Етико-деонтологічні особливості спілкування з безнадійно хворими пацієнтами та їхніми родичами

План роботи:

1. Спілкування з помираючими та їх родичами

2. Вербальне і невербальне спілкування

3.Методи спілкування

4.Бар’єри спілкування

5.Результати опитування за Філімончук А.В.

6.Правила спілкування медичного працівника з пацієнтом

7.Спілкування з озлобленими людьми

8.Правила спілкування з людьми які мають вади зору, слуху

9.Висновки

Спілкування - це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжений потребами спільної діяльності.

Робота з помираючими та їх родичами надзвичайно складна і вимагає великих душевних затрат. У медичних працівників відбувається переосмислення власної системи життєвих цінностей. Змінюється спрямованість роботи. Потрібно навчитися перебувати поруч із пацієнтом, а не просто виконувати функціональні обов’язки. Дуже складно прийти до пацієнта не для того, щоб зробити ін’єкцію або перевірити його стан, а просто знаходитися поряд (дати пацієнту почуття впевненості, співпереживання) завжди, коли пацієнтові ця присутність необхідна. Потрібно навчитися справлятися зі своїми негативними емоціями, причини яких можуть бути різні (робота, сім’я, стан здоров’я) і чесно усвідомлювати причину їх виникнення, прийти на роботу і забути і «забути про домашні справи і особисті проблеми», що не завжди просто і що часом підсилює психоемоційну дезадаптацію.

Процес міжособистісного спілкування – це обмін інформацією між двома людьми, зазвичай один на один. Коли люди розуміють та поважають один одного, спілкування полегшується. Для ефективного спілкування Вам необхідно розуміти та поважати гідність пацієнтів/родини, їх культуру та релігію, фізичний стан, стресову ситуацію спричинену хворобою, проблеми пов’язані з попереднім лікуванням, тощо. Іноді під час спілкування можуть виникати непорозуміння внаслідок впливу багатьох факторів, серед яких:

• Ставлення або сприйняття (як людина ставиться до певних подій та розуміє подану інформацію)

• Досвід і оцінювання

• Фізичне і розумове здоров’я

• Емоції

• Цінності

• Вірування

• Культура

Від Вас залежить максимально зменшити негативний вплив всіх можливих факторів непорозуміння. Це досягається за рахунок:

• Активного слухання ( слухати і чути, а не вдавати, що чуєте) .

• Впевненості – такого стилю спілкування, коли думки і почуття висловлюються позитивно і прямо, не ображаючи інших.

• Співчутливого висловлювання – уважне ставлення до почуттів пацієнта/ родини .

• Уваги під час спілкування – обмеження розмови до конкретної теми.

• Вільних запитань – таких запитань, які спонукають іншу людину ділитись своїми думками, почуттями, ідеями.

ВЕРБАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ – коли повідомлення передаються словами. Іноді певні символи заміняють слова, наприклад мова знаків при спілкуванні з глухими людьми.

Для ефективного словесного спілкування Вам завжди потрібна усмішка, лагідність погляду і наступне:

• Уважно підбирайте слова. Ви та Ваш співрозмовник повинні однаково розуміти значення слів. Старайтесь уникати слів з подвійним значенням. Наприклад, такі як “маленький”, “помірний” та “великий” можуть означати різні речі для різних людей. Маленький як горошина, чи маленький як горіх? Використовуйте точні та описові слова. Приміром, зрозуміліше буде, коли Ви скажете “температура тіла у пацієнта 37,9о” ніж те, що “температура підвищилась”.

• Вживайте просту повсякденну мову. Не використовуйте медичні та інші спеціальні терміни при розмові з пацієнтами та їх сім’ями. Вони можуть не розуміти їх значення чи боятися. Не вживайте також вульгарні слова, сленг.

• Говоріть чітко, повільно і зрозуміло. І Вам би не хотілося, щоб до Вас бубоніли, бурчали, говорили надто швидко. Рухайте губами, сповільнюйте свою мову і робіть паузи між реченнями.

• Контролюйте гучність та інтонацію голосу. Не кричіть. Крик може означати роздратування та злість. Не розмовляйте ані різко й грубо, ані тихо й зверхньо – це може викликати у Вашого пацієнта/родини почуття залежності, пригнічення.

• Говоріть стисло і коротко. Не давайте несуттєвої та неважливої інформації. Зосередьтесь на тому, що Ви говорите, говоріть по суті та не вживайте надто багато слів. Якщо Ви будете говорити стисло, тоді точно не пропустите важливих деталей. Висловлюйтесь короткими реченнями і наголошуйте на важливому, тоді пацієнтам/родині буде легше зрозуміти Вас. Постарайтесь делікатними словами уникати розмови щодо медичного стану пацієнта і направити такі запитання до медичних працівників.

• Надавайте інформацію в логічному порядку. Перш, ніж говорити, сформуйте свої думки і по черзі висловлюйте їх. Крок за кроком думайте і постарайтесь спрогнозувати можливі наслідки розмови.

• Запитуйте по одному запитанню. Дайте час на відповідь. Не підганяйте людину. Не підказуйте відповіді пацієнту, тоді вони будуть достовірнішими.

• Переконайтеся у взаєморозумінні. Не припускайте, що людина Вас зрозуміла. Щоб впевнитися, попросіть її повторити Ваше повідомлення своїми словами.

• Не вдавайте, що розумієте. Якщо Ви не розумієте слово, чи те, що пацієнт/родина повідомляє, то попросіть перефразувати сказане.

НЕВЕРБАЛЬНЕ СПІЛКУВАННЯ – коли спілкування здійснюється мовою тіла, дотиком, мовчанням. Значення повідомлення, переданого не вербально, може бути різним залежно від віку, характеру, роду культури, досвіду людини.

Мова тіла : постава, зовнішній вигляд (одяг, гігієна, прикраси, парфуми, косметика), вираз очей, вираз обличчя і міміка, жести.

Мова тіла значною мірою впливає на спілкування, оскільки вона може змінити значення вербального повідомлення. Наприклад, Ви кажете: “Так, я можу це для вас зробити”, дружньо посміхаючись. Або, Ви кажете: “Так, я можу це зробити”, зітхаючи при цьому. В обох випадках мова тіла посилає повідомлення. Але в другому випадку Ви кажете словами одне, а робите інше мовою тіла. Ви посилаєте змішане повідомлення. Змішані повідомлення бентежливі і ведуть до втрати довіри та поваги до Вас.

Дотик: дуже важлива форма невербального спілкування. Він передає тепло, заспокоєння, турботу, прихильність, довіру та впевненість. Більшість людей добре реагують на дотик, оскільки він допомагає їм почуватись не такими самотніми. Наприклад, потримати руку пацієнта, чи співчутливо обняти його родича – це може забезпечити їх внутрішній комфорт. Дотик має бути лагідним і не квапливим. Нерідко турботливий дотик разом зі словами “можу я чимось допомогти?” або дотик з простим мовчанням знімають занепокоєння, страх, розпач чи роздратування.

Тиша: використання тиші також передає послання. Тиша може означати і прийняття, і відмову, страх чи потребу часу подумати. Деколи, особливо в годину печалі, Ви не повинні нічого говорити. Просто Ваше перебування поряд, покаже, що Вам не є байдужими переживання інших. Тиша може дати Вам та іншим час організувати думки і підібрати слова. Тиша корисна для прийняття важких рішень. Це також допоможе, коли пацієнт не в гуморі і намагається знову опанувати себе.

МЕТОДИ СПІЛКУВАННЯ:

Активне вислуховування означає, що Ви приділяєте велику увагу вербальному і невербальному спілкуванню з людиною. Ви вслухаєтесь у зміст, прагнення, почуття, які стоять за словами та невербальними знаками пацієнта/родини. Ви повинні сконцентруватися на них, щоб зрозуміти їх

справжній стан і почуття .

Активне вислуховування вимагає від Вас бути зацікавленим і показати,

що Вам не байдуже. Основні правила активного вислуховування:

- Дивитись в обличчя пацієнта

- Встановити контакт “очі – в – очі”

- Нахилитись до людини

- Не сидіти, схрестивши руки і відхилившись назад

- Відповідати , кивати головою, повторювати те, що каже співрозмовник і запитувати

- Уникати комунікаційних бар’єрів .

Перефразування – це передача повідомлення особи Вашими словами. Перефразовуючи, вживайте менше слів, ніж пацієнт для свого повідомлення. Перефразування служить трьом цілям:

- Воно показує, що Ви слухаєте

- Воно показує і Вам, і пацієнту, що Ви добре зрозуміли сказане ним

- Воно обумовлює подальше спілкування

При перефразуванні намагайтесь не інтерпретувати. Не нав’язуйте Ваше розуміння сказаного. Ведіть розмову таким чином, щоб людина почувалась комфортно при висловленні своїх думок і почуттів. Ваша інтерпретація того, як розуміє пацієнт, може образити його і спонукає закінчити розмову.

Співчутливе вислуховування означає, що Ви маєте бути дуже делікатними і уважними до почуттів людини. Співчуття означає відкритість і розуміння іншої людини. Це включає також знання точки зору людини без її осудження. Людям потрібно знати, що їх розуміють. Співчуття може зменшити почуття самотності. Воно допоможе встановити довірчі стосунки між Вами та людьми, яким Ви допомагаєте.

Уникайте таких відповідей :

• “Я знаю, як ви почуваєтесь” ( ніхто ніколи не знає, як інша людина почувається)

• “Мені вас шкода” (жаль насторожує)

• “Не хотів би я бути на вашому місці” (це передбачає зверхність, і також може насторожити – “а що в мене?”)

Вміння ставити запитання людям, яким допомагаєш, є необхідним для покращення якості їх догляду. Запитання можуть бути загальними (закритими) і спеціальними (відкритими).

Загальні (закриті) запитання спрямовані на отримання конкретної інформації. Використовуйте цей тип запитань, коли хочете дізнатися щось конкретне. Більшість загальних запитань вимагають відповіді “так” чи “ні”, а інші – короткої реакції-відповіді.

Спеціальні (відкриті) запитання спонукають людину розповісти про свої думки, почуття, проблеми. Використовуйте спеціальні запитання у поєднанні із загальними , щоб дізнатися про потреби та уподобання пацієнта чи іншої людини, якій Ви допомагаєте. (Наприклад, загальне запитання “Вам зручно?” передбачає коротку відповідь; спеціальне запитання “Що я можу зробити, щоб вам було зручніше?” спонукає пацієнта до висловлення його почуттів і потреби).

БАР’ЄРИ СПІЛКУВАННЯ

Комунікативні бар’єри перешкоджають відправленню і сприйняттю інформації, а тому спілкування є неповноцінним або взагалі не відбувається. Деяких бар’єрів не уникнути і треба з цим миритися. Наприклад, деякі люди мають вади зору чи слуху, що впливає на комунікацію. Деякі люди мають розлади нервової системи, що також обмежує спілкування. Національні відмінності також можуть перешкоджати спілкуванню – пацієнт може приписувати вербальним чи невербальним повідомленням значення, відмінні від Ваших.

Створює комунікаційні бар’єри і певна мовна поведінка. Покращити спілкування можна, уникаючи наведених нижче помилок: перебивати співрозмовника, давати відповіді на свої власні запитання, давати поради, применшувати проблеми, говорити поблажливо чи зверхньо, не слухати співрозмовника.

Перебивання співрозмовника веде до припинення спілкування. Люди перебивають, якщо :

• наперед роблять висновки з того, що співрозмовник тільки намагається сказати

• стають нетерплячими щодо співрозмовника чи його манери розповіді

• втрачають інтерес і хочуть змінити тему на щось, що цікавить їх

• поспішають або перебувають у стресовому стані

• фокусуються на завданні, а не на людині

Відповідь на власні запитання – деякі люди роблять це у розмові за

звичкою, інші – тільки при спілкуванні з тими людьми, які довго і нудно відповідають на поставлені запитання. Відповіді на власні запитання чи Ваше закінчення думки співрозмовника не сприяє щирості та відвертості.

Поради. Намагайтесь не давати порад пацієнтам та членам їх родин. Дозвольте людям висловлювати свої почуття і турботи без Вашої рецензії на них. Ваша думка може викликати непорозуміння, невдоволення, спротив. Ваша порада може йти всупереч з бажаннями родини або порадами лікаря. Навіть якщо пацієнт звертається за порадою, тактовно уникайте її давати, запропонувавши поговорити з лікарем, медсестрою чи іншою компетентною особою.

Применшення проблем. Не применшуйте проблем інших людей. Намагайтеся уникати таких зауважень, як “Все буде добре”, “Не хвилюйтеся”, “Візьміть себе в руки”, “Все насправді не так погано”, “Подивіться на це з іншого боку”, “Могло б бути гірше”. Такі висловлювання блокують спілкування, оскільки певною мірою означають, що людина скаржиться, а Ви вважаєте, що вона перебільшує свої проблеми, а також вказує, що Ви судите людину чи ситуацію. Через применшення проблем люди думають, що Ви байдужі, або смієтеся з їхніх страхів і турбот.

Використання поблажливих виразів. Деколи слова, які Ви вживаєте, можуть змусити людей, яким Ви допомагаєте, почуватися неважливими і нижчими за Вас. Це – поблажлива мова (слова, вирази, фрази та їх інтонація).

Вони містять підтекст, що Ви чимось кращі за інших.

Не слухати співрозмовника. Спілкування блокується, якщо Ви не слухаєте співрозмовника щиро та з інтересом. Ви можете прослухати важливі скарги на біль, дискомфорт, або інші незвичні почуття, про які варто доповісти медичному персоналу. Ви можете прослухати також певну інформацію родичів щодо Вашого пацієнта.

За результатами проведеного опитування «Виявлення емоційних бар’єрів спілкування медичних працівників» (Філімончук А. В.) було виявлено, що серед опитаних (51):

6% - емоції шкодять встановленню контактів з пацієнтами.

10% - «щоденні емоції» певною мірою ускладнюють взаємодію з людьми.

22% - є деякі емоційні проблеми у повсякденному спілкуванню.

13% - емоції не заважають спілкуватись з іншими.

Правила спілкування медичного працівника з пацієнтом:

1. Зустрічати пацієнта бадьорим, впевненим, енергійним.

2. Загальне почуття в початковий період спілкування з пацієнтом бадьоре, продуктивне, впевнене.

3. Присутній комунікативний настрій: яскраво виражена готовність до спілкування.

4. З пацієнтом створюється відповідний позитивний емоційний настрій.

5. Здійснювати органічне керування власним самопочуттям у проведені бесіди з пацієнтом (рівний емоційний настрій, здатність до керування самопочуттям, незважаючи на несприятливі обставини, тощо).

6. Домагатися продуктивності спілкування.

7. Мова повинна бути не перенасичена медичними термінами.

8. Міміка виразна, емоційно доцільна, тобто повинна відповідати емоційному настрою пацієнта.

Основні комунікативні вміння та навички, які необхідні в практичній діяльності медика:

• вміння проводити бесіду з пацієнтом;

• вміння керувати своїми психічними станами і переборювати психологічні бар'єри;

• достатнє розуміння індивідуально-психологічних особливостей пацієнтів і вміння їх враховувати;

• вміння проникати у внутрішній світ пацієнта;

• вміння проявляти співчуття (емпатію) пацієнтові щодо його захворювання;

• вміння вислухати і дати пораду пацієнту;

• вміння аналізувати усі компоненти своєї діяльності і себе як особистість та індивідуальність.

Особливості вивчення психологічних основ медичного спілкування полягають у тому, щоб уміти переборювати ці труднощі, а саме: вміння пізнати пацієнта і себе, скласти психологічний портрет пацієнта, вміння психологічно грамотно спілкуватися та ін. Медсестра повинен володіти позитивною установкою до особистості пацієнта, визнання його цінності без упередження та зайвої критичності.

Етичні правила взаємовідносин медичний працівник-пацієнт

Правило правдивості

• Медичний працівник повинен «…уважно і дбайливо ставитися до хворого, діяти виключно в його інтересах незалежно від статі, раси, національності, мови, походження , майнового і посадового становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, приналежності до суспільних об’єднань, а також інших обставин.

СПІЛКУВАННЯ З ОЗЛОБЛЕНИМИ ЛЮДЬМИ

Злість або роздратованість – поширена реакція на хворобу чи каліцтво. Саме цю емоцію найчастіше виявляють пацієнти та члени їх родини. Серед причин озлоблення є психологічна травма, почуття розпачу і розчарованості, страх та біль. Часткова втрата функціональності тіла, незалежності від інших також може викликати злість. Озлобленість у пацієнтів часто зумовлена почуттям безпорадності. Часом злість є симптомом хвороби, що ушкоджує мислення і поведінку. Іноді люди, які вживають алкоголь і наркотики, виявляють свою злість. Багато також залежить від характеру - деякі люди часто виглядають сердитими чи нещасливими. Мало що може задовольнити їх чи зробити їх щасливими. Може бути чимало причин їхній поведінці.

Запобігти чи подолати злість є можливим завдяки хорошому вмінню спілкуватися.

Поради при спілкуванні з сердитим клієнтом:

Т аблиця 1 Спілкування з сердитим клієнтом

1.Зверніть увагу, що людина роздратована або перелякана. Поставте себе на її місце. Як би Ви почувались? Як би Ви хотіли, щоб до Вас ставилися? 2.Ставтесь до людини з повагою та гідністю. Пам’ятайте, що в людини є якісь причини до такого її стану. 3.Чітко та доступно відповідайте на запитання пацієнта. Скажіть йому, що Ваш керівник може відповісти на ті запитання, на які Ви не можете дати відповідь. 4.Повідомляйте пацієнтів та їх родичів про те, що і коли Ви збираєтесь робити. 5.Не заставляйте довго чекати на Вас. Якщо Ви пообіцяли комусь щось зробити, то виконуйте неодмінно. 6.Залишайтесь спокійним та будьте професіоналом своєї справи. Говоріть спокійним тоном. Не приймайте на себе чиюсь злість. Здебільшого вона стосується не Вашого догляду за цією людиною, а зумовлена певними особистими її почуттями. 7.Не сперечайтесь з пацієнтом. 8.Мовчки вислухайте. Людина може краще почуватись після виплеску своїх негативних почуттів. 9.Захищайте себе від жорстокої поведінки пацієнта. Залиште пацієнта і покличте медичний персонал, якщо відчуваєте небезпеку. 10.Доповідайте про всі нюанси поведінки пацієнта медичному персоналу, обговоріть з персоналом, як Вам слід поводитись.

ВПЕВНЕНЕ СПІЛКУВАННЯ

Впевненість – це стиль спілкування, коли думки і почуття висловлюються прямо та позитивно, не ображаючи інших. Ви відстоюєте свої права, водночас поважаючи інших.

У впевненому спілкуванні Ви спокійні і стримані, говорите м’яко, впевнено і позитивно. Ви не вагаєтесь і не хвилюєтесь. Ви викликаєте повагу.

ПОЯСНЕННЯ ПРОЦЕДУР І ЗАВДАНЬ

Одним із завдань персоналу що доглядає за хворими є попередити і ретельно пояснити пацієнту про процедури і завдання, які Ви збираєтесь виконувати. Людина почуватиметься безпечніше, коли знатиме наперед, що буде проводитись. В певних випадках Ви мусите терпляче, добираючи слів, навчити пацієнта певних завдань. Наприклад, після інсульту у пацієнта геміплегія (параліч однієї сторони тіла), Ви допомагаєте одягатися такому пацієнту і в період реабілітації Ви повинні навчити його одягатися самостійно. Пояснюйте найдрібніші деталі процедури. Для пояснень використовуйте прості слова. Дайте пацієнту можливість ставити запитання. Показуйте, як це робиться. Більшість людей вивчають ті чи інші завдання, виконують певні вказівки, якщо їм показати як це робиться.

Правила спілкування з людьми, які мають вади зору

• Зустрічаючись з людиною, яка має вади зору, обов’язково назвіть себе та тих людей, які прийшли з Вами;

• Запропонуйте людині свою руку;

• Коротко опишіть де Ви знаходитесь;

• При описі місця знаходження використовуйте фрази, які описують запах, слух, відстань;

• Завжди звертайтеся напряму до людини з вадами зору, а не до супроводжуючого її;

• Завжди називайте себе на ім’я;

• Якщо Ви читайте для людини, яка погано бачить, спочатку розкажіть їй про те, що Ви збираєтеся читати. Не пропускайте інформацію, якщо Вас про це не попросять.

Правила спілкування з людьми, які мають вади слуху

• Розмовляючи з людиною, яка має поганий слух, дивіться прямо на неї;

• Щоб привернути увагу людини, яка погано чує, назвіть її на ім’я, помахайте їй рукою або легенько похлопайте по плечу. Намагайтеся встановити з нею зоровий контакт, висловлюйте свою думку чітко і лаконічно;

• Говоріть рівно, не варто надмірно підкреслювати що-небудь;

• Якщо Вас просять кількаразово повторити щось, спробуйте перефразувати сказане;

• Не загороджуйте своє обличчя руками, волоссям чи якими-небудь предметами;

• Не змінюйте тему розмови без попередження. Використовуйте фрази-містки до інших тем на кшталт: «Добре, тепер ми можемо обговорити…»

• Якщо в усній взаємодії існують труднощі, запитайте, чи не буде простіше підтримувати зв’язок у переписці. Повідомлення мають бути простими і лаконічними;

• Якщо Ви повідомляєте інформацію, яка містить число чи адресу, напишіть її, передайте по факсу чи електронною поштою так, щоб людина змогла їх точно зрозуміти.

Правила спілкування з людьми, які мають труднощі у спілкуванні

• Не ігноруйте людей, яким важко говорити, бо зрозуміти їх – у Ваших цілях;

• Не перебувайте людину. Починайте говорити лише тоді, коли переконаєтесь, що вона договорила;

• Уважно вислухайте людину. Будьте терплячими, зачекайте поки людина сама закінчить фразу;

• Не виправляйте людину і не закінчуйте думку за неї;

• Не намагайтеся пришвидшити розмову. Будьте готові до того, що розмова з людиною, яка має труднощі у спілкуванні, займе у Вас більше часу;

• Підтримуйте візуальний контакт зі співрозмовником;

• Не робіть вигляд, що Ви зрозуміли співрозмовника, якщо насправді Ви не зрозуміли, що Вам сказали.

Таблиця 2 Порядок співпраці з пацієнтом

Створіть невимушену обстановку. Розслабтесь і посміхніться. Не поспішайте. Якщо пацієнт відчує, що ви напружені чи поспішаєте, він замкнеться в собі. Починайте помалу. Поділіть завдання на маленькі частини. Концентруйте увагу пацієнта на одному завданні, по черзі. Починайте з легких кроків. Впевненість зростає з успіхом. Якщо можливо, то почніть з тих кроків, які пацієнт легко зможе виконати. Спостерігайте та слухайте. Люди не завжди кажуть, що вони чогось не розуміють. Або навпаки, можуть сказати, що розуміють, насправді не розуміючи. Спостерігайте за мовою тіла та уважно слухайте. Звертайте увагу на тривожні знаки, якщо такі будуть. Говоріть стверджувальними реченнями. Стверджувальні речення легше сприймаються, ніж заперечні. Наприклад, ефективніше сказати “зігніть руку” ніж “не розпрямляйте руку”. Дозвольте пацієнту самому задати темп. Будьте спокійні. Не підганяйте людину. Давайте час на відпочинок. Підтримуйте і підбадьорюйте пацієнта. Позитивні коментарі допомагають людині відчути свій успіх і надихають продовжувати далі. Важливо відзначати досягнення пацієнта. Невеликі досягнення також заслуговують на визнання і похвалу. Дайте час попрактикуватись. Практика дозволить людині запам’ятати рухи.

Міжособистісні стосунки працівника по догляду та пацієнта будуються за принципом взаємодовіри. Довіра є обов’язковим компонентом у діяльності будь-якої соціальної групи, в якій люди спілкуються і мають тимчасові чи постійні цілі.

Проте, щоб завоювати довіру пацієнта і його близьких, працівнику хоспісу недостатньо бути просто добрим фахівцем, він повинен розуміти їх психологічний і знаходити відповідний підхід до них. Однак це вдається не завжди: в одних випадках, і їх переважна більшість, працівник хоспісу може завоювати довіру пацієнтів/родичів з першого знайомства, а в інших – ніколи.

Визначальною рисою у відносинах між пацієнтами хоспісу і працівниками була й залишається довіра. Чим більше їх стосунки ґрунтуються на довірі, тим повніше вони виконують роль емоційного захисту, здатні відгукнутися співчуттям і співпереживанням, тим вищою є їх моральна цінність. Така відкритість стосунків дає змогу розв’язувати багато найрізноманітніших питань.

Висновки:

Отже, провівши опитувальник з персоналом «хоспісу» я переконалась в тому, що бар’єри спілкування виникають у будь-кого та будь-коли в тій чи іншій мірі. Існує багато рис особистості та ряд причин, які зумовлюють виникнення комунікативних бар’єрів. Було розроблено шляхи подолання перешкод, що виникають у комунікативному процесі, зокрема:

• Вчитись рефлексувати.

• Не боятись зближуватись з людиною на емоційній основі.

• Проявляти толерантність до співрозмовника.

• Вміло керувати та об’єктивно аналізувати свої думки, дії, вчинки.

• Проявляти емпатію.

• Розвивати уяву та спиратись на власний досвід.