Традиційно в структурі педагогічної психології виділяють три розділи:

1) психологію навчання;

2) психологію виховання;

3) психологію педагогічної діяльності та особистості педагога.

Проте така класифікація виключає з розгляду особистість і активність самого учня. Під словом «навчання» розуміється вплив на учня з боку педагога з метою засвоєння учнем знань і формування умінь, тобто вчитель розглядається як активна сторона, суб'єкт діяльності, а учень – як об'єкт впливу. Поняття «виховання» також означає вплив на учня з метою формування в нього певних, бажаних для вихователя, психологічних властивостей і якостей, тобто дитина знову опиняється в ролі об'єкта, на який необхідно певним чином впливати, і лише окремим питанням у цій темі розглядається самовиховання.

У рамках більш прогресивного підходу (І.Зимня) і вчитель, і учень розглядаються як активні учасники освітнього процесу. Кожен з них є суб'єктом, активно здійснюють свою діяльність: учень – навчальну, вчитель – педагогічну. Обидва ці види діяльності роблять значний вплив на психологічний розвиток своїх суб'єктів і не можуть здійснюватися ізольовано один від одного. Важливі і невід'ємні частини кожного з них складають спілкування та співробітництво суб'єктів: учителя – з учнями, учнів між собою, вчителів між собою тощо. Саме єдність навчальної та педагогічної діяльності являє собою освітній процес в цілому. Виховання ж в даному випадку органічно включене в освітній процес за допомогою його змісту, форм і методів реалізації. Якщо розглядати структуру педагогічної психології з такої позиції, то в ній можна виділити чотири розділи:

1) психологію освітнього процесу як єдності навчальної та педагогічної діяльності;

2) психологію навчальної діяльності і її суб'єкта – учня;

3) психологію педагогічної діяльності та її суб'єкта – учителя;

4) психологію навчально-педагогічного співробітництва і спілкування.

Предмет педагогічної психології – вивчення психологічних закономірностей навчання і виховання, причому як з боку учня, так і з боку того, хто організовує це навчання і виховання (тобто з боку педагога, вихователя).

Виховання і навчання являє собою різні, але взаємопов'язані сторони єдиної педагогічної діяльності. У дійсності вони завжди реалізуються спільно, тому визначити навчання від виховання (як процеси і результати) практично неможливо. Виховуючи дитину, ми завжди її навчаємо, навчаючи – одночасно виховуємо. Але ці процеси в педагогічній психології розглядаються окремо, бо вони різні за своїми цілями, змістом, методами.

Виховання здійснюється в основному через міжособистісне спілкування людей і переслідує мету розвитку світогляду, моралі, мотивації і характеру особистості, формування рис особистості та людських вчинків.

Навчання ж (реалізуючись через різні види предметної теоретичної та практичної діяльності) орієнтується на інтелектуальний і когнітивний розвиток дитини.

Методи навчання засновані на сприйнятті і розумінні людиною предметного світу, матеріальної культури, а методи виховання – на сприйнятті і розумінні людини людиною, людської моралі та духовної культури.

Для дитини немає нічого природніше, як розвиватися, формуватися, ставати такою, яка вона є в процесі виховання і навчання (С.Л.Рубінштейн). Виховання ж і навчання входять у зміст педагогічної діяльності. Виховання є процес організованого цілеспрямованого впливу на особистість і поведінку дитини.

У тому і іншому випадку навчання і виховання виступають як специфічні види діяльності конкретного суб'єкта (учня, вчителя). Але вони розглядаються як спільна діяльність вчителя та учня, в першому випадку мова йде про навчальну діяльності або ученні (учня). У другому педагогічну діяльності вчителя і про виконання ним функцій організації, стимулювання і управлінні навчальною діяльністю учня, в третьому – про процес виховання і навчання в цілому.