37. Правовий звичай як джерело права.

Правовий звичай — це одне з джерел права, звичаєве право — це окремий вид позитивного права, що складається з правових звичаїв. Звичаєве право є первісна форма позитивного права. Тривалий час воно було єдиним видом права, аж до появи писемності і появи нового виду права — закону, або писаного права. Характерними ознаками звичаєвого права є, по-перше, те, що правові норми звичаєвого права,або правові звичаї творяться без прямого наказу з боку держави чи її органів; по-друге, звичаєве право є право неписане. визначення правового звичаю — це норма позитивного права, що виникла самостійно, без державно-владної волі чи санкції з боку держави, з правосвідомості всього народу або певних суспільних груп та набула юридичної сили в результаті тривалого застосування її, як обов'язкової.

На сьогоднішній день правовий звичай в Україні, до певної міри, застосовується у цивільно-правових відносинах, в морському праві тощо. Звичай має більше значення в релігійно-общинній правовій системі, яка має місце в деяких країнах Азії та Африки.

38. Судовий прецедент і судова практика як джерела права

Судовий прецедент – акт суддівського правотворчества. Важливо, що на відміну від парламентського правотворчества, особливість суддівського правотворчества визначається тим, що:

1) «судове правотворчество є побічний продукт акта правосуддя»;

2) воно «не самостійно» тому, що «прив'язана» до основний функції судової влади – здійсненню правосуддя;

3) воно ввозяться межах закону та з урахуванням закону, вихідного від вищої законодавчої владу країни;

4) правотворчество Суду значною мірою пов'язані з тлумаченням (конкретизацією) правничий та заповненням прогалин у праві;

5) судові правоположения виробляються суддями, як цілком слушно йдеться у літературі, тільки із «наявних і правових принципів, а чи не своєї суб'єктивної волі»;

6) ці «правоположения» нічого не винні суперечити існуючим, й у першу чергу, конституційним законам;

7) власними силами вони можуть змінити чи скасувати закон;

Якщо прецедент – це конкретне рішення, то судова практика – це типові судових рішень за конкретними справами, є результатом тривалого, одноманітного судового правозастосування. Поняття судової практики застосовується лише тому випадку, коли виявляється певна лінія у діяльності судових установ щодо рішення тієї чи питання .

Прецедент одна із основні джерела права у державах «загального права», про країнах із англосаксонської системою права (Великобританії (передусім, Англії), США, ПАР, Австралії, Канади, Нової Зеландії, Індії, та ін.). Зростає роль судового прецеденту та країнах континентальної Європи (Франції, Німеччини, Італії, Швейцарії, Ліхтенштейні, Люксембурзі, Монако, Фінляндії, Швеції

39. Правова доктрина як джерело права.

правову доктрину - концептуально оформлену думку відомих учених із питань права. Суди звертаються до доктрини у разі прогалин у статуті (законі), судовому прецеденті або звичаї, що регулюють певні відносини. Останнім часом використання доктрини як джерела права помітно зросло. Нерідко обґрунтування тієї чи іншої позиції при винесенні судового рішення відбувається з урахуванням наукових посібників, а іноді й наукових статей. Удаються до них не для використання як первинного джерела, а для переконливості рішення. Джерелом права в Англії є судові коментарі, узагальнення прецедентної практики. Вони є практичним посібником для суддів.

40. Поняття, риси і класифікація принципів права.

Принципи права — керівні засади, ідеї, які зумовлені об'єктивними закономірностями існування, рівнем розвитку суспільства і визначають зміст і спрямованість правового регулювання.

Ознаки принципів права

1. Вони є концетрованим виразом сутнісних рис та цінностей, що притаманні певній системі права.

2. Мають найбільш загальний характер.

3. Визначають змістовний характер системи права та її системних підрозділів, а також напрямки їх подальшого розвитку.

4. Мають пріоритет над нормами права.

5. Порівняно з правовими нормами, відрізняються більшою стійкістю. Іншими словами, вони залишаються незмінними протягом тривалого часу.

6. Виступають як загальне мірило поведінки, не вказуючи права та обов'язки.

7. Зазвичай фіксуються в зовнішніх формах (джерелах) права; можуть застосовуватися і як неписані.

8. Важливою формою їхнього виявлення виступає судова практика.

Класифікація принципів права

За формою нормативного виразу

• Закріплені у внутрішньодержавних деклараціях.

• Закріплені у джерелах міжнародного права.

• Закріплені в конституціях.

• Закріплені в поточному законодавстві.

За сферою дії

• Загальні — це принципи, що притаманні праву в цілому, діють в усіх галузях та інститутах права.

• Галузеві

• Міжгалузеві

• Принципи окремих інститутів права - діють у межах однорідних сус­пільних відносин, що регулюються нормами окремого інституту. Становлять цілком самостійну наукову категорію і виступають конкретизуючим елементом системи загальних принципів права.

За змістом

• Загальносоціальні.

• Спеціально-юридичні.

Основні принципи права

• Основоположні принципи.

Основоположні (загальнолюдські, цивілізаційні) принципи права безпосередньо визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (політичним, економічним, соціальним, моральним тощо) і мають виступати уні­версальним критерієм та всезагальними вимогами до становлення національних правових систем.

Принцип справедливості

Принцип рівності

Принцип свободи

Принцип гуманізму

Загальні принципи права[ред. • ред. код]

Вони характерні для права в цілому, визначають якіс­ні особливості всіх правових норм національної правової системи неза­лежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин. Вони діють у всіх галузях права, через що їх називають загальними (за обсягом), або основними. До них належать:

1. Принцип правової визначеності, згідно з яким суб'єкти повинні мати змогу планувати свої дії із впевненістю, що знають про їх правові наслідки, тобто застосування актів повинне бути передбачуваним для індивідів.

2. Принцип пропорційності, відповідно до якого правові обмеження повинні переслідувати істотну й легітимну мету, і при цьому мають бути об'єктивно виправданими, обгрунтованими.

3. Принцип добросовісності - принцип,який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.

4. Принципи законності — це система керівних положень та ідей, що визначають природу законності, її місце у суспільстві та у системі інших правових категорій. Ці ідеї обумовлені закономірностями суспільного розвитку, є засобом формування мотивів правомірної поведінки та переконання суб'єктів з приводу необхідності дотримання законів, вони відображають ставлення суспільства до нормативно-правових актів; опосередковано регулюють суспільні відносини, сприяють дотриманню та виконанню правових приписів всіма суб'єктами права; забезпечують єдину ідейну основу законності та єдність її природи; характеризують місце законності у системі правових категорій та призначення у системі регулювання суспільних відносин.

41. Основоположні принципи права