§ 3. Цивільно-правові відносини

Цивільно-правові відносини — це суспільні відносини, які врегульовані нормами цивільного права. Особливостями цивільних правовідносин, порівняно з іншими видами галузевих правових від­носин, є:

1) самостійність та незалежність суб'єктів цивільних правовід­носин, тобто учасники правовідносин діють самостійно та ініціати­вно і не мають ніякої залежності один від одного;

Основи правознавства України_________________________________123

2) юридична рівність учасників, тобто всі учасники цивільних правовідносин наділені рівними можливостями по здійсненню ци­вільних прав, відсутність елементів влади та підпорядкування;

3) диспозитивність у регулюванні цих правовідносин, тобто ма­ють автономію, коли учасники правовідносин на власний розсуд, у межах, що передбачені законом, здійснюється регулювання своєї поведінки. Закон встановлює лише межі, в яких вони можуть діяти, а детально вони визначають свою поведінку за взаємною згодою (наприклад, укладення договору);

4) майновий характер, тобто дані відносини обов'язково повинні мати майново-грошовий і компенсаційний характер.

Цивільні правовідносини складаються з певних елементів:

1) суб'єкт правовідносин (фізичні та юридичні особи, державні та адміністративно-територіальні утворення, територіальні грома­ди та держава Україна в цілому, які наділені відповідною право- та дієздатністю);

2) об'єкт правовідносин — це те, на що дані правовідносини спрямовані або чинять певний вплив (наприклад речі, гроші, цінні папери, майнові права та інше майно, результати робіт та послуг, результати інтелектуальної діяльності, особисті немайнові блага тощо);

3) юридичний зміст правовідносин — це суб'єктивні цивільні права та обов'язки суб'єктів правовідносин;

4) підстави виникнення, зміни та припинення цивільних право­відносин — це юридичні факти, тобто факти реальної дійсності, з якими закон пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних правовідносин.

Виділяють такі різновиди цивільних правовідносин:

а) за підставою виникнення правовідносин вирізняють регуля­тивні та охоронні правовідносини. Регулятивні правовідносини — це правовідносини, які призначені регулювати зв'язки нормально­го торгового обороту. Охоронні правовідносини — це правовідно­сини, які виникають у випадках необхідності захисту інтересів уча­сників цивільного обороту;

б) за характером взаємозв'язку між зобов'язаним та уповноваже­ним суб'єктом виділяють абсолютні, загально-регулятивні та від­носні правовідносини. Абсолютні правовідносини — це правовід­носини, коли уповноваженій особі протистоїть невизначене коло

124_______П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

зобов'язаних суб'єктів (наприклад, відносини права власності). Структура правовідносин: на боці уповноваженої особи — один, на боці зобов'язальної — всі. Загальнорегулятивні відносини — це пра­вовідносини, коли кожному суб'єкту протистоїть кожен інший (на­приклад, особисті немайнові відносини). Структура правовідносин: на боці уповноваженої особи — кожен, на боці зобов'язальної — всі. Відносні правовідносини — це правовідносини, в яких уповно­важеній особі протистоїть чітко визначена зобов'язальна особа (на­приклад, всі зобов'язальні правовідносини). Структура правовідно­син: на боці уповноваженої особи — один, на боці зобов'язальної — один;

в) за об'єктом — слід виділяти правовідносини майнового та немайнового характеру. Майнові правовідносини — правовідноси­ни, які мають своїм об'єктом майнові блага та відображають їх не­залежність або перехід. Немайнові правовідносини — це правовід­носини, які мають своїм об'єктом немайнові блага та спрямовані на їх регулювання або захист;

г) за способом задоволення інтересів зобов'язальної особи виділя­ють речові та зобов'язальні правовідносини. Речові правовідноси­ни — це правовідносини, в яких за уповноваженою особою закріпле­на можливість безпосереднього впливу на річ шляхом заперечення будь-якого посягання на неї з боку інших осіб. Зобов'язальні право­відносини — це правовідносини з передачі майна, виконання робіт, надання послуг, створення та використання продуктів інтелектуаль­ної діяльності;

д) за характером поведінки зобов'язальної сторони виділяють активні та пасивні правовідносини, у яких змістом суб'єктивного обов'язку зобов'язаного є вчинення виключно певних дій (переда­ча майна, виконання робіт, надання послуг). Пасивні правовідноси­ни — це правовідносини, у яких змістом суб'єктивного обов'язку зобов'язаного є утримання від порушення права уповноваженої сторони.