7. Простежте динаміку становлення теорії музичного виховання у хх столітті.

ХX ст. – це століття двох світових воєн, багатьох спалахів небаченого в історії людства геноциду, тоталітарних режимів, самовбивчого озброєння, екологічної катастрофи, але в той же час це століття науково-технічного прогресу. Від свого попередника XX ст. перейняло у спадок неоціненну скарбницю музики. Остаточно утверджується обов'язковість загальної музичної освіти для всіх без винятку дітей. Показовими у цьому плані є такі висловлювання педагогів-музикантів різних країн: „Не можна допустити втрати жодної дитини для музики».

У 1905–07 рр. відкрито Народну консерваторію – музично-просвітницьку установу як секцію Товариства народних університетів. Класи в Народній консерваторії, в яких усі бажаючі могли навчатися грі на музичних інструментах, сольному та хоровому співу, отримувати музично-теоретичну освіту, вели великі музиканти (С.І. Танєєв, А.Б. Гольденвейзер); особлива увага приділялася вивченню народної пісні (Є.Е. Ліньова, Н.Я. Брюсова). Народна консерваторія ділилася на два основних відділення - хоровий та сольний. Установа існувала на пожертвування Літературно-художнього гуртка, інших організацій і приватних осіб. У ці ж роки відкриваються у багатьох містах музичні училища на базі приватних музичних класів, у тому числі й у Полтаві.

1911 р - С.Т. Шацкий (бас, соліст Большого театру, Московська Консерваторія) та його дружина Валентина Миколаївна організували колонію «Бадьоре життя» – табір відпочинку – для дітей із робітничих окраїн, де вони 3 місяці вчились, відпочивали. Тут вперше вводять цілеспрямоване слухання музики.

1917- 20 роки - Стеценко (вчитель музики в гімназії) розробляє новий навчальний план, де на музику відводилось 2 години на тиждень.

20-ті роки – Б. Асаф’єв, Н. Гродзенська проводять виставки музичних досягнень (огляди шкільної художньої самодіяльності). Єдиної програми з музики не було. Кожен працював, спираючись на власний досвід. Вчителями музики були, в основному – випускники консерваторій, де на той час функціонували музично-педагогічні факультети.

30-ті роки – 1932 р. - виходить єдина програма з музики (діяла до 1989 р). Відкривається величезна мережа позашкільних закладів: будинків культури, будинків піонерів тощо. Домінує позашкільна робота. Музичне виховання набуло соціального статусу.

50-ті роки - про музику забули. Тільки в 1956 р. її включили до навчального плану, відкриваються музично-педагогічні факультети при педагогічних інститутах, що надає змісту професійної освіти ідеалогічної спрямованості.

Визначною віхою розвитку західноєвропейської музичної педагогіки першої половини XX ст. стали цілісні системи масового музичного виховання дітей, створені Е. Жак-Далькрозом. Перший (елементарний) рівень, на якому здійснюється масове музичне виховання, складає евритміка (ритміка), яка виступає головною ланкою музично-педагогічної системи Е.Жак-Далькроза. Другий рівень ґрунтується на сольфеджіо та імпровізації на фортепіано. Навчання сольфеджіо спрямовувалось на розвиток слуху до абсолютного, оволодіння музичною грамотністю. Жак-Далькроз розширив межі традиційного сольфеджіо використанням рухів.

У 1924 році в Мюнхені відкрилась Школа гімнастики і танцю, заснована К. Орфом (Гюнтершуле). Весь колектив своїх учнів К.Орф уявляв в ідеалі як хор і оркестр, який танцював і співав. У Гюнтершуле займалися вільною ритмічною імпровізацією. Брязкальця, прив’язані до ніг, створювали постійний ритмічний фон. Учасники вступали зі своїми ритмами один за одним і, витримуючи індивідуальні ритми до кінця, будували ритмічні імпровізації. Моделями ритмічних фігур слугували слова і фрази, на основі яких складалися ритмічні монологи і діалоги на основі обраних текстів. Навчання гри на фортепіано теж проводилось методом імпровізації на двох інструментах, коли на одному з них виконувалися звуки тонічної квінти (ритмізовані, здвоєні, тихі, голосні, уривчасті), на іншому – імпровізувалась мелодія.

Ідеями гуманізму і всебічного розвитку людини, масового музичного виховання пронизана також музично-виховна концепція видатного угорського композитора, фольклориста, педагога і просвітителя Золтана Кодая (1882-1967). Сьогодні в Угорщині в усіх музичних закладах навчання музики відбувається за принципами З. Кодая. Головним видом музичних занять у школі став хоровий спів із опорою на народний фольклор, якому З. Кодай надавав визначального й універсального значення. Спів пісень поєднувався з різноманітними рухами, плесканням, тактуванням метру, ритмічним супроводом, іграми. Головне в музичному вихованні - спів і записування мелодії на слух. Кращий і найдоступніший інструмент - голос, вважав З. Кодай, тому спів важливіше, ніж гра на інструменті. Уроки музики у загальноосвітній школі стали щоденними і займали більше годин, ніж всі інші предмети. Для полегшення та прискорення процесу розвитку музичного слуху та техніки читання нот, З. Кодай запропонував і впровадив релятивну систему – метод відносної (ладової) сольмізації та ручних знаків. Він вважав, що ручні знаки покращують музичну інтонацію дитини, особливо на ранньому етапі навчання.

В 1963 році в Зальцбурзі при місцевій Академії музики й образотворчого мистецтва був відкритий музично-педагогічний Інститут К. Орфа. Програма включала викладання гри в ансамблі на ксилофоні, металофоні, ударних; «постановку руху» і диригування; режисуру, колективну імпровізацію, сольфеджіо і постановку голосу; мовне виховання. Мова, рух і музика – це три засоби, нерозривний зв’язок яких є головним змістом орфовської музичної педагогіки. 1. К. Орф вважав, що для музичного виховання важливі мовні вправи, тому, що музичний слух розвивається в тісному зв’язку із слухом мовним. При виборі тексту Орф звертався до дитячого фольклору: лічилки, дражнили, кричали, примовки, заклички. 2. Діти стрибають, рухаються у своїх масових танцях, викрикуючи дражнили або лічилки. Зберегти і розвинути цю єдність, розвивати елементарні навики руху – одна з головних завдань методики Орфа. На основі деяких вправ можна створити елементарні таночки. 3. Відносно музики: тут виховання ведеться у трьох напрямках: слухання музики, спів і гра на музичних інструментах. В основу навчання закладена дитяча творчість. Наприклад: створення акомпанементу до дитячої пісеньки, спираючись на готові ритмічні блоки. Новаторство педагога особливо виявилось у продуманому використанні "елементарної музики", яка спирається на народні музичні й мовні джерела. Щодо слухання музики, то Орф був проти раннього обмеження музичного слуху дитини рамками класичної музики і мажоро-мінору. Він був упевнений, що для дітей потрібна своя, особлива музика. Її Орф назвав «елементарною музикою» і зробив основою «Шульверка». «Шульверк» Карла Орфа не є підручником у прямому сенсі. Це – дидактична концепція, яка відкриває шлях для творчого підходу у процесі навчання музиці.

Б. Тричков розробив послідовність навчання поступеневого одноголосного співу (спів гами, звукоряду із затримкою на стійких звуках, спів «зігзагом»); поступеневого двоголосного співу («педаль» – терція – секста – вільна поліфонія); а також послідовність опанування мелодій із стрибками, де важливого значення набуває розвиток відчуття ступенів ладу. У Німеччині згідно з навчальним планом початкової школи на предмет „Художнє виховання, музика, праця” виділяється 3 години на тиждень у 1-му класі та по 4 години – у 2 – 4-х класах. В Італії у початковій школі, яка розрахована на п'ять років навчання, музика не є обов'язковим предметом (обов'язковим предметом, на який виділяється 2 години на тиждень, вона стає лише з 6-го класу). Проте, це не означає, що їм не приділяється достатньо уваги. Тут працюють, переважно, вчителі, які не мають необхідної музично-педагогічної кваліфікації. Брак відповідної підготовки вчителів до викладання музики є, врешті-решт, проблемою шкільної освіти багатьох країн Європи, зокрема тих, де музика входить до навчальних планів як обов'язковий предмет. У Франції структура загальноосвітньої школи складається з трьох рівнів: п'ятирічна початкова школа, чотирирічний колеж — перший ступінь середньої освіти та трирічний ліцей (загальноосвітній і технологічний та професійний) — другий ступінь середньої освіти. Загальна мистецька освіта охоплює цикл предметів: пластичні мистецтва, музику, танець, театр, кіно. В елементарній (початковій) школі, яка зберігає наступність із материнською школою, навчальним планом передбачено цикл предметів „Фізкультура, музична освіта, мистецтво” від 6 до 8 навчальних годин. Програми побудовані за принципом єдності основних видів діяльності — сприймання, пізнання та оцінювання творів мистецтва власної та інших культур і художньо-творчого самовираження. У колежі, починаючи з 6 класу, протягом чотирьох років учні пізнають мистецтво різних епох і регіонів світу, поступово засвоюють мистецтвознавчі поняття, набувають різноманітних практичних художніх умінь. У Польщі реформування загальної середньої освіти відбувається в напрямі інтеграції мистецьких дисциплін (практичне впровадження проекту реформи почалося з 2001 року). Інтеграція музики з рухом і словом на заняттях з учнями не вимагає пояснень. На думку М. Пшиходзінської, площини музично-образотворчої інтеграції можна шукати в різних аспектах і в різних вікових групах. У скандинавських країнах – Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії – набуло розповсюдження варіативне навчання: школи мають значну свободу вибору під час складання навчальних планів і програм з різних предметів, які обирають педагогічні колективи та адміністрація закладів. У Данії функціонує 10-річна основна школа. Музика як обов'язковий предмет дев'ятирічної базової школи Данії вивчається учнями 1 – 6-х класів: в 1-му та 5 – 6-х класах – по одній годині, а в 2 – 4-х класах – по дві години на тиждень. У 8 – 10-х класах (10-й клас є додатковим) датські школярі можуть вивчати музику як один із предметів на вибір. Місцеві органи освіти мають також право збільшити кількість занять музикою в школах, де для цього є належні умови, а також організувати факультативні заняття для навчання учнів гри на музичних інструментах. У Швеції обсяг обов'язкових навчальних годин на музичні дисципліни в основній школі становить: 1 годину на тиждень в 1 – 2-х класах, 2 години – у 3 – 4-х кла­сах, 1 годину в 6-му класі, 2 години в 7-му класі та 1 годину в 9-му класі. У 7-9-х класах для вільного вибору учнями факультативних занять із музики відведено 2 щотижневі години, вони присвячуються навчанню гри на музичних інструментах або хоровому співу. Крім музики у шведських школах є такий обов'язковий пред­мет, як "Мистецтво", який викладається в обсязі 4 годи­ни на тиждень в 7-му класі та 3 години у 8-му класі. Зміст предмета охоплює проблематику різких сфер мистецтва.

У Радянському Союзі:

60-ті роки - 1964 р. - вперше урок співів перейменовано в урок музики. Розроблені методики організації різних видів діяльності. Захищають докторські дисертації з музичного виховання В. Шацька і Н. Вєтлугіна.

70-ті роки - Постанова про удосконалення музичного виховання, викликана проведенням 1972 р. Асамблеї ІСМЕ (міжнар. асоціація з муз. освіти і виховання). З цього року проходять апробацію 3 експериментальні програми: Д. Кабалевського, Алієва, 3. Жофчака. 1977 р. приймається «Положення про викладання в початковій школі музики, образотвор. мистецтва та фізкультури спеціалістами». Відкривається величезна мережа муз. шкіл.

80-ті роки - по всій країні працювали за програмою Кабалевського, адаптованою Л. Хлебніковою, а згодом – О. Ростовським. За програмою поглибленого вивчення музики З. Жофчака працювало лише 100 шкіл України.

90- ті роки – в Україні вийшла програма Авдієвського, яка мала на меті відродження української культури. Освіта переживає період реформування згідно з вимогами євроінтеграції.

Отже, назвемо тенденції музичного виховання в сучасному світі:

• інтеграція змісту шкільної освіти, де музика розглядається не як окремий предмет, а як певний елемент цілісної системи і на­віть більше – музичне мистецтво виступає методом, методоло­гією навчання інших дисциплін;

• залишається актуальним пошук шляхів гармонізації тради­ційного і сучасного у змісті музичного виховання, народного та професійного, полікультурного і національного, єдності теорії та практики, базового й варіативного, загального й спеціального;

• екстенсифікація змісту музичного виховання та освіти, його безмежна варіативність;

• комплексне використання різноманітних видів музичної діяльності на уроці, де провідне місце, на відміну від попередніх часів, посідає активне музикування поряд із слуханням музики, співом, пластичним інтонуванням, імпровізацією;

• застосування сучасних технічних засобів навчання: комп’ютери, аудіо­ві­зуальна апаратура тощо.