§ 8. Робочий час і час відпочинку

Тривалість і розпорядок робочого дня в сільськогосподарському підприємстві, порядок надання вихідних днів, щорічних оплачува­них відпусток, а також мінімум трудової участі його працездатних членів регламентуються правилами внутрішнього розпорядку під­приємства.

У періоди сільгоспробіт, у разі виробничої необхідності, прав­ління підприємства може змінювати час початку і закінчення робо­ти проти вказаного розпорядку дня, керівники підприємств можуть призначати працівників на роботу в нічний час.

Тривалість робочого часу працівників державних сільгосппід­приємств регулюється КЗпП України. Голові підприємства, його заступникам, головним (старшим) спеціалістам, а також членам підприємства, які працюють у тваринництві та інших галузях гос­подарства з безперервним процесом виробництва, вихідні дні нада­ються за графіком, затвердженим правлінням. Членам підприємст­ва, що працюють у суспільному виробництві, надається оплачувана відпустка, її тривалість визначають загальні збори підприємства.

Глава XI основи земельного права україни

§ 1. Сутність, предмет і система земельного права України

Серед галузей національного українського права і законодавст­ва особливе місце займає земельне право, що випливає із специ­фіки і значущості об'єкта правовідносин — землі. Унікальність землі, як об'єкта правовідносин зумовлена тією роллю, значенням та функціями, яку виконує земля для кожного громадянина:

— земля виступає основним засобом виробництва для багатьох галузей господарювання (сільського господарства, лісництва тощо);

— земля є операційною базою для розміщення різних галузей народного господарства та розселення людей;

— народного господарства та розселення людей;

— виконуючи соціально-екологічну функцію, земля виступає місцем, умовою і джерелом розвитку людини.

Економічне, екологічне, географічне, біологічне і соціальне при­значення землі дозволяє виділити землю з-понад усіх інших об'єк-

Основи правознавства України___________________________209

тів матеріального світу, що і зумовлює необхідність самостійного правового регулювання відносин, пов'язаних з використанням, від­творенням і охороною земель і виділенням комплексу норм, які регулюють такі відносини у самостійну галузь, у якій би послідо­вно поєднувались публічноправові та приватноправові засади.

Відповідно до Конституції України земля є основним національ­ним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і ре­алізується громадянами, юридичними особами та державою виклю­чно відповідно до закону. Конституція України наголошує, що зем­ля та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українсь­кого народу.

На розвиток таких конституційних засад Земельний кодекс Укра­їни, який набрав чинність з 1 січня 2002 року, підтверджує, що зе­мля виступає основним національним багатством і встановлює га­рантії права власності на землю. При цьому використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Земельне право пов'язане з іншими галузями вітчизняного пра­ва. Конституційні засади регулювання земельних відносин наочно демонструють щільний зв'язок земельного та конституційного права. Генетичне земельне право знаходиться у щільному зв'язку з екологічним правом, у якому земельне право виступає як одна з природно-ресурсних галузей (поряд з водним, лісовим, гірничим, фауністичним, атмосфероохоронним). Земельне право пов'язане з адміністративним (приміром, у частині встановлення повнова­жень органів державної влади щодо регулювання земельних від­носин), цивільним (наприклад встановлення засад набуття прав на землю на підставі цивільно-правових угод), фінансовим правом (сплата за землю) та іншими галузями.

Отже, предметом земельного права виступає сукупність сус­пільних відносин, пов'язаних із володінням, відтворенням, охо­роною та раціональним використанням земель.

Земельні правовідносини бувають як матеріально-правові, так і процедурно-процесуальні (приміром, порядок приватизації земель, порядок реєстрації прав на земельні ділянки тощо).

210_______П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридич­них осіб, територіальних громад та держави, раціонального вико­ристання та охорони земель. Земельне законодавство базується на таких принципах:

— поєднання особливостей використання землі як територіаль­ного базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

— забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

— невтручання держави в здійснення громадянами, юридични­ми особами та територіальними громадами своїх прав щодо воло­діння, користування і розпорядження землею, крім випадків, перед­бачених законом;

— забезпечення раціонального використання та охорони земель;

— забезпечення гарантій прав на землю;

— пріоритету вимог екологічної безпеки.

Систему земельного права становить загальна та особлива ча­стини.

Загальна частина охоплює пріоритети державного регулю­вання земельних відносин, визначення складу та категорій земель, правові засади реалізації права власності на землю, оренди земель, землекористування, визначення повноважень органів державної влади у галузі регулювання земельних відносин, правове регулю­вання охорони земель, здійснення землеустрою, справляння плати за землю, вчинення угод із земельними ділянками, правові засади юридичної відповідальності за порушення земельного законодавст­ва.

Особлива частина земельного права присвячена встановленню правового режиму земель різних категорій, особливостям їх вико­ристання, відтворення та охорони відповідно до їх цільового при­значення.

Таким чином, земельне право — це самостійна галузь права, яка охоплює правовідносини у галузі володіння, відтворення та охоро­ни земель, раціонального їх використання, охорони прав організа­цій і громадян як землевласників і землекористувачів.

$ 2. Земельний кодекс України

Важливою особливістю земельного права України є наявність кодифікованого законодавчого акта — Земельного кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2002 року. Його головне завдання

Основи правознавства України_____________________________211

полягає у встановленні принципових положень правового регулюван­ня відносин у галузі використання, відтворення та охорони земель­них ресурсів, гарантування екологічної безпеки, запобігання і лік­відації негативного впливу господарської та іншої діяльності на земельний фонд, збереження родючості ґрунтів, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних

об'єктів.

Чинний Земельний кодекс України складається з десяти розді­лів, які вміщують 212 статей та прикінцеві і перехідні положен­ня.

Земельний кодекс України встановлює загальні засади регулю­вання земельних відносин, завдання, принципи земельного законо­давства. Окремою главою виділено повноваження органів держав­ної влади у регулюванні земельних відносин. Розділ II Земельного кодексу присвячується визначенню складу та категорій земель; окремі глави кодексу встановлюють особливості правового режиму окремих категорій земель. Кодексом передбачено розділи, що вста­новлюють права на землю для різних суб'єктів, їх набуття та реалі­зацію, гарантії прав на землю. Кодексом врегульовано вихідні заса­ди охорони земель (системи заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості грун­тів, підвищення продуктивності земель, лісового фонду, забезпечен­ня особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення), здійснення землеустрою, моніторингу (спостереження за станом земель), ведення державного земельного кадастру (система робіт по веденню спеціальної документації про правові, економічні, еколо­гічні, біологічні, географічні характеристики земельних ділянок). Окремий розділ присвячений юридичній відповідальності за зе­мельні правопорушення.