§ 1. Поняття та ознаки держави

Держава — це багатоаспектне явище, яке має різноманітні ви­значення. Існують різні погляди на поняття держави, її сутність, головні риси і призначення, але воно поєднує в собі три основні значення:

а) сукупність людей, які проживають на певній території та об'єднані публічною політичною владою;

б) політичний інститут, організація публічної політичної влади;

в) сукупність владних організацій і посадових осіб, тобто наяв­ність законодавчої, виконавчої, судової влади.

Вищезазначені значення, що характеризують ознаки держави, дозволяють зробити висновок щодо поняття держави:

Держава є організацією політичної влади, що існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник усього суспіль­ства і забезпечує за допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики.

Таке визначення поняття держави містить притаманні їй ознаки:

1) наявність території, тобто держава є територіальним утворен­ням, яке поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, за якими і здійснюється управління суспільством;

2) наявність публічної політичної влади, яка відокремлена від суспільства;

3) наявність спеціального апарату управління і примусу, через який здійснюється державна влада;

4) наявність права держави на встановлення і стягнення з насе­лення податків та зборів, які використовуються для утримання дер­жавних службовців та для забезпечення державної політики: соці­альної, економічної, оборонної, екологічної, наукової тощо;

5) Наявність можливості видавати закони та інші нормативно-правові акти, які є загальнообов'язкові для населення всієї кра­їни;

14________П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

6) наявність суверенітету, тобто державна влада повинна бути верховною і юридичне незалежною від будь-якої іншої влади, з тим щоб самостійно здійснювати свої функції в межах національного і міжнародного права.

Суверенітет державної влади — це найважливіша її ознака, що характеризує взаємовідносини державної влади з іншими суб'єкта­ми влади як у середині країни (внутрішній суверенітет), так і поза межами державних кордонів (зовнішній суверенітет).

Внутрішній суверенітет регулюється нормами конституційного права, а зовнішній, крім конституційного права, — ще й нормами міжнародного права. Так, внутрішній суверенітет чітко визначений у Конституції України: Україна є суверенна і незалежна демокра­тична, соціальна, правова державна (ст. 1); суверенітет України поширюється на всю її територію (ст. 2); захист суверенітету і те­риторіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної ціліс­ності і недоторканності покладається на Збройні сили України (ст. 17).

Зовнішній суверенітет означає рамки, в яких повинні відбувати­ся типові міждержавні процеси, характер відносин України з інши­ми країнами.

Внутрішній і зовнішній суверенітет набувають силу через систе­му суверенних прав, які здійснюються окремими державними орга­нами.

Так, у межах власної території суверенними можуть бути такі права, як право мати власну грошову одиницю, право визначати і змінювати конституційний лад України, право на всеукраїнський референдум, право на адміністративно-територіальний поділ та інші.

У зовнішніх відносинах можуть здійснюватися такі суверенні права, як право укладати міжнародні договори, підтримання ди­пломатичних відносин з іншими державами, оголошення війни, тощо.

Основи правознавства України­­­­­­­­­­­______________________________________15