§ 14. Індивідуальні трудові спори

Індивідуальні трудові спори — це не врегульовані шляхом без­посередніх або за участю профспілкового органу переговорів роз­біжності між роботодавцем і окремим працівником з питань засто­сування законодавства про працю, колективного договору (угод) чи трудового договору. Сторонами індивідуального трудового спору є, з одного боку працівник, з другого — роботодавець. Предметом інди­відуального трудового спору є трудові права та законні інтереси пра­цівника, які, на його думку, порушені роботодавцем при застосуванні законодавства про працю чи колективного і трудового договорів.

Органами, які розглядають індивідуальні трудові спори, є:

— комісія по трудових спорах (КТС);

— місцеві суди; спеціальні органи, передбачені законодавством для розгляду спорів

окремих категорій працівників.

КТС обирається загальними зборами або конференцією трудо­вого колективу підприємства, де працює не менше 15 працівників.

Основи правознавства України_________________________________117

Працівник має право звернутися із заявою до КТС про розгляд спо­ру у трьохмісячний термін з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. КТС зобов'язана розгля­нути трудовий спір у десятиденний термін від дня звернення пра­цівника. Рішення КТС може бути оскаржене сторонами до місцево­го суду протягом 10 днів після вручення їм копії рішення. Крім того, будь-який працівник може звернутися до суду для вирішення трудового спору без звернення до КТС, тобто звернення до КТС за вирішенням трудового спору не є обов'язковою умовою для по­дальшого звернення до суду. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого суду в тримісячний термін з дня, коли він дізнався або повинен був діз­натися про порушення свого права, а в справах про звільнення — в місячний термін з дня вручення йому наказу про звільнення або від дня видачі трудової книжки. Рішення КТС набирає законної сили і підлягає виконанню власником у триденний термін після за­кінчення 10 днів, передбачених для його оскарження.

§ 15. Колективні трудові спори

Під колективним трудовим спором необхідно розуміти неврегу-льовані у результаті взаємних переговорів розбіжності між суб'єк­тами трудових правовідносин щодо встановлення чи зміни істотних умов праці або невиконання вимог законодавства про працю. Сто­ронами колективного трудового спору є роботодавець (об'єднання роботодавців), з одного боку і трудовий колектив (профспілки, їх об'єднання) — з іншого. Предметом колективного трудового спору є застосування законодавства про працю, яке регулює трудові від­носини працівників. Правове регулювання вирішення колективних трудових спорів здійснюється Законом України «Про порядок вирі­шення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 03.03.1998 р. Порядок розгляду колективних трудових спорів складається з двох стадій (етапів). На першій стадії колективні трудові спори вирішу­ються за допомогою примирних процедур. Сюди відносяться розгляд спору примирними комісіями і трудовими арбітражами.

Примирна комісія — це орган, який утворюється сторонами колективного тру­дового спору і складається з їхніх представників, метою якого є ви­роблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору.

118_______П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

Рішення примирної комісії має для сторін обов'язкову силу. У випадку неприйняття примирною комісією взаємоприйнятного рішення колективний трудовий спір розглядається трудовим арбіт­ражем. Трудовий арбітраж — це орган, який складається із залуче­них сторонами колективного трудового спору фахівців, експертів та інших осіб і який приймає рішення по суті колективного трудово­го спору. На цій стадії до участі у розв'язанні спору можуть залуча­тися незалежні посередники і представники Національної служби посередництва і примирення. Другою стадією їх вирішення є про­ведення страйку. Незалежний посередник — це визначена за спіль­ним вибором сторін особа, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, бере участь у виробленні при­мирною комісією взаємоприйнятних рішень. Національна служба посередництва і примирення — це постійно діючий орган, створе­ний Президентом України для сприяння врегулюванню колектив­них трудових спрів (конфліктів). Другою стадією вирішення ко­лективного трудового спору є проведення страйку. Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівника­ми підприємства чи структурного підрозділу з метою вирішення колективного трудового спору. Відповідно до ст. 44 Конституції України заборона страйку можлива лише на підставі закону. Як і будь-яке конституційне право, право на страйк може бути обмеже­не у тих випадках, коли це необхідно з метою захисту основ кон­ституційного ладу, здоров'я, прав і законних інтересів громадян та з інших підстав, передбачених законом.

Заява власника або уповноваженого ним органу (представника) про визнання страйку незаконним розглядається у судовому поряд­ку. Рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'язує його учасників припинити страйк.

Глава