За ступенем узагальнення

• Індивідуальна — сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда.

• Групова — це правова психологія і правова ідеологія , що характеризує ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства.

• Суспільна — це правосвідомість, що характеризує ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

48. Правосвідомість і право.

Правосвідомість є одвічним супутником права. В їх суперечливому розвитку відбувається регулювання суспільних відносин.

Правосвідомості і праву притаманні окремі спільні риси: вони входять до єдиної правової системи виконують нормативні функції регулюють суспільні відносини обумовлюються одними соціально-економічними, політичними, ідеологічними, культурними та іншими факторами.

Все це обумовлює їх єдність. Правосвідомість як важливий прояв права може здійснювати самостійне правове регулювання, що відбувається при відсутності інших нормативних правових явищ, які є складовими частинами права. 

Разом з тим правосвідомість і право мають відносно автономний характер. Так, право завжди є об'єктивним, реальним, інституційним утворенням, зміст якого становить система загальнообов'язкових, формально визначених норм і принципів, втілених у відповідні форми (джерела) права. Правосвідомість, як форма суспільної свідомості, завжди є суб'єктивним явищем, зміст якої становлять: правові ідеї, поняття уявлення людей про минуле чи бажане право суб'єктивне ставлення до чинного права як феномену суспільного життя масові емоційні реакції на право, на вчинки людей, особливо представників влади, та інші духовні елементи.

49. Поняття та види деформації правосвідомості

Деформація правосвідомості — це її перекручування, "руйнування" позитивних ідей, установок, почуттів та переконань.

Види деформації правосвідомості такі.

1. Правовий інфантилізм — несформованість, недостатній рівень правових знань за особистої впевненості у власній високій професійній юридичній підготовці.

2. Правовий дилетантизм — вільне поводження із законами або з оцінками юридичної ситуації не через корисливі мотиви, а через недбалість ставлення до юридичних цінностей.

3. Правовий ідеалізм — гіпертрофоване уявлення про роль юридичних засобів при вирішенні соціально-економічних, політичних та інших завдань.

4. Правовий нігілізм — заперечення соціальної цінності права, свідоме ігнорування вимог закону, різко критичне ставлення до вимог дотримання права та поваги до нього.

50. Правова культура суспільства.

Правова культура суспільства - різновид і невід'ємна частина загальної культури, що становить систему духовних і матеріальних цінностей у правовій сфері, збережених, накопичених та розвинених суспільством завдяки постійному вдосконаленню заходів інформаційного, просвітницько-освітнього характеру з урахуванням загальнолюдських правових цінностей.

Ознаки правової культури суспільства:

1) є різновидом загальної культури суспільства;

2) зумовлена матеріальною, духовною, політичною та іншими системами, які об'єктивно складаються в суспільстві в той же історичний період; опосередковано присутня в них через вплив права;

3) перебуває в тісній взаємодії з економічною, політичною, психологічною, етичною, інформаційною та іншими культурами суспільства, але цілком не збігається з ними, а створює унікальне поєднання матеріальних і духовних елементів;

4) становить систему духовних і матеріальних цінностей (висока правосвідомість, активність суб'єктів права у правовій сфері, добровільність виконання вимог правових норм, реальність прав і свобод громадян, ефективність правового регулювання, правові закони, досконала законодавча техніка, передова правова наука, якісна юридична освіта, ефективна юридична практика, стабільний правовий порядок), які відображають у правовій формі стан свободи і справедливості в суспільстві;

5) формується безпосередньо у правовій системі, втілюється в усіх її елементах, що дає підставу вважати правову систему формалізованим вираженнями правової культури;

6) визначає свій рівень ступенем досконалості всіх правових явищ і процесів, що слугують елементами правової системи суспільства;

7) перебуває у діалозі правових культур різних народів, у їх взаємовпливі та взаємозбагаченні;

8) забезпечує рівень правового прогресу суспільства і держави, досконалість і надійність національної правової системи.

Типи правових культур: за територіальним принципом - національна, регіонально-континентальна (наприклад, європейська, африканська, американська тощо), міжнародна; за сім'ями (типами) правових систем - романо-германська, англо-американська, релігійна, традиційна; за "цивілізаціями" ("традиціями") - східна, західна тощо.

Види правової культури залежно від її носія: 1) правова культура суспільства; 2) правова культура особи; 3) правова культура соціальної (професійної) групи.

Виділяючи три види правової культури - суспільства, соціальної (професійної) групи, особи,- слід пам'ятати, що в реальному житті вони взаємозалежні: правова культура як соціальне явище єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його членів (особи, групи), вона є умовою, формою і результатом культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп.