Основні громадянські цінності:

– прагнення соціальної гармонії і справедливості;

– культура соціальних і політичних стосунків (толерантність, повага до власної і чужої гідності тощо);

– захист індивідуальних прав і свобод;

– пошана до національних цінностей інших народів;

– висока повага до закону;

– права людини на життя, гідність, безпеку, рівні можливості, володіння майном, приватне життя тощо;

– права на свободу думки, совісті, вибору професії, участі в політичному житті, право на самовираження;

– обов’язки, що виражаються в повазі до людського життя, прав людини, до закону, права на власність, до державної демократично обраної влади, національних меншин та їхніх культур;

• толерантне ставлення до чужих поглядів, якщо вони не суперечать демократичним і абсолютним цінностям.

Цінності сімейного життя:

– вірність, довір’я;

– піклування про дітей;

– піклування про батьків і старших у сім’ї;

– взаємна повага і любов батьків;

– злагода між членами сім’ї;

– гармонія і демократизм стосунків поколінь, готовність до взаєморозуміння;

– повага до прав дитини і прав старших;

– відповідальність за інших членів сім’ї;

– поєднання батьківського і материнського впливу у вихованні;

– спільність духовних інтересів членів сім’ї;

– здоровий спосіб життя, відмова від шкідливих звичок;

– гостинність;

– гігієна сімейного життя;

– багатодітність.

Цінності особистого життя:

– орієнтація на пріоритет задоволення духовних потреб;

– внутрішня свобода;

– воля (самоконтроль, самодисципліна тощо);

– мудрість, рішучість, героїзм;

– лагідність, доброзичливість;

– правдомовність;

– поміркованість, урівноваженість в особистих і громадських справах;

– оптимізм, почуття гумору, життєздатність, бадьорість;

– терпеливість;

– гармонія душі і зовнішньої поведінки;

– вихованість (звички, манери, гігієна та акуратність у побуті, відраза до злослів’я тощо);

– підприємливість, старанність, працьовитість;

– спрямованість, витривалість, наполегливість;

– самостійність, незалежність (у мисленні, діяльності, життєвій позиції);

– творча активність (розвинена уява, спостережливість, високий інтелект тощо);

– самокритичність, почуття відповідальності;

– ощадливість (зокрема у коштах, у ставленні до свого й чужого часу);

– уміння мовчати і слухати інших;

– здатність тримати слово;

– дбання про добре ім’я, надійність у праці, партнерстві, збереженні чужої таємниці тощо;

– шляхетність і відповідальність у стосунках з особою іншої статі;

– протидія згубним звичкам – алкоголізму, наркоманії, курінню тощо.

– щедрість, допомога хворим, слабшим, сиротам, захист знедолених;

– увага до свого здоров’я;

– вдалий вибір виду діяльності й повноцінна самореалізація;

– розвиток естетичних смаків і творчих естетичних здібностей.

– турбота про охорону довкілля.

Один з принципів навчання і виховання, які реалізуються на уроках рідної мови, є принцип органічного поєднання навчання мови й мовлення як засобу й способу мовленнєвої діяльності, її змісту і форми. Він озна­чає, що «вивчення мовних понять, правописних правил, орфоепіч­них норм не є самоціллю, а засобом досягнення основної освітньої мети. Тому вивчення мовних понять, явищ, закономірностей, норм, по-перше, має здійснюватися не ізольовано від мовлення, а на основі тексту (висловлювання) як результату мовленнєвої діяль­ності, по-друге, передбачати застосування вивченого в мовлен­нєвому процесі. По-третє, набуття і вдосконалення мовленнєвої компетенції повинно здійснюватися у ході аналізу актуальних навчальних і життєвих проблем, у розв'язанні яких учні бачать особистісний сенс, унаслідок чого формуються їхні пізнавальні мотиви щодо вивчення мови. Дотриманням цього принципу до­лається формальний характер мовної освіти» [16, с.13 ].

Нижче наводимо приклади такої роботи під час вивчення і повторення синтаксису у 9-11 класах.

І. Для навчальних диктантів вибираємо тексти, у яких ідеться про духовну, морально-етичну, суспільну чи будь-яку іншу важливу проблему. Після диктанту, його перевірки і аналізу помилок з учнями проводиться невелика бесіда, завдання якої – розкрити суть запропонованої проблеми, спонукати учнів до її осмислення: