Актуальність теми: Для того, щоб покращити уміння й навички сприйняття текстів різних стилів, добору необхідних лексичних, граматичних та синтаксичних засобів у конкретній ситуації мовлення, необхідно ґрунтовно вивчати особливості функціональних стилів української мови. Розуміння стилів мови дозволяє побачити тісні зв’язки між ними і мовною культурою суспільства й окремої людини. Культура мовлення майбутнього медика передбачає уміння користуватися усіма стилями мови.

Навчальна мета

Навчальна мета:

Студент повинен знати:

• визначення понять „мовний стиль”, „функціональний стиль”

• класифікацію стилів сучасної української мови, їх особливості;

• види наукового тексту, вимоги до його структури.

Студент повинен вміти:

• тлумачити терміни й поняття, що характеризують стилістику сучасної української літературної мови;

• добирати лексику відповідно до конкретного функціонального стилю мовлення;

• розрізняти тексти різних стилів мовлення на слух;

• розрізняти загальнонаукову та спеціальну наукову термінологію.

Студент повинен опанувати такі практичні навички:

• правильного добору фразеологізованих одиниць (так званих готових конструкцій висловлювання, мовних штампів, кліше) в офіційно-діловому та науковому стилях мовлення.

Тема 3. Стилі та жанри сучасної української літературної мови

Усі слова – співучі струни,

Коли під майстровим смичком.

М.Рильський

Будь-яка розвинена національна мова являє собою систему систем. З одного боку, мова – система (сукупність) специфічних національних особливостей, характеристик, ознак. А з другого – вона складається з інших рівнів або систем – фонологічної (функціонування фонем), морфологічної (будова слова, функціонування морфем), лексико-фразеологічної, синтаксичної, стилістичної. Кожна з цих систем є важливим об’єктом дослідження для мовознавчої науки.

Стилістична система української літературної мови складалася впродовж віків з тих елементів усіх мовних рівнів, які набували стилістичної маркованості на різних етапах розвитку мови. Вона поповнювалася мовними одиницями з соціальних територіальних діалектів, запозиченнями з мов – носіїв інших культур. Тому можна сказати, що стилістична природа нашої мови багатоджерельна. До головних джерел стилістики української літературної мови належать жива народна мова, усна народна творчість, діалекти, класична і сучасна українська література, зокрема мовотворчість визначних діячів української культури, мовлення засобів масової інформації. Проте корінням українська стилістика сягає давньої слов’янської міфології; античних давньогрецьких і давньоримських джерел – міфології, риторики, культури; біблійних джерел; ранньоукраїнських писемних пам’яток; першоджерел української християнської культури, священних писань, проповідництва і казань; традицій давньої книжної української літературної мови, риторичної спадщини вищих шкіл і культурно-видавничих центрів України; української барокової культури.

Основним у стилістиці та вихідним для багатьох інших стилістичних понять є поняття стилю. Воно складає основу широкого терміна, яким називається наука про стилі – стилістика. Як відомо, стилем давні греки називали дерев’яну загострену паличку для писання. Вміння користуватися паличкою-стилем було одним із показників мовленнєвої культури. Поступово поняття „стиль” асоціювалося з манерою письма та мовлення, стало предметом наук – античної теорії стилю, риторики, поетики.

Розвиток науки від античної риторики до сучасної лінгвістичної і літературознавчої стилістики значно розвинув і видозмінив, розгалузив загальне поняття стилю, а з ним і значення слова стиль. У сучасному мовленні це слово стало засобом реалізації понять різних сфер людських знань, діяльності, реалій, наприклад: стиль мови, стиль мовлення, стиль твору, стиль письменника, стиль газети, стиль підручника, стиль літературного напряму, епістолярний стиль, академічний стиль, фольклорний стиль, романтичний стиль, класичний стиль, стиль ампір, стиль бароко, стиль модерн, піднесений стиль, стиль оздоблення, стиль одягу, стиль роботи, стиль керівництва тощо.

Досі в лінгвістичній стилістиці немає єдиного усталеного і загальноприйнятого визначення стилю, хоча спроб визначити його є багато.

У пошуках визначення стилю можна вивести кілька його загальних ознак: своєрідний, особливий, характерний, специфічний, оригінальний, індивідуальний тощо.

В античній і середньовічній риториці під стилем розуміли передусім якості досконалої мови оповіді, промови, розмови (ясність, доречність, образність, краса, експресія тощо). Стилем називали спосіб, характер, манеру викладу. Ритори розробляли техніку використання засобів мови для досягнення гарного стилю. У XVII ст. одна з частин риторики (третя за порядком) – елокуція – виділилася у праці Тьєбо в окреме вчення про стиль „як особливу і постійну манеру виражати свої думки”, яка „...виявляється у виборі порядку, зв’язків, виразів, зворотів... ”.

Стиль висловлення (фрази, повідомлення, тексту) – це його змістова властивість (що? і як?), сформована за принципом вибору способів передачі змісту. Стиль висловлення відображає позицію суб’єкта мовлення, особисте ставлення.

У стилі висловлення відображається суб’єкт мовлення, а це одночасно носій загальнонародної мови, професійного мовлення, говірки територіальної чи соціальної, певного рівня і напряму культури, можливо, мистецького стилю, певного емоційного, творчого стану.

Функціональний стиль – це суспільно усвідомлений внутрішньо цілісний (звідси гармонія стилю) спосіб використання мови, принцип вибору і комбінування мовних засобів, який забезпечує реалізацію функції суб’єктивно-духовного впливу.

Виходячи із таких засад, стилі мови можна визначити як історично сформовані, суспільно усвідомлені різновиди загальнонаціональної літературної мови, які різняться принципами відбору та організації мовних засобів і частково самими мовними засобами відповідно до сфер спілкування.

Система мовних засобів, стилістичні норми (лексика, фразеологія, граматичні норми, типи речень), коло застосування, функціональне призначення, форма та спосіб викладу – ознаки, за якими розрізняють мовні стилі. Сучасна українська літературна мова має п’ять основних стилів: науковий, офіційно-діловий, художній, публіцистичний, розмовний.