Актуальність теми.

Офіційно-діловий стиль української літературної мови зорієнтований на стандартизовані засоби творення ділового (фахового) тексту. Специфічні синтаксичні конструкції, спеціальні фразеологізовані одиниці, мовні кліше тощо сприяють чіткому вираженню думки, не допускають двозначності, не відволікають на другорядне. Тому вивчення особливостей синтаксису