§ 2. Суб'єкти підприємницької діяльності

Суб'єктами підприємництва можуть бути:

1) не обмежені законом у правоздатності та дієздатності громадя­ни України з вісімнадцятирічного віку та громадяни інших держав;

2) юридичні особи (підприємства, установи, організації та їх структурні підрозділи) незалежно від того^ на засадах якої форми власності вони створені та функціонують (приватної, комунальної

чи державної).

Для заняття окремими видами діяльності, що вимагають спеці­альних Знань, необхідно мати відповідні правовстановлюючі доку­менти: диплом, посвідчення, інші Документи, які підтверджують наявність необхідних для підприємницької діяльності знань.

Правоздатність юридичних осіб є спеціальною, тобто вони мо­жуть займатися тільки тими видами діяльності, що передбачені за­сновницькими документами як основний предмет діяльності.

За законодавством України встановлено обмеження на заняття підприємницькою діяльністю для окремих громадян у конкретних сферах (видах) підприємництва. Так, Не дозволяється займатися Підприємництвом військовослужбовцям, посадовим особам органів Прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державно­го нотаріату, а також державним службовцям органів державної влади та управління, які покликані здійснювати контроль за діяль­ністю підприємств.

Громадяни, яким за рішенням суду заборонено займатися пев­ною діяльністю (наприклад, у сфері торгівлі, управління транспор­тними засобами), можуть бути зареєстровані як підприємці у цій сфері діяльності лише по закінченні строку заборони, визначеного судом. Якщо громадяни мають непогашену судимість за корисливі злочини (крадіжка, хабарництво тощо), вони можуть бути приват­ними підприємцями або співзасновниками підприємницьких орга­нізацій лише після погашення або зняття судимості.

При визнанні суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом, що проводиться в судовому порядку, підприємницька діяльність припиняється. Припинення діяльності юридичної та фізичної осіб здійснюється шляхом її ліквідації.

228_______П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

Іноземні підприємці, які діють на території України, мають особ­ливе правове становище, яке врегульоване законодавством про зовнішньоекономічну діяльність та іноземні інвестиції.

Говорячи про підприємницьку діяльність, слід враховувати те, що, крім Законів України «Про економічну самостійність України» та «Про підприємництво», вона регулюється Законами України «Про підприємства України», «Про господарські товариства», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про захист прав спожи­вачів» та ін.

Особливу роль відіграють норми Господарського кодексу, Господарсько-процесуального кодексу України, Цивільного та Цивільно-процесуального кодексів України.

Таким чином, в Україні створена нормативна база для розвитку підприємництва, яка закріпила нові форми майнових відносин. Перш за все це стосується відносин у сфері ринкової економіки, де виді­ляються дві найбільш значимі неоднорідні групи: товарно-грошові (майнові) відносини підприємців та управлінські відносини.

В основі товарно-грошових відносин підприємців лежить юриди­чна рівність сторін. Права та обов'язки сторін, як правило, виника­ють з обумовлених зобов'язань договору. Водночас важливе значення мають і управлінські відносини, тобто відносини підприємців з орга­нами держави та управління. Усі ці відносини, що мають правовий характер, знайшли своє відображення в нормах господарського за­конодавства, яке відіграє значну роль у розвитку підприємницької діяльності.

По-перше, господарське законодавство зумовлене господарськи­ми відносинами, тобто відносинами між господарюючими суб'єк­тами (підприємствами та підприємцями — юридичними особами) і органами управління, які утворюються в процесі організації і здій­снення господарської діяльності.

Це стосується відносин, пов'язаних з виробництвом і реалізаці­єю (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносин у капі­тальному будівництві, у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних підприємств та фермерських господарств, відносин ор­ганізацій всіх видів транспорту з клієнтами, відносин у державно­му страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності тощо.

По-друге, господарське законодавство охоплює як власне госпо­дарські нормативні акти у прямому розумінні цього слова (акти

Основи правознавства України____________________________229

органів управління та органів влади з господарських питань, уста­новчі договори та статути підприємств, господарських товариств), так і нормативні акти з питань господарської діяльності, що регу­люють промислову, будівельну, транспортну, торговельну та інші види господарської діяльності.

По-третє, господарське законодавство включає в себе окремі норми цивільного, адміністративного, фінансового, трудового, зе­мельного та іншого законодавства. Таким чином, господарське за­конодавство має комплексний характер і складається з нормативних актів різних галузей права.

По-четверте, господарське законодавство тісно поєднується з ко­мерційним правом інших країн на підставі міжнародних договорів з господарських питань. Відповідно до цього встановлюється пріо­ритет (перевага) норм міжнародних договорів над нормами вітчиз­няного господарського законодавства. У той же час міжнародні до­говори становлять невід'ємну частину національного законодавства України. Це означає, що вони застосовуються в порядку, передбаче­ному для норм національного законодавства.

Отже, господарське законодавство — це система нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо орга­нізації та здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва та обігу, що закріплені у Господарському кодексі Ук­раїни та інших нормативних актах.

Господарський кодекс України, прийнятий 29 листопада 2001 р. (ГК), встановлює та регламентує правові основи господарювання, яке базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності та організаційно-правових форм. Господарський кодекс покликаний забезпечити зростання ділової активності су­б'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість згідно з вимогами Конституції України.

Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регу­лює господарські відносини — відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасни­ками відносин у сфері господарювання (споживачами, органами державної влади та управління, а також громадськими та іншими організаціями), які виступають засновниками суб'єктів господарю-

230_______П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

вання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повнова­ження на основі відносин власності.

Норми Господарського кодексу України та інші норми законода­вчих актів створюють правову основу для підприємництва, як голо­вної правової форми суб'єкта господарювання.

Так, відповідно до ст. 63 ГК в Україні можуть діяти: приватне підприємство; підприємство колективної власності; комунальне підприємство; державне підприємство; підприємство, засноване на змішаній формі власності; підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства. Різні форми підприємницьких юридич­них осіб утворюють певний баланс між інтересами, які держава має щодо окремого виду виробництва чи галузі економіки.

Залежно від способу заснування та формування статутного фон­ду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для нього майно, формує статутний фонд, затвер­джує статут, розподіляє доходи, формує колектив і керує підприємс­твом. Унітарними є підприємства: державні, комунальні, підприєм­ства, засновані на власності об'єднання громадян або на приватній власності особи (осіб).

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням, діє на основі об'єд­нання майна та підприємницької чи трудової діяльності засновни­ків, їх спільного управління, на основі корпоративних прав, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпорати­вними є кооперативні підприємства, підприємства, створені у формі господарського товариства, спільні підприємства, а також інші під­приємства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть мути віднесені до малих або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визначаються підпри­ємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції не перевищує 500 000 євро.

Великими підприємствами визначаються ті, де кількість працю­ючих за звітний період перевищує 1000 осіб, а обсяг валового дохо­ду перевищує 5 млн євро.

Основи правознавства України__________________________________231

Підприємства можуть об'єднуватись в асоціації, корпорації, кон­сорціуми, концерни. Можуть бути й інші об'єднання за галузевою, територіальною чи іншою ознакою.