування, тобто контактність на рівні глибинних особистісних почуттів. Співчуття та сумісність є психологічними ознаками малих груп (найбільш яскраво ці ознаки проявляються в такій малій соціальній групі, як сім'я).

Великі групи від­різняються від малих не лише розміром, але і якісно іншими соціально-психологічними ознаками, а саме:

• вони зорієнтовані на чітко визначені раціональні дії;

• у них немає групових норм, неписаних правил;

• соціальний контроль здійснюється згори донизу за формаль­ними нормами.

Соц. відносини – відносини між окремими індивідами, соціальними групами, що займають різне місце у структурі суспільства, беруть неоднакову участь у його економічному, політичному та державному житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання.

1. Поняття соціального інституту, його види.

Соціальний досвід свідчить, що для людського суспіль­ства необхідно закріпити деякі типи соціальних відносин, зробити їх обов'язковими для всіх членів суспільства чи для його групи, забезпечити цілісність системи. З метою збереження цілісності, в якій зацікавлена спільнота, люди утворюють си­стему установ, які закріплюють нормативне регулювання відносин і контролюють поведінку своїх членів.

Соціальний інститут - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей.

Інтеграція індивідів у соціальне об'єднання (групу, спільноту чи суспільство) передбачає не лише зацікавленість людей у створенні таких зв'язків, але й наявність можливостей ко­мунікацій - спільної цілісно-нормативної системи, мови тощо.

Соціальний інститут виникає та функціонує, задоволь­няючи якусь соціальну потребу. Коли ця потреба стає незнач­ною чи зовсім зникає, то поступово зникає і соціальний інститут, який її задовольняв. Кожна людина має індивідуальну комбінацію потреб. Проте фундаментальних (важливих для всіх) потреб не так уже й багато. їх п'ять і стільки ж головних соціальних інститутів:

• потреба у відтворенні роду — інститут сім'ї та шлюбу (сім’я, материнство, шлюб, батьківство, діти…);

• потреба у виробництві та розподілі засобів існування - економічні інститути (власність, ринок, гроші, з\п), виробництво;

• потреба в безпеці, соціальній злагоді та порядку - по­літичні інститути (держава, суд, армія), держава;

• потреба в переданні знань і набутих цінностей, соціалі­зація нових поколінь - інститут освіти (наука, освіта, виховання);

• потреба у вирішенні духовних проблем, переданні духов­них цінностей і ритуалів, які підтримують у суспільстві со­лідарність та злагоду - інститут релігії.

Соц інститути створюються та розвиваються століттями, вони безперервно удосконалюються разом з прогресивним рухом суспільства.

Інституціалізація, її ознаки

Процес утворення соціального інституту - інституціоналізація - передбачає такі етапи:

1)  виникнення потреби, задоволення котрої вимагає спільних організованих дій;

2) формування спільних цілей;

3) поява соціальних правил і норм у процесі стихійної соціальної взаємодії;

4) поява процедур, пов'язаних із нормами та правилами;

5) інституціоналізація правил, норм, процедур, тобто їхнє прийняття та практичне застосування;

6) визначення системи санкцій і ролей, що охоплюють усіх членів соціального інституту.

Інституціалізація — це процес визначення та закріплення соці­альних норм, статусів і ролей, приведення їх у систему, яка здатна діяти в напрямку задоволення певної суспільної потреби. Інакше кажучи, інституціалізація — це заміна спонтанної поведінки на пе­редбачену, яка очікується і регулюється.

Ознаками інституціалізації є:

• оформлення соціальної групи, для якої певна діяльність стає професійною;

• зміна якості самої діяльності, яка стає ролевою, цілеспрямова­ною, ієрархічною;

• поява спеціальних закладів, у яких відбувається ця діяльність;

• виникнення регулюючих її норм, що в міру розвитку професій­ної діяльності розділяються на моральні та правові.

Соціальні інститути можуть бути формальними та неформальними. У межах формальних інститутів взаємодія суб'єктів від­бувається на основі законів і правових актів, формальних ре­гламентів, правил та постанов. Неформальні інститути, незважаючи на досить чітку ре­гламентацію, не мають формально закріплених законів, правил, норм (наприклад, дружба, сусідство та ін.).

Додаткова інформація: Інституціональний аналіз дає змогу з'ясувати причини негатив­них явищ, що зумовлюють соціальну дезорганізацію та кризові явища в суспільстві. Ключовим моментом у розвитку процесів де­зорганізації є руйнування соціальних інститутів, що створює ситуа­цію, яку Е. Дюркгейм назвав аномією, тобто таку ситуацію, коли індивіди не можуть інтегруватися з основними інститутами суспіль­ства і не визнають найбільш значущі соціальні норми.

Аномія характеризується втратою соціальними інститутами ме­ти діяльності, послабленням нормального регулювання поведінки людини у головних сферах життєдіяльності; утратою чіткого ви­значення соціальних норм, послабленням механізму соціального контролю, зростанням соціального напруження. А це означає, що діяльність соціальних інститутів набуває дисфункціонального ха­рактеру, перестає задовольняти потреби суспільства, нові умови його життєдіяльності.