§ 7. Правова держава

Правова держава — це держава, в якій панує право і здійсню­ється верховенство закону в усіх сферах суспільного життя. Право­ва держава, незалежно від специфіки країни, характеризується та­кими ознаками:

• законодавчого закріплення та реального здійснення і гаранту­вання державою невід'ємних прав і свобод людини;

• верховенства права у всіх сферах суспільного життя, які піддя­гають правовому регулюванню;

• взаємної відповідальності особи та держави: громадянина за порушення правових норм, держави — за невиконання прийнятих на себе зобов'язань;

• правової рівності громадян;

Основи правознавства України__________________________________25

• прямої дії Конституції та норм міжнародного права;

• поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, їх взаємодії;

• функціонування держави, її органів та посадових осіб за прин­ципом: «Дозволяється робити лише те, що для них прямо передба­чено законом»;

• діяльності незалежного та ефективного суду;

• наявності в державі ефективних та дієвих форм контролю за здійсненням законів;

• створення та підтримка режиму законності та демократії;

• високого рівня правової культури та правової свідомості грома­дян: знання своїх прав та обов'язків, вміння ними користуватися.

Таким чином, ознаки правової держави свідчать, що влада в ній повинна бути максимально регламентована правом і правами люди­ни.

Глава // основи теорії права

§ 1. Поняття, сутність та ознаки права

Виникнення права — це складний процес, який має свою істо­рію. Перші письмові джерела права з'явилися приблизно в III— II тис. до нової ери в Єгипті, Індії, Месопотамії. Право виникло і розвивалося разом з державою. У кожному державно-організацій­ному суспільстві разом із правом в юридичному значенні (позити­вне право) існує так зване природне право (право на життя, влас­ність, свободу тощо). У своїй основі вони незмінні і охороняються державою. Природні права можуть відображатись у нормах моралі, нормах-звичаях і юридичних нормах.

Важливим етапом у формуванні права стало перетворення зви­чаїв первісного суспільства на правові звичаї, які схвалені держа­вою і захищаються нею. З часом основною формою права стають державні нормативно-правові акти, які приймаються у визначеному порядку. Тому можна сказати, що право — це система правових норм, які мають загальнообов 'язковий характер, встановлюються та охороняються державою. В той же час слід підкреслити, що право — це складний багатоплановий соціальний феномен, який має різні поняття. Різні підходи до визначення поняття права не виключають одне одного, оскільки це трактування одного і того ж

26________П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

явища. Виходячи зі змісту визначеного поняття права можна стве­рджувати, що сутність права в тому, що воно відбиває узгоджену волю учасників відносин, що регулюються, є мірою свободи і від­повідальності індивідів та їх колективів, засобом цивілізованого задоволення різноманітних інтересів і потреб.

Для права характерні ряд загальних ознак, які можна поділити на дві групи: соціальні та юридичні.

Соціальні ознаки права — це ознаки, що забезпечують втілення у праві ідеалів справедливості, демократії, гуманізму. Вони визна­чають спрямованість права на захист соціального прогресу і виявляються в специфічних властивостях права як засобу забезпечення свободи і рівності людей у суспільстві.

Юридичні ознаки права — це його нормативність. Нормативність права полягає в тому, що воно містить загальнообов'язкові права і обов'язки для невизначеного кола суб'єктів, що тривало і багатора­зово застосовуються до передбачених ним життєвих ситуацій. Нор­мативна основа права складається з трьох основних елементів:

• дозволів;

• велінь;

• заборон.

Під дозволом розуміють право суб'єкта діяти на свій розсуд за­ради задоволення певного інтересу. Веління — це правило, яке має категоричний характер, змістом якого є безальтернативне спряму­вання поведінки суб'єкта. Заборона вимагає безумовного утриман­ня суб'єкта права від тієї чи іншої поведінки.

До переліку ознак права слід віднести і його обов'язковість. Прояви права набувають формального визначення через закріплен­ня в нормативних актах, судових і адміністративних прецедентах, наявність яких свідчить про обов'язковість зазначених у них пра­вил.

Головним виявом обов'язковості права є його захищеність з боку держави, яка гарантує право не тільки на звернення в разі правопорушень до державних органів, а й застосування до правопо­рушників державного примусу. Застосовують державний примус органи, які створює держава. До них відносяться насамперед су­дові, правоохоронні та органи контролю.

Однією з ознак права є примусовість. Державний захист вимог права, який є обов'язковою ознакою, не слід розуміти як можливість

Основи правознавства України_____________________________________27

використовувати в процесі виконання права тільки на приму­сову силу держави.

Виконання права повинно гарантуватися впевненістю виконав­ців у тому, що воно справедливе і його вимогам слід підкорятися. В той же час, якщо веління-норми не виконуються, держава вживає необхідних примусових заходів, і у даному випадку особливу роль у захисті прав відіграє суд.

Можна однозначно стверджувати, що державний примус висту­пає як гарантія, передбачена правовими нормами, на випадок мож­ливого порушення права.

Однією з ознак права є його здатність виступати в ролі регу­лятора суспільних відносин. Правове регулювання відбувається в результаті впливу норм права на свідомість людей, їх поведінку. Вплив права на суспільні відносини може відбуватись у різних на­прямках. Право може фіксувати існуючі суспільні відносини, спри­яти або гальмувати їх розвиток, ліквідувати перепони на шляху до суспільного прогресу, сприяти створенню умов для появи нових суспільних відносин.

Таким чином, право відіграє важливу роль у суспільстві і державі, регламентуючи поведінку людей і діяльність державних органів.

Роль права в суспільстві і державі відображається в його функ­ціях.

Під функцією права слід розуміти головні напрямки його впливу на суспільні відносини. Ці напрямки зумовлені соціальним призначенням права і спрямовані на виконання завдань, що стоять перед суспільством.

Право виконує економічні, політичні, духовні, культурні, екологічні, інформаційні та інші функції, які відносять­ся до загальносоціальних функцій права.

Окрім того, розділяють власне юридичні функції права, які по­діляються на регулятивні і охоронні.

Регулятивна функція права спрямована на закріплення соціаль­них відносин або забезпечення їх розвитку і здійснюється на основі правових велінь і дозволів. Регулювання при цьому може бути зага­льним, коли регулюється поведінка широкого кола невизначених суб'єктів (наприклад, правило встановлення розміру податку, на­дання громадянства, реєстрації політичних партій та інше), або індивідуальним, коли регулюється поведінка конкретної особи, як правило, це акт застосування права. Наприклад, рішення або вирок суду у конкретній справі.

28________П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

Охоронна функція права — це функція, яка встановлює заходи юридичного захисту і юридичної відповідальності, порядок їх ви­конання. Ця функція здійснюється з метою охорони особистості і суспільної безпеки та витискання і ліквідації відносин, небезпеч­них для життя, здоров'я, соціального та економічного добробуту.

Охоронна функція реалізується за допомогою забороняючих правових норм.