Публіцистичний стиль
Публіцистика є сферою масової комунікації, тому цей стиль має дуже широкий діапазон.
Призначення публіцистичного стилю – формування громадської думки. Об’єктом публіцистичного викладу є явища всіх ділянок суспільного життя. Тому перед публіцистом завжди виникає потреба пошуку оптимальних засобів впливу, зокрема пошуків експресії. Адже в публіцистичному творі потрібно не тільки подати інформацію, а й витлумачити її з певних позицій, переконати читача в правильності цих позицій. З-поміж інших емоційно-експресивних засобів тут є безпосереднє звернення до читача, зокрема в формі запитань-відповідей. Образність у публіцистиці призначена не для художньо-мовленнєвої конкретизації, як у белетристиці, а для стильового протиставлення стандарту й експресії.
Публіцистичний стиль має писемну (статті, фейлетони) та усну (публічні виступи) форми.
Визначальною його рисою є вдале поєднання логізації викладу з емоційно-експресивним забарвленням. Щоб формувати громадську думку, публіцистичний твір має бути бездоганним стосовно логічної побудови. Водночас навіть найідеальніша в логічному плані річ не буде належно сприйнята, якщо вона викладатиметься безпристрасною, неоковірною, заштампованою мовою. У різних жанрах публіцистики логічний та емоційно-експресивний елементи мають неоднакове співвідношення, але коли говорити про публіцистичний стиль у цілому, то треба підкреслити, що в ньому логіка викладу та емоційно-експресивне забарвлення повинні бути взаємно врівноважені. Якщо офіційно-діловий та науковий стилі прагнуть до найбільшої інформативності, а деякі розмовні та поетичні тексти відзначаються дуже високим ступенем емоційності, то публіцистика мусить бути одночасно і впливовою, й інформативною, їй властиве чергування експресивних та інформативних уривків.
Основні ознаки стилю: використання усіх засобів емоційного впливу (епітет, порівняння, метафора), поєднання публіцистичного стилю з науковим, завдяки чому вибудовується струнка система послідовних логічних доказів, точність висловлювання.
Мовні засоби: використання найрізноманітнішої термінологічної лексики, передусім суспільно-політичної, і слів з яскравим емоційним забарвленням, що свідчить про злиття наукового, художнього й офіційно-ділового стилів (міжнародна арена, ескалація війни, керівна роль, рішучі заходи, семимильні кроки). Щодо синтаксичних структур, то можна зазначити широке використання окличних і питальних конструкцій, звертань, неповних речень, прямої мови тощо. Характерна риса публіцистичного стилю – орієнтація на усне мовлення, елементи якого не лише виступають у ролі експресем, а й стають одним із прийомів зацікавлення читача, слухача, глядача. Широко використовується діалогічна форма мовлення.
Крім газетної публіцистики, виділяють радіо-, теле-, кінопубліцистику, ораторське мовлення.
Науковий стиль
Науковий стиль обслуговує науку і належить до книжного стилю літературної мови. Він існує в писемній (наукові праці, дослідження, підручники, дисертації) та усній (наукова доповідь, повідомлення тощо) формах. У науковому стилі виділяються підстилі: власне науковий (дипломні роботи, наукові статті та доповіді, монографії, тези, дисертації), де подається нова інформація, призначена для спеціалістів певної галузі; науково-діловий (патенти, автореферати дисертацій, звіти про науково-дослідну роботу) інформує про новини в науці на певному її етапі і їх юридичний захист; науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди), призначений для спеціального засвоєння наукових даних; науково-популярний (книги, статті в неспеціальних журналах, лекції), що висвітлює наукову інформацію, призначену для нефахівців; науково-публіцистичний (статті, есе) – виклад проблеми з публіцистичного погляду.
Призначення наукового стилю – повідомлення про результати дослідження, обґрунтовування гіпотез, роз’яснення явищ, систематизація знань.
Основні ознаки: об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аргументація, аналіз, синтез, пояснення причинно-наслідкових відношень, висновки.
Мовні засоби: широке вживання слів-термінів (наприклад: синтез, макроцитоз, екзема, задишка, пігмент, аерофобія). У середньому термінологічна лексика складає 15 – 20% всієї лексики. Наприклад: Атеросклероз – хронічне захворювання, що характеризується ущільненням стінок артерій, звуженням їхнього просвіту й частим утворенням тромбів. У наведеному прикладі термінами є слова атеросклероз, хронічний, артерія, тромб; саме вони вказують на його належність до наукового стилю.
У термінології окремих наукових галузей розрізняють власне терміни й номенклатурні назви. Номенклатурними назвами в ботаніці є назви рослин, у хімії – назви хімічних елементів, у фармакології – назви препаратів.
Велику роль у науковому стилі відіграє абстрактна (часто іншомовного походження) лексика (наприклад: фактор, розвиток, інтенсивність, рух, пропорція, вплив, тривалість). Вона чітко окреслює одне наукове поняття і вживається в прямому (номінативному) значенні.
Науковий стиль має свою фразеологію – стійкі фразеологічні словосполучення (наприклад: кесарів розтин, грудна жаба, сонячне сплетіння, щитоподібна залоза, точка замерзання, термітів многочлен), а також кліше (наприклад: між формою і змістом, застосовується для, складається із, полягає в тощо). У композиційному відношенні велику роль відіграють цитати та посилання.
Текст членується послідовно на розділи, параграфи, пункти, абзаци з дотриманням логічної послідовності, яка досягається за допомогою причинно-наслідкових зв’язків, завдяки словам, які вказують на них (наприклад: спочатку, потім, водночас, насамкінець, з метою, для того, у результаті, таким чином, у той час, внаслідок, отже та ін.). Цю ж функцію виконують також вставні конструкції (наприклад: по-перше, по-друге, з іншого боку тощо). Абзаци в науковій літературі часто нумеруються.
У реченнях мало використовуються дієслова, зокрема їх особові форми, перевага надається іменникам (частіше подаються назви понять, рідше – назви дій). Це відзначається при виборі присудка, де переважають дієслівно-іменникові конструкції (наприклад: проводяться дослідження нового препарату, відбувається збільшення, має місце підвищена температура). Серед найуживаніших дієслівних форм – безособові, неозначені та узагальнені (наприклад: Дано пряма АВ і точка С, що не лежить на цій прямій. Доведіть, що через точку С можна провести пряму, паралельну прямій АВ).
Трапляється багато відносних прикметників, які уточнюють зміст понять, вказуючи на їх ознаки, підкреслюючи термінологічну функцію (наприклад: полин гіркий, бертолетова сіль, архімедова спіраль, базедова хвороба, гайморова порожнина). Прислівники й займенники, зокрема особові, використовуються обмежено. У науковому стилі немає авторства, тобто того, що вказувало б на особу автора та його уподобання: емоційно-експресивні синоніми, суфікси, багатозначні слова, художні тропи. Використовується так звана „авторська множина”: на основі наших досліджень, на нашу думку тощо.
Синтаксис характеризується складними конструкціями речень. Часто будуються речення з однорідними членами, узагальнювальними словами, вставними конструкціями, дієприкметниковими та дієприслівниковими зворотами (наприклад: Основна функція лейкоцитів — захист організму від мікроорганізмів, чужорідних білків, сторонніх тіл, які проникають у кров і тканини. Лейкоцитам, на відміну від еритроцитів, властивий амебоїдний рух, завдяки чому вони здатні проводити крізь стінки найтонших кровоносних судин і рухатися між клітинами різних тканин організму). У складних реченнях часто трапляються складені підрядні сполучники, характерні для книжної мови (наприклад: завдяки тому, що; внаслідок того, що; зважаючи на те, що; тоді як; у зв’язку з тим, що тощо). Вони вказують на відношення між частинами складного речення.