§ 12. Право інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності — це право особи на резуль­тати

інтелектуальної, творчої діяльності та деякі інші об'єкти. До права інтелектуальної власності відносять:

1) авторське право;

2) суміжні права;

3) право на винахід, корисну модель і промисловий зразок;

4) право на наукове відкриття;

Основи правознавства України_______________________________139

5) право на компонування (топографію) інтегральних мікросхем;

6) право на раціоналізаторську пропозицію;

7) право на сорт рослини та породу тварини;

8) право на комерційне (фірмове) найменування;

9) право на торговельну марку (знак для товарів і послуг);

10) право на географічне зазначення;

11) право на конфіденційну інформацію (комерційну таємницю).

Авторськими правами є майнові та особисті немайнові права, які виникають у випадку створення творів літератури, науки і мистецт­ва. Суб'єктами авторських прав є автор, а також інші фізичні і (або) Юридичні особи, які набули майнових прав на об'єкти авторського Іїрава відповідно до закону або договору. До особистих немайнових прав автора належать права, які не наділені економічним змістом та не можуть бути відділені від особи, наприклад право на визнання Свого авторства на твір, вимагати не розкривати свого імені, кори­стуватись псевдонімом тощо. До майнових прав автора та інших Осіб належать ті з них, які стосуються використання твору у будь-якій формі та будь-яким способом, наприклад право дозволити чи Заборонити використання свого твору.

Суміжними правами є майнові та особисті немайнові права, які виникають у випадку виконання твору, фіксації фонограми, відео­грами та оприлюднення програми (передачі) організації мовлення. Суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, ви­робник відеограми, організація мовлення, а також інші особи, які набули їх відповідно до закону або договору.

Правом на винахід, корисну модель та промисловий зразок є сукупність майнових та особистих немайнових прав, які виникають у випадку створення винаходу, корисної моделі та промислового зразка або передачі патенту на ці об'єкти. Суб'єктами цих прав е винахідник, автор промислового зразка, власник патенту, інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на винахід, корисну мо­дель та промисловий зразок за законом або договором.

§ 13. Загальні положення про зобов'язання

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (борж­ник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, спла-

140 П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

тити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Суб'єктами зобов'язання є кредитор (особа, що уповноважена) та боржник (особа, що зобов'язана). При цьому, як на стороні бор­жника, так і на стороні кредитора може бути декілька осіб. Об'єк­тами зобов'язання є поведінка зобов'язаної особи, тобто та сукуп­ність дій, яку повинна здійснити зобов'язана особа для виконання зобов'язання.

Цивільне зобов'язання може виникати внаслідок: договору та інших правочинів; створення літературних, мистецьких творів, ви­находів та інших результатів інтелектуальної діяльності; заподіяння майнової та моральної ш|соди іншій особі; інших юридичних фактів.

Залежно від різних ознак виділяють такі види цивільно-право­вих зобов'язань:

— залежно від підстави виникнення зобов'язань: договірні, тоб­то ті, що виникають з договору, та не договірні, тобто ті, що вини­кають за інших підстав, наприклад із заподіяння шкоди;

— залежно від об'єкта: зобов'язання з передачі майна у влас­ність чи інше речове право (наприклад купівля-продаж, дарування, міна), зобов'язання з виконання робіт (наприклад підряд), зобов'я­зання з надання послуг (наприклад транспортні перевезення, збері­гання), зобов'язання з передачі результатів творчої діяльності (на­приклад авторські, видавничі договори, передача ноу-хау тощо), зобов'язання з багатосторонніх правочинів (наприклад спільна ді­яльність), зобов'язання з односторонніх правочинів, зобов'язання по відшкодуванню шкоди (деліктні зобов'язання), зобов'язання з безпідставного збагачення;

— залежно від кількості осіб, що беруть участь: односторонні, тобто ті, в яких на стороні кредитора є лише права, а на стороні боржника — лише обов'язки (наприклад зобов'язання по відшкоду­ванню шкоди) та двосторонні, тобто такі, в яких і на стороні борж­ника, і на стороні кредитора є і права, і обов'язки, які відповідають (кореспондують) один одному (наприклад купівля-продаж);

— залежно від визначеності предмета виконання: альтернативні, тобто ті, внаслідок яких боржник повинен вчинити для кредитора одне з декількох діянь (наприклад при виході з товариства з об­меженою відповідальністю особа може отримати свій внесок або

Основи правознавства України_____________________________141

і в натурі, або в грошовому еквіваленті) та факультативні, тобто ті, внаслідок яких боржник повинен вчинити на користь кредитора конкретну дію, проте вправі замінити її іншим заздалегідь передба­ченим предметом (наприклад підрядник, який виконав роботу з недоліками, повинен усунути їх у визначений строк).

Суб'єкти повинні виконати дії, які становлять об'єкт зобов'язан­ня, тобто виконати дане зобов'язання. Основними принципами ви­конання зобов'язання є: належність виконання, тобто зобов'язання і має бути виконано у повному обсязі, відповідно до його умов, та реальність виконання, тобто вчинення сторонами саме тих дій, що передбачені зобов'язанням. У випадку належного та реального виконання зобов'язання воно припиняється. Коли ж зобов'язання не виконано чи виконано неналежне, то на суб'єктів, які винні у цьому порушенні, може бути покладена цивільно-правова відповідальність.