§ 2. Джерела екологічного права

Під джерелами права слід розуміти акти державних органів, які встановлюють норми права. Джерела екологічного права — фор­ми вираження правових норм у галузі використання і відтворення природних ресурсів, охорони навколишнього природного середови­ща, забезпечення екологічної безпеки.

236_______П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

Конституція України, як Основний Закон, у багатьох своїх стат­тях врегульовує екологічні відносини, що свідчить про виняткову важливість та актуальність цієї сфери. Так, зокрема, Конституція зазначає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші при­родні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економі­чної зони є об'єктами права власності українського народу. Консти­туція також декларує, що забезпечення екологічної безпеки і під­тримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави. Досить важливе значення для системи екологічного пра­ва має положення Конституції, яке закріплює право кожної особи на безпечне для життя і здоров 'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Система норм екологічного права є досить розгалуженою, їй притаманний значний обсяг нормативно-правових актів, які регу­люють ті чи інші сфери використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологіч­ної безпеки.

За предметно-функціональним спрямуванням джерела еколо­гічного права можна поділити на:

— диференційні — встановлюють правові режими використан­ня, відтворення та охорони диференційованих об'єктів екологічного права;

— комплексні — встановлюють правові режими використання, відтворення та охорони комплексних об'єктів екологічного права;

— інтеграційні — нормативні акти, які встановлюють правові режими використання, відтворення та охорони інтеграційних об'єк­тів екологічного права.

Так, до диференційних джерел екологічного права належать Зе­мельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р., Водний кодекс Ук­раїни від 6 червня 1995 р., Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р., Кодекс України про надра від 27 липня 1994 р., Закон Укра­їни «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р., За­кон України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року тощо.

До комплексних джерел екологічного права належать Закон України «Про природно-заповідний фонд» від 16 червня 1992 р., За-

Основи правознавства України___________________________237

кон України «Про виключну морську економічну зону України» від 16 травня 1995 року.

Інтеграційними об'єктами екологічного права виступають За­кон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р., Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя» від 24 лютого 1994 р., Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 року.

Основним, рамковим концептуальним законом, який визначає загальні засади державної політики у екологічній сфері, виступає Закон України «Про охорону навколишнього природного середови­ща», який у 1991 році заклав підґрунтя для розвитку сучасної укра­їнської системи екологічного права.

Даний закон складається з шістнадцяти розділів і нараховує 72 статті й інтегровано регулює усю гаму відносин щодо викорис­тання, відтворення природних ресурсів, охорони довкілля та забез­печення екологічної безпеки.

Закон визначає принципи охорони навколишнього природного середовища, окреслює коло об'єктів правової охорони навколиш­нього середовища, встановлює правові засади реалізації екологіч­них програм, здійснення екологічної освіти, проведення наукових досліджень у галузі екології.

Особливо важливим є встановлення у даному законі кола екологіч­них прав та обов'язків громадян, гарантій їх реалізації та захисту.

Цей закон України також встановлює повноваження органів дер­жавного управління у галузі екології — Верховної Ради України (визначення основних напрямів державної екологічної політики, затвердження загальнодержавних екологічних програм, визначення правових основ регулювання екологічних відносин тощо), місцевих рад (забезпечення реалізації державної екологічної політики), за­твердження місцевих екологічних програм, надання згоди на розмі­щення екологічно небезпечних об'єктів, видання дозволів на спеці­альне використання природних ресурсів місцевого значення тощо); Кабінету Міністрів України (розробка екологічних програм, коорди­нація діяльності міністерств, відомств, інших органів виконавчої влади у питаннях охорони довкілля, встановлення порядку розроб­ки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, викидів та скидів у навколишнє середовище,

238_______П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

прийняття рішення про зупинення чи припинення діяльності підпри­ємств, установ і організацій в разі порушення ними екологічного за­конодавства), спеціально уповноважених органів державного управ­ління у галузі екології, виконавчих і розпорядчих органів місцевих рад.

Крім цього, закон встановлює правові засади спостереження, прогнозування, обліку та інформування в галузі екології, здійснен­ня екологічної експертизи, стандартизації і нормування, контролю та нагляду у сфері екології, закладає підґрунтя для функціонування економіко-правового механізму у галузі екології.

Значну увагу Закон України «Про охорону навколишнього при­родного середовища» приділяє питанню забезпечення екологічної безпеки при здійсненні різноманітних видів діяльності, особливо при проектуванні, розміщенні та зведенні будівель, споруд, при за­стосуванні пестицидів та агрохімікатів, при поводженні з відхода­ми, експлуатації транспортних засобів, у військовій сфері тощо.

У законі виокремлюються питання охорони об'єктів природно-заповідного фонду та основи правового режиму надзвичайних еко­логічних ситуацій.

Окремим розділом у законі визначено загальні засади відповіда­льності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища і, зокрема, встановлено, що за порушення екологічного законодавства особи несуть дисциплінарну, адмініст­ративну, цивільну і кримінальну відповідальність.