8. Поняття держави та її аспекти.

Держа́ва — політичне утворення з визначеною територією, економікою і політичною владою. держава є територіальним утворенням. Вона здійснює

управління на обмеженій державними кордонами території, яка відіграє

об’єднуючу щодо населення роль

Більшість населення пов’язана з державою стійкими відносинами

громадянства. На відміну від іноземних громадян або осіб без грома-

дянства, які теж можуть проживати на території держави, громадянин

держави має найширший правовий статус і найбільш стійкі правові

зв’язки з нею. Він також має права і мусить виконувати всі обов’язки,

передбачені законодавством держави, тоді як інші мешканці позбавля-

ються деяких з них (права обирати і бути обраним, обов’язку нести

військову службу

Основною ознакою держави є політична влада

найважливішою з інших ознак є здатність

держави видавати закони та інші правові акти, що являють собою

прояв безумовної загальнообов’язковості державної волі. Ця здатність

водночас виступає засобом самообмеження держави і забезпечення її

невтручання в здійснення людиною своїх прав і свобод, впливу на по-

ведінку, а через неї — на суспільні відносини.

Ознакою держави є наявність в ній чиновництва і формування

військових контингентів — армії та поліції.

держава є територіальною організацією політичної влади, що існує на певній соціальній

базі, виступає як офіційний представник усього суспільства і забез-

печує з допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики.

9. Державна влада поняття і ознаки.

Державна влада має публічний характер і здійснюється стосовно

як своїх громадян, так і інших суб’єктів, що перебувають у межах

державної території. Вона проявляється через освячену законом їх

економічну, політичну, психологічну залежність. Суб’єктами державної влади в межах своєї компетенції є державні

органи, від імені яких виступають посадові особи. Такими суб’єктами

можуть бути колегіальні множини людей (Верховна Рада, Кабінет

Міністрів, органи, що входять до судової системи, тощо) або окремі

особи — державні службовці (президент, міністр, голова місцевої

державної адміністрації, начальник райвідділу тощо).

м для забезпечення ефективності діяльності

держави є легітимність державної влади, тобто наявність у суспільстві

переконання в природності, доцільності та необхідності її велінь.

Найважливішою ознакою державної влади є її політичний харак-

тер. Будь-яка політична діяльність і боротьба так чи інакше пов’язані

з державою

Джерелом державної влади в демократичній державі є її народ.

Легітимація цієї влади відбувається на основі делегування її народом

шляхом вільних виборів відповідним державним органам за встанов-

леною конституцією процедурою. Згідно з Декларацією про державний

суверенітет України виборним державним органом, що може виступа-

ти від імені усього народу України, є Верховна Рада. Другим всенарод-

но обраним органом первинного представництва народу за ст. 103

Конституції України є Президент України. Всі інші державні органи

є похідними від перших двох.

10. Типологія держави.

Під типологією держави слід розуміти поділ усіх держав, що існу-

вали й існують, на великі групи — типи за їх найсуттєвішими ознаками.

Тип держави — це сукупність держав, які мають спільні за­гальні ознаки і відображають відповідний рівень їхнього розвитку на певному історичному етапі.

Сучасна наука розглядає два підходи до типології держави: цивілізаційний і формаційний.

1) цивілізаційний підхід покладає в основу типової класифіка­ції держав поняття "цивілізація", що включає соціальноекономічні умови життя суспільства, етнічні і релігійні основи, ступень гармонії природи і людини, рівень її свободи — еконо­мічної, політичної, соціальної і духовної. Прихильники цього пі­дходу (Г. Кельзен, М. Коркунов, А. Дж. Тойнбі) співвідносять державу насамперед із духовноморальними та культурними фа­кторами суспільного розвитку.

Dо первинних цивілізацій, яким притаманна командноадміністративна організація державної влади, віднесені: давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна цивілізації.

До вторинних цивілізацій, які характеризуються переду­сім правовою організацією державної влади, віднесені: західно­європейська, східноєвропейська, північноамериканська, латино­американська цивілізації (сучасні держави Західної та Східної Європи, Північної та Латинської Америки).

2) формаційний підхід оснований на економічних факторах, таких, як стан розвитку виробничих відносин, спосіб виробництва, які зрештою визначають певний історичний тип держави. Відповід­но до марксистських положень, що становлять теоретичну осно­ву цього підходу, класова сутність держави, у кінцевому підсум­ку, визначається економічним фактором, а сама держава є лише надбудовою над економічним базисом, за формою і змістом зу­мовлена економічним ладом суспільства. За марксистською фор­маційною теорією підставою типології держави є суспільноекономічні формації.

