§ 8. Робочий час

Робочий час — це встановлений законодавством відрізок кале­ндарного часу, протягом якого працівник зобов'язаний виконувати відповідно до трудового договору і законодавства про працю свої трудові обов'язки. Робочий час — це сукупність правових норм, що визначають тривалість, склад, режим і порядок обліку робочого часу.

Робочий час поділяється на види: нормовальний, скорочений і неповний робочий час; а також ненормований.

У ст. 50 КЗпП визначено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Звід­си щоденна робота за п'ятиденного робочого тижня не повинна перевищувати 8 год., а за шестиденного — 7 год. Підприємства, установи, організації при укладанні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється законодав­ством у ст. 51 КЗпП: для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учні віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 год. на тиж­день. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом на­вчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості вказаного вище робочого часу (для осіб відповідного віку); для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, — не більше 36 год. на тиждень; учи­телям у середньому встановлено шестигодинний робочий день; лі­карям поліклінік, станцій, кабінетів установлено 5,5-годинний ро­бочий день; лікарям лікарень, середньому медичному персоналу лікарень, інших стаціонарних лікарських закладів, спеціалізованих санаторіїв, лікарям ясел та деяким іншим установлено 6,5-годинний робочий день. Скорочена тривалість робочого часу може встанов­люватися за рахунок власних коштів на підприємствах і в організа­ціях для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інва­ліда.

Основи правознавства України_____________________________107

Неповний робочий час (ст. 56 КЗпП), на відміну від скорочено­го та нормованого, що визначається законодавче, встановлюється за погодженням сторін трудового договору. Особливістю даного виду робочого часу є також те, що оплата праці здійснюється пропорцій­но відпрацьованому часові або залежно від виробітку, а за умови скороченого і нормованого — у повному розмірі ставки (окладу) працівника. За неповного робочого тижня можливе зменшення три­валості як робочого дня, так і робочого тижня. Неповний робочий час встановлюється: на прохання вагітної жінки, жінки, яка має ди­тину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим чле­ном сім'ї відповідно до медичного висновку. Ненормований робочий час — це викликана виробничою необ­хідністю потреба у виконанні працівником трудових функцій без додаткової їх оплати, яка компенсується наданням йому додаткової відпустки. Останній встановлюється для працівників переважно керівного складу та державних службовців. Перелік професій і по­сад, відповідно до яких допускається робота за ненормованим ро­бочим днем, встановлюється в додатках до колективного договору конкретного підприємства, установи, організації.