11. Власність та право власності. Поняття обмежених речових прав

З поміж інших класичних «цивілістичних» відносин, які найбільш |повно відображують майнову сутність, є відносини власності. Проте для того, щоб зрозуміти сутність цих відносин, потрібно відокре­мити поняття «власність» та «права власності». Власність — це економічна категорія, яка вперше виникла, коли особа стала відмежо-вати «своє» від «чужого». Саме тому під поняттям власності слід зуміти економічні відносини між особами стосовно майна. Коли ж розглядати юридичний аспект даного питання, то потрі­бно зазначити, що ми вже маємо справу не з власністю як економі-§" іою категорією, а з правом власності як категорією юридичною, ід поняттям права власності ми розуміємо право особи на річ, яке злягає у можливості володіти, користуватись та розпоряджатись Іаною річчю відповідно до закону за своєю волею, незалежно від |фолі іншої особи. Як видно з цього визначення, до повноважень Іасника належать володіння (юридичне закріплена можливість фактичного господарського панування власника над річчю), корис­тання (юридичне забезпечена можливість вилучення з речі ко­рисних властивостей шляхом її використання) та розпорядження зридично забезпечена можливість визначити долю речі шляхом

(Вчинення юридичних актів стосовно речі) річчю, які в сукупності становлять тріаду повноважень власника. Однак, окрім вказаних повноважень, на власника покладаються і певні обов'язки стосовно шого майна. Так, власник зобов'язаний утримувати дану річ, не-рти ризик її випадкової загибелі, реалізовувати своє право власності ї межах, що передбачені законом, а в окремих випадках також ви-|Іористовувати це майно за цільовим призначенням тощо.

В Україні передбачені такі форми власності: приватна (власність фізичних та юридичних осіб), комунальна (власність територіаль-|$іих громад та Автономної Республіки Крим) та державна (власність гржави України). Згідно з чинним законодавством України усі

І форми власності юридичне рівні, і держава не має права втручатись У здійснення особами свого права власності. Виділяють також і ви­ди права власності, основними з яких є: право особистої власності ; (коли правом власності на майно наділений один власник) та право спільної власності (коли правом на майно наділено два та більше і власники). При цьому право спільної власності поділяється на пра-

138__П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

во спільної часткової власності (коли частка кожного власника ви­ділена) та право спільної сумісної власності (коли частка кожного власника не виділена).

Право власності, як і будь-яке цивільне право, існує в часовому праві, тому виникає та може припинятись на підставах, що перед­бачені законом. Розглядаючи питання виникнення права власності, необхідно зауважити, що серед підстав виникнення права власності виділяють первинні (тобто ті, що виникають вперше або без волі попереднього власника, наприклад створення речі, переробка речі, скарб тощо) та похідні (тобто ті, що виникають не вперше та за зго-.„ дою попереднього власника, наприклад перехід власності за дого­ворами) підстави. При цьому моментом виникнення права влас­ності є момент передачі речі, якщо інше не передбачено законом. Що ж стосується підстав припинення права власності, то тут виді­ляють ті, що залежать від волі власника (відчуження власником сво­го майна; відмова власника від права власності; знищення майна), та ті, що не залежать від волі власника (викуп майна для суспільної потреби, конфіскація, реквізиція тощо). Але право власності хоча і найбільш повне, проте не єдине право, яким опосередковуються відносини між особами стосовно майна. Тому виділяють і деякі інші права, які носять назву обмежені речові права на чуже майно. До цієї категорії прав відносять:

— право володіння майном;

— право обмеженого користування майном (сервітут);

— право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

— право користування земельною ділянкою для сільськогоспо­дарських потреб (емфітевзис).

У випадку порушення права власності та обмежених речових прав, вони підлягають цивільно-правовому захисту.