Історичний тип держави — це сукупність найбільш суттєвих ознак держави, що існують в межах однієї суспільноекономічної формації, які виражають її соціальну сутність і соціальне призна­чення в суспільстві.

Марксистськоленінська теорія виділяє чотири типи держави за­лежно від форм пануючої в них власності:

1) рабовласницька;

2) феодальна;

3) буржуазна (капіталістична);

4) соціалістична.

У сучасних умовах в Україні за формаційною ознакою виділя­ють такі типи держав:

1) рабовласницька держава, яка виникла у ІУШ тисячолітті до н.е. в країнах Близького Сходу (Єгипет, Лівія, Вавилон) та у УІІІУІІ тисячолітті до н.е. в Європі (Греція, Рим). її економіч­ною основою був рабовласницький спосіб виробництва. Значно­го розвитку виробничі відносини досягли у Стародавній Греції та Римі. Соціальну основу цих держав складали клас рабів та ра­бовласників. Рабовласники були вільними людьми, а раби були як знаряддя праці, їх не визнавали суб'єктами права, перелік і обсяг їх прав і обов'язків визначалися рабовласниками і вони ці­лком залежали від волі останніх,

2) феодальна держава, яка виникла в Європі в УУІ ст. н.е. на ос­нові рабовласницької держави, що потерпіла крах. Характерними ознаками такої держави є закріплення соціальної нерівності та ві­дносин сюзеренітету — васалітету; визнання селян вільними лю­дьми, але економічно залежними від феодалів; закріплення моно­полії феодалів на основні засоби виробництва та політичну владу; затвердження власності на землю, як основи суспільства. Одноча­сно з одержанням права власності на земельну ділянку її господар (феодал) вступає в право володіння, користування і розпоряджен­ня селянами, які проживають на цій ділянці й адміністративно за­кріплені за нею.

4) соціалістична держава, яка виникла в Росії на початку ХХ ст. Головними її ознаками теоретики соціалізму вважали, насампе­ред, провідну роль держави в економічному житті. Така держава повинна спиратися на широку народну соціальну базу і служити потребам трудового народу, забезпечувати справедливий розпо­діл результатів праці.

Соціалістична держава в марксистськоленінському розу­мінні в умовах перехідного періоду — це держава диктатури пролетаріату, яка, зламавши буржуазну державну машину, по­винна бути диктаторською по відношенню до буржуазії і демок­ратичною до широких верст населення, яке в перспективі має прийти до народного самоврядування. 

11. Державний суверенітет. Суверенні права.

Суверенітет державної влади існує фактично з часу виникнення

держави. Однак теоретичне обґрунтування суверенітету з’явилося значно

пізніше. Першим теоретиком суверенітету в ХVІ ст. був французький

прихильник сильної королівської влади Жан Боден. Поява теорії суве-

ренітету пов’язана з конкретними історичними обставинами — бороть-

бою королів проти зазіхань великих феодалів на самостійність у межах

однієї держави та спроб Папи Римського та імператора Священої Рим-

ської імперії встати «над королями» і управляти ними. Саме тоді і скла-

лося вчення про суверенітет як суверенітет внутрішній і зовнішній.

Cуверенітетом є верховенство державної влади щодо будь-якої

іншої влади усередині країни та її незалежність від будь-якої іншої влади

за її межами. У сучасних умовах внутрішній суверенітет

регулюється нормами конституційного права, а зовнішній, що стосується

характеру відносин між різними країнами, — ще й нормами міжнародно-

го права. Слід зауважити, що суверенітет є властивістю не держави, а дер-

жавної влади

Поняття «суверенітет держави» не слід змішувати з підпорядкованим

йому поняттям «суверенні права». Своєї конкретизації внутрішній і зо-

внішній суверенітети набувають через систему суверенних прав. У ме-

жах власної території суверенними правами є, наприклад, права мати

збройні сили, власну грошову одиницю… Ознаками суверенітету є його єдність, неподільність та невідчужу-

ваність.

Єдність суверенітету полягає в тому, що в державі може бути од-

на суверенна влада, котру здійснює вся система державних органів.

Неподільність суверенітету означає, що державній владі, яка діє

на території певної країни, належить вся повнота суверенітету. Дер-

жавна влада не може бути лише частково суверенною. Невідчужуваність суверенітету полягає в тому, що суверенітет неможе бути нікому переданий або обмежений.