§ 10. Покарання

У статті 88 КК України зазначено, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком до моменту погашення або зняття судимості у встановле­ному законом порядку.

Судимість тягне для особи певні обмеження правового характе­ру. Так, вона не може бути обраною до Верховної Ради України, не може займати посади прокурора, слідчого, судді, адвоката, займати інші певні посади, займатись певною господарською діяльністю тощо.

Кримінально-правовими наслідками судимості можуть бути пе­решкоди для звільнення від кримінальної відповідальності і відбу­вання покарання.

Судимість є обставиною, обтяжуючою відповіда­льність при вчиненні нового злочину, посилює призначене судом покарання.

Такими, що не мають судимості, визнаються:

— особи, засудженні вироком суду без призначення покарання;

— особи, засудженні вироком суду із звільненням від покарання;

— особи, які відбули покарання, злочинність і караність яких виключена законом.

Не вважаються судимими також особи, які були реабілітовані.

Погашення судимості — це автоматичне її припинення після перебігу певних термінів, які встановлені законом.

Припинення стану судимості означає повну ліквідацію правових наслідків засудження.

Закон встановлює диференційовані терміни погашення суди­мості залежно від виду і терміну покарання.

Терміни погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.

Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення терміну пога­шення судимості знову вчинить злочин, перебіг терміну погашення судимості переривається і обчислюється окремо за кожний злочин після фактичного відбуття основного і додаткового покарання за останній злочин.

Під зняттям судимості розуміється припинення судимості рі­шенням суду (на відміну від погашення судимості, яка припиняєть­ся автоматично після встановлених законом термінів).

296 П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський

Закон не зобов'язує суд, а лише надає йому право на підставі конкретних обставин справи зняти з особи судимість.

Зняття судимості може бути лише до перебігу термінів погашен­ня судимості, тобто завжди є достроковим.

Зняття судимості відбувається за таких умов:

• після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або позба­влення волі, якщо особа зразковою поведінкою і сумлінним став­ленням до праці довела своє виправлення;

• лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в Кримінальному кодексі. ^ Порядок зняття судимості регулюється Кримінально-процесуа­льним кодексом України і вирішується місцевим районним судом, куди особа, що відбула покарання, може звернутись із заявою про зняття судимості.

Глава XVII кримінально-виконавче законодавство україни

§ 1. Характеристика кримінально-виконавчого законодавства та правовий статус засуджених

Конституція України у ст. 92 встановлює, що органи і установи покарання визначаються законами нашої держави. Основним зако­ном, що регламентує відбування кримінальних покарань є Кримі­нально-виконавчий кодекс України (КВК), який набув чинності з 1 січня 2004 р. У Кримінально-виконавчому кодексу визначено мету і завдання, основні права і обов'язки засуджених, органи і ус­танови виконання покарань, а також порядок і умови виконання та відбуття кримінальних покарань. Так, у ст. 1 КВК визначено: «Кри­мінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що при­нижує гідність, поводженню із засудженими». Цією ж статтею ви­значається і завдання: «Завдання кримінально-виконавчого зако­нодавства України є визначення принципів виконання покарань,

Основи правознавства України___________________________297

правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; систему органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяль­ності; нагляду і контролю за виконаннями кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація по­рядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звіль­нення від відбування покарань, допомоги особам, звільненим від по­карання, контролю і нагляду за ними».

Таким чином, Кримінально-виконавчий кодекс регулює майже всі основні питання виконання та відбування кримінальних пока­рань. Поряд з цим в

Україні діє ряд законів, які також регламенту­ють питання кримінально-виконавчої системи, а саме:

— Закон України від ЗО червня 1993 р. «Про попереднє ув'яз­нення»;

— Закон України від 2 березня 2000 р. «Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України»;

— Закон України від 1 грудня 1994р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»;

— Закон України від 10 липня 2003 р. «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позба­влення волі»;

— Закон України від 23 червня 2005 р. «Про державну криміна­льно-виконавчу службу України» та ряд інших законів.

Нагляд за додержанням цих та інших законів здійснюють орга­ни прокуратури при виконанні конституційної функції нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у криміналь­них справах. Поряд з названими законами питання порядку й умо­ви виконання та відбуття кримінальних покарань регламентується низкою відомчих нормативних актів. Особливе місце займають но­рмативно-правові акти Державного департаменту України з питань виконання покарань та інших відомств, у т. ч. міністерств оборони та внутрішніх справ.

Аналіз національного кримінально-виконавчого законодавства дозволяє зробити висновок, що основна увага в ньому приділена правовому статусу засуджених. Так, у ст. 7 КВК закріплені основи правового статусу засуджених:

298______П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

І. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтере­си засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

2. Засуджені користуються всіма правами людини та громадяни­на, за винятком обмежень, визначених законами України та цим кодексом і встановлених вироком суду.

3. Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

4. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та від­бування конкретного виду покарання. Слід визначити, що основи правового статусу засуджених, які закріплені в ст. 7 КПК у повно­му обсязі відповідають вимогам ст. 63 Конституції України, яка встановлює, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина за винятком обмежень, які визначені законом і вста­новлені вироком суду. Тобто на засуджених поширюється більшість прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, які передбачені

Конституцією України. Перелік усіх прав, як і їх обмежень, визна­чити у законодавстві неможливо. У Кримінально-виконавчому ко­дексі закріпленні тільки основні з них. Стаття 8 КВК так і названа «Основні права засуджених», у якій дано їх перелік.

1) Засуджені мають право:

— на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;

— на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;

— звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, за­явами і скаргами до адміністрації, органів і установ виконання по­карань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верхо­вної Ради України з прав людини, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'­єднань громадян;

— давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засу­дженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою

Основи правознавства України____________________________299

з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується ор­ганом або установою виконання покарань;

— на охорону здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується систе­мою медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних заходів, а та­кож поєднанням безплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлад психіки та поведінки внаслідок вжи­вання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;

— на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пен­сій, відповідно до законів України.

2) Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за зако­ном мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

3) Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дип­ломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних або консульських установ в Україні, — з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаці­ями, які здійснюють їх захист.

Поряд з цим засуджені мають право на особисту безпеку. Від­повідно до ст. 10 КВК встановлено, що у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у вигляді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право зве­ртатися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпе­ки. Посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого. У цьому разі адміні­страція установи виконання покарань зобов'язана вжити заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки. У разі наявності небезпеки для життя і здо­ров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає

300______П. М. Каркач, В. О. Головко, Д. І. Барановський та ін.

заходів щодо забезпеченні безпеки таких осіб. До зазначених осіб можуть бути застосовувані такі заходи: ізольоване утримання; пе­реведення в іншу установу виконання покарань. При цьому зміна умов утримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, пови­нна здійснюватись з додержанням вимог Кримінально-виконавчого кодексу та інших законодавчих актів України.

Крім прав засуджених, у кримінально-виконавчому законодав­стві чітко визначені їх обов'язки. Юридичні обов'язки засудже­них — це встановлені нормативними актами забороняючи та зобов'язуючі норми поведінки засуджених під час відбування покарання, направлені на забезпечення досягнення цілей покарання, підтри­мання правопорядку під час їх перебування в установах виконання покарань, а також дотримання прав і законних інтересів як самих засуджених, так і інших осіб.

У ст. 9 КВК визначені основні обов'язки засуджених. Вони зобо­в'язані:

— виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передба­чені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб; виконувати законні вимоги адміністрації органів і уста­нов виконання покарань;

— ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи покарань, а також інших засуджених;

— з'являтися за викликом адміністрації органів і установ вико­нання покарань.

Невиконання засудженим своїх обов'язків і законних вимог ад­міністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність: дисциплінарну, криміналь­ну, а у деяких випадках і матеріальну.