§ 15. Зобов'язання, що виникають із заподіяння шкоди

Зобов'язання із відшкодування шкоди — це вид цивільно-пра­вового зобов'язання,

внаслідок якого одна сторона (кредитор) має право вимагати від іншої сторони (боржника) повного відшкодуван­ня протиправне заподіяної шкоди. При цьому особливістю даного виду зобов'язань є відсутність між кредитором та боржником дого­вірних зобов'язань.

Підставою відшкодування заподіяної шкоди є цивільне правопо­рушення, елементами (умовами) якого є протиправне діяння, запо­діяна шкода, причинно-наслідковий зв'язок між протиправним ді­янням та заподіяною шкодою та вина.

Протиправне діяння — це вчинення боржником дій, що супе­речать вимогам закону (протиправна дія), або невиконання покладе­ного законом обов'язку (протиправна бездіяльність).

Шкода — це зменшення або знищення майнової чи особистої немайнової сфери потерпілого. Залежно від того, якій сфері заподі­юється шкода, виділяють майнову та моральну шкоду. При цьому слід зауважити, що основним принципом зобов'язань із заподіяння шкоди є повнота відшкодування заподіяної шкоди.

Причинно-наслідковий зв'язок — це такий об'єктивний взає­мозв'язок між явищами, при якому одне (протиправне діяння) пе­редувало і породжувало б інше (заподіяну шкода), а інше завжди б було результатом дії першого.

150_______П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

Останнім елементом (умовою) є вина правопорушника, тобто психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки, в якій виявляється його зневага до інтересів суспільства та окремих осіб. Виділяють такі форми вини: умисел та необережність (просту та грубу). При цьому на відміну від кримінального права в цивільно­му праві діє презумпція винуватості, тобто заподіювач шкоди вва­жається винним доти, поки він не доведе свою невинність. Також слід зауважити, що в передбачених законом випадках обов'язок від­шкодувати шкоду може покладатись на заподіювача і незалежно від наявності його вини, наприклад, при заподіянні шкоди джерелом .підвищеної небезпеки (автомобілем, ескалатором метрополітену і т. д.), органами дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду тощо. Підставами звільнення від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду, як правило, є: непереборна сила (блискавка, повені, інші стихійні лиха), протиправна дія інших осіб, випадок (казус), умисел потерпілого, а також неможливість дієздатної особи усвідомлюва­ти значення своїх дій або керувати ними.

§ 16. Поняття спадкування

Спадкування — це перехід прав та обов'язків від фізичної осо­би, що померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкодавець — це особа, після смерті якої її права та обов'я­зки, що становлять спадщину, переходять до спадкоємців.

Спадкоємець — це особа, яка набуває права на спадщину після смерті спадкодавця.

Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народжені після його смерті. Не можуть бути спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спа­дкодавця або кого-небудь із спадкоємців або зробили замах на їх життя.

Час відкриття спадщини — це день смерті спадкодавця або день вступу у законну силу рішення суду про визнання фізичної особи померлою.

Місце відкриття спадщини — це останнє постійне місце про­живання спадкодавця, а якщо воно невідоме, — місцезнаходження майна або його основної частини.

Основи правознавства України_______________________________151

Спадкове майно (спадкова маса, спадщина) — це сукупність прав та обов'язків, які переходять від спадкодавця до спадкоємців у порядку спадкування. Борги спадкодавця переходять до спадкоєм­ців у межах дійсної вартості успадкованого ним майна.

У спадкову масу не входять права та обов'язки, які безпосеред­ньо пов'язані із особою спадкодавця (аліментні зобов'язання, осо­бисті немайнові права, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я та ін.).

Чинним цивільним законодавством передбачено два види спад­кування: за законом та за заповітом.

Спадкування за законом здійснюється у тому випадку, коли і ос­кільки воно не змінено заповітом. Спадкування за законом має міс­це при відсутності заповіту, у разі визнання заповіту недійсним, а також коли заповітом не охоплена уся сукупність прав та обов'я­зків, які становлять спадщину.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийн­яв. Не допускається прийняття спадщини за умовою або із застере­женнями. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном (наприклад, обслуговування житлового будинку, забезпечення схо­ронності майна тощо), або подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Тер­мін для прийняття спадщини встановлюється у шість місяців.

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після від­криття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття нале­жної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців {спа­дкова трансмісія).

Спадкоємець має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців. При цьому від може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, які закли­кані до спадкування, а також на користь держави або юридичних осіб. Така відмова носить незворотний характер, тобто особа не має права скасувати її.

Спадкоємці, закликані до спадкування, можуть одержати у дер­жавній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоц­тво про право на спадщину. Таке свідоцтво видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спад­щини.

152_______П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

Цивільним законодавством встановлена особливість спадкуван­ня вкладів у банківських та інших кредитних установах. Так, розпо­рядитися своїм вкладом вкладник може шляхом включення розпо­рядження щодо нього у загальний заповіт, який складається щодо усієї маси майна чи його частини або ж шляхом здійснення відпо­відного розпорядження у самій кредитно-банківській установі. Якщо ж такого розпорядження немає, то вклад включається у загальну спадкову масу і успадковується у загальному порядку.

Законодавство України передбачає можливість укладання спад­кового договору, за яким одна сторона (відчужувач) передає на випадок своєї смерті іншій стороні (набувачеві) своє майно або його частину у власність, остання ж зобов'язується виконати її розпоря­дження. Набувачем за спадковим договором може бути як фізична, так і юридична особа.