Тема – 1 Поняття і загальна характеристика державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні

План.

1. Поняття державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні.

2. Предмет, суб’єкти та об’єкти державного будівництва і місцевого самоврядування.

3. Методи та прийоми правового регулювання підгалузі державне будівництво і місцеве самоврядування.

4. Джерела підгалузі державного будівництва і місцевого самоврядування.

5. Зв’язок державного будівництва і місцевого самоврядування з іншими галузями права

Література:

1. Конституція України, прийнята 28 червня 1996р.

2. Колодій А.М., Олійник А.Ю. «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні», 2007р.

1. Поняття державного будівництва і місцевого самоврядування в Україні

У соціалістичний період розвитку Української PCP в системі юри­дичних наук радянське будівництво посідало одне з провідних місць. У авторів, які досліджували радянське будівництво, не було єдності щодо цього питання. Існувало два основні його розуміння. Наприклад, Г. В. Барабашев і К. Шеремет розглядали радянське будівництво як галузь державного будівництва. Інші погляди були представлені автора­ми підручника «Советское строительство» за редакцією професора А. О. Безуглова. їхня позиція полягала в тому, що радянське будівниц­тво вони визначали як галузь соціального управління. Розуміння радянського будівництва як галузі соціального управління мотивувало­ся тим, що діяльність рад не обмежувалася питаннями державного будівництва. Ради здійснювали керівництво господарським і соціаль­но-культурним будівництвом. В Українській PCP, де державна влада здійснювалася через систему Рад народних депутатів як єдину робочу корпорацію, поділ влад був відсутній. У сучасній Україні державна вла­да відповідно до ст. 6 Конституції поділяється на законодавчу, вико­навчу і судову та здійснюється народом України як безпосередньо, так і через систему державних органів та органів місцевого самоврядування.

Отже, система рад перестала існувати. Натомість були утворені Вер­ховна Рада України як парламент України та органи місцевого само­врядування. Постало питання щодо змін і в юридичній науці. Замість науки «Радянське будівництво» виникла нова наука «Державне будів­ництво і місцеве самоврядування».

Сучасне «Державне будівництво і місцеве самоврядування» можна розглядати як:

а) галузь державного чи соціального управління;

б) підгалузь конституційного процесу;

в) систему нормативно-правових актів про організацію і функціонування державних і самоврядних органів;

г) юридичну науку, що виникла після проголошення Україною неза­лежності на основі радянського будівництва, яке досліджувало органі­зацію і діяльність системи рад;

д) навчальну дисципліну.

Щоб визначити державне будівництво і місцеве самоврядування як галузь державного чи соціального управління, необхідно з'ясувати, як регулюються суспільні відносини у сфері, що її ми досліджуємо, — лише нормами права чи всією системою соціальних норм. По суті, діяльність держави та її органів може регулюватися тільки правовими нормами. Щодо функціонування місцевого самоврядування однозначної від­повіді немає. Аналіз української системи місцевого самоврядування дає підстави думати, що певний обсяг дій окремих її елементів регулюєть­ся діловими звичаями, нормами моралі та деякими іншими соціальни­ми нормами. З цією метою слід зрозуміти сутнісну природу найважли­вішого суб'єкта місцевого самоврядування — територіальної громади — та характер влади, яка реалізується місцевим самоврядуванням безпо­середньо і через систему органів та посадових осіб. Потрібно відповісти на запитання: чи здійснює територіальна громада та її органи публічну владу, що відрізняється від державної, чи її повноваження та функції знаходяться в межах державних? Однозначної відповіді на це запитан­ня в теорії і практиці місцевого самоврядування поки що немає. Існує два розуміння місцевого самоврядування: державницьке і громадівське. Державницька теорія ґрунтується на ідеї децентралізації державної виконавчої влади, що полягає в делегуванні певної частини державних повноважень територіальним громадам. Відносно центральних і місце­вих органів державної влади місцеве самоврядування має певну право­ву, організаційну, матеріальну та фінансову основи. З цих позицій місце­ве самоврядування розглядається як здійснення державних функцій за допомогою недержавних суб'єктів. Такі органи місцевого самовря­дування мають діяти за принципом: «дозволено лише те, що передба­чено законом». Ця теорія, започаткована в магдебурзькому праві, по­ширена в Європі та втілена в Європейській Хартії про місцеве само­врядування.

Прихильники громадівської теорії місцевого самоврядування роз­глядають громади як самостійне джерело публічної влади. Влада згідно з такою теорією належить не державі, а громадам як «муніципальна». При вирішенні питань місцевого значення органи місцевого самовря­дування мають діяти за принципом: «дозволено все, що не заборонено законом». В Україні громадівська теорія втілюється на базовому рівні (село, селище, місто). На регіональному рівні громадівська і держав­ницька теорії місцевого самоврядування поєднуються. Водночас повно­важення місцевого самоврядування на базовому і регіональному рівнях регулюються законом про місцеве самоврядування. Однак пошук мо­делей удосконалення місцевого самоврядування триває. Так, Прези­дентом України було підтримано ініціативу Асоціації міст України, Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України та Ірпінської місцевої ради щодо реалізації у м. Ірпені українсько-шведського про­екту місцевого самоврядування. 5 квітня 2001 р. Верховна Рада Украї­ни прийняла Закон України «Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області».

Отже, організація структур місцевого самоврядування свідчить про те, що їхня діяльність регулюється не тільки правовими, а й соціальни­ми нормами, наприклад статутами та положеннями, які приймає відпо­відна рада. Це дає підстави стверджувати, що державне будівництво і місцеве самоврядування можуть розглядатися як галузь державного і соціального управління.

Державне управління розглядають у двох аспектах: широкому і вузь­кому. Широкий охоплює управлінську діяльність органів законодав­чої, виконавчої, судової влади, прокуратури, Президента України та інших конституційно закріплених органів.

У вузькому аспекті розгля­дають його тільки як діяльність органів виконавчої влади. Саме у ши­рокому значенні державне управління і складає предмет галузі держав­ного будівництва та місцевого самоврядування.

Отже, державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні — це галузь державного і соціального управління, що містить комплекс державних і самоврядних функцій, форм та методів, спрямованих на керівництво політичною, правовою, економічною, соціально-культур­ною та іншими сферами суспільного життя з метою побудови незалеж­ної, суверенної, правової, демократичної і соціальної Української дер­жави.

Як підгалузь конституційного процесу України державне будівництво і місцеве самоврядування — це система правових норм, інститутів та нор­мативно-правових актів, що закріплюють і регулюють порядок утво­рення, внутрішні організаційні структури, функції, форми і методи діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування.

До основних ознак державного будівництва і місцевого самовряду­вання як підгалузі конституційного процесу можна віднести:

• систему правових норм та інститутів, що закріплюють і регулю­ють утворення, організацію і діяльність системи державних органів і органів місцевого самоврядування;

• діяльність, спрямовану на здійснення визначених завдань і функцій;

• діяльність у певних формах і визначеними методами;

• мету,— керівництво державним і місцевим економічним, політич­ним, соціально-культурним та іншим будівництвом, а також здійснен­ня правосуддя, контролю і нагляду за реалізацією законодавства на за­гальнодержавному, центральному та місцевому рівнях.