Професійна підготовка кадрів для роботи в галузі паліативної та хоспісної допомоги.

Актуальність проблеми надання паліативної та хоспісної допомоги населенню суттєво зростає у зв'язку із значним збільшенням кількості людей, що вмирають від хронічних, важких, невиліковних хвороб. Кожен рік у світі вмирає близько п'ятдесяти двох мільйонів осіб. Встановлено, що десятки мільйонів хворих людей щорічно вмирають у важких фізичних та моральних стражданнях. В Україні ця цифра становить близько 90 тис. осіб.

Паліативна допомога - медико-соціальниий напрямок зусиль держави та суспільства, головною метою якого є підтримка якості життя людини в її фінальному періоді, максимальне полегшення фізичних та моральних страждань пацієнта та його близьких, збереження людської гідності пацієнта на порозі неминучого — біологічної смерті людини.

В Україні на початок 2014 року функціонувало12 хоспісів (вісім в системі охорони здоров'я, чотири – благодійні заклади) та 74 відділення паліативної допомоги, в яких розгорнуто 1 136 ліжок. Створення хоспісів в країні сьогодні має відображення в «Загальнодержавній програмі боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року».

У багатьох країнах підготовка кадрів для медичних закладів, у тому числі і паліативної та хоспісної допомоги, проводиться на трьох рівнях:

• базовий рівень – для підготовки усіх медичних працівників;

• середній рівень – для підвищення кваліфікації медиків різних спеціальностей з питань паліативної допомоги, які продовжать роботу за наявною спеціальністю;

• вищий (спеціалізований) рівень – для тих, хто хоче отримати спеціалізацію і працювати в галузі паліативної та хоспісної допомоги.

Якщо розглядати американську систему надання хоспісної допомоги, необхідно вказати, що основне навантаження в цій області несуть спеціально підготовлені медичні сестри. Схожим чином організована хоспісна допомога в Чехії, Словаччині та деяких інших країнах Європи.

В Україні існує велика потреба у підготовці кадрів для служби паліативної та хоспісної допомоги. До цього часу не відбувалося регулярних навчальних заходів з паліативної допомоги згідно міжнародних стандартів. У проекті Концепції Державної цільової програми розвитку паліативної та хоспісної допомоги на 2010 - 2014 роки однією з важливих причин низького рівня розвитку паліативної допомоги в Україні вказано відсутність у медичних та соціальних працівників необхідних знань та навичок щодо методів і принципів надання паліативної допомоги, застосування адекватного знеболення та усунення розладів фізіологічних функцій та інших соматичних проблем. Відсутня система підготовки, спеціалізації та підвищення кваліфікації медичних та соціальних працівників з питань паліативної допомоги. В номенклатурі медичних спеціальностей відсутня спеціалізація "паліативна допомога".

Частка медичного персоналу із середньою спеціальною освітою є значно вищою, що відображає специфіку змісту паліативної і хоспісної допомоги – більшу потребу пацієнтів у догляді та в опіці, ніж у лікарській допомозі.

Сестринська справа – одна з небагатьох професій, на яку завжди є попит у всі часи поки існує людство. Медсестра нової градації має забезпечити сучасний висококваліфікований догляд, володіти методами паліативної допомоги, навчати пацієнтів та їх родини, проводити первинну медико-санітарну роботу, організовувати якісний сестринський процес. Усе це вимагає тісної співпраці навчального процесу і практичної медицини.

Навчальні програми клінічних предметів медсестринство в геронтології, геріатрії та паліативній медицині, медсестринство в онкології, основи медсестринства охоплюють не достатній обсяг матеріалу, що стосується цього виду допомоги. Підручників та інших інформаційних джерел, що в повній мірі забезпечували б необхідні знання для майбутньої професійної діяльності, не достатньо. Як наслідок, медичні сестри по закінченню ВМНЗ І-ІІ рівнів акредитації не в повній мірі готові працювати в цій області медицини в світлі сучасної концепції. Вивчення аспектів паліативної та хоспісної допомоги під час навчання студентами бакалаврату та магістратури медсестринства проводиться набагато глибше і детальніше, але серед працівників лікувально-профілактичних закладів даної медичної галузі більшість медичного персоналу із середньою спеціальною освітою.

Негативно впливає на практичну підготовку студентів відсутність системи стаціонарної паліативної (та хоспісної) допомоги в нашій місцевості, яка передбачає комплекс медичних, соціальних, психологічних та духовних заходів, спрямованих на покращення якості життя пацієнтів із невиліковними хворобами та обмеженим прогнозом життя, а також членів їхніх сімей. Головні завдання паліативної допомоги - позбавлення від болю, усунення або зменшення розладів життєдіяльності та інших важких проявів хвороби, догляд, психологічна, соціальна та духовна допомога пацієнту і його рідним, як в умовах спеціалізованого медико-соціального закладу - хоспісу, так і вдома. Спрямувати навчальний процес на підготовку медичних спеціалістів, які в майбутньому повинні бездоганно виконувати перераховані вище завдання, без засвоєння та відпрацювання вмінь, навичок біля ліжка важкохворого пацієнта дуже важко.

Майбутні медичні сестри повинні вчитися, проводити обстеження пацієнтів, встановлювати медсестринські діагнози, створювати плани догляду і оцінювати ефективність лікування, одночасно документуючи кожну свою дію. Вибудовувати довірливі стосунки з пацієнтом, обговорювати з ним питання медсестринського процесу, першочерговості, послідовності надання медсестринських послуг, догляду.

Людина в останні дні, як і протягом усього життя, залишається особистістю. Одним із головних досягнень паліативної допомоги є утвердження її цінності та забезпечення їй гідного життєвого кінця. Безнадійно хвора людина опиняється в стані хронічного стресу, який викликаний не лише хворобою, але і соціальними наслідками: втратою роботи, звичного соціального статусу, дорожнечею медикаментів, інвалідністю і т. ін. Враховуючи психологічні особливості важкохворих пацієнтів, постає необхідність створення алгоритмів, що допоможуть студентам у спілкуванні з такими хворими. Привітний вираз обличчя, лагідний тон розмови, привітання та представлення, пояснення пацієнту мети візиту, тривалості бесіди та отримання згоди, коректна та спокійна бесіда з пацієнтом, пояснення сестринських втручань, призначених маніпуляцій, завершення бесіди (переконатися, що не залишилося незрозумілих питань), подяка за розмову – всі ці елементи повинні бути присутні у алгоритмах спілкування.

За останніми науковими дослідженнями незалежно від віку та статі, у більш ніж половини медичних працівників паліативної та хоспісної допомоги наявний синдром «емоційного вигорання». При підготовці фахівців необхідно визначати їх стійкість до стресових ситуацій, підвищувати адаптативні здібності, важливо розвивати у студентів більш широкий репертуар ефективних стратегій подолання професійного стресу, формувати мотивацію до роботи з пацієнтами. Лише у такому випадку виконання у майбутньому своїх професійних обов’язків цими працівниками буде менше піддаватися емоційному вигоранню.

Отже, основне навантаження в паліативній та хоспісній допомозі повинні нести спеціально підготовлені медичні сестри. Для цього необхідно сформувати ефективну систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників з питань паліативної допомоги, діагностики та лікування болю при наданні паліативної допомоги, соціальної, психологічної та духовної допомоги паліативним хворим та їхнім рідним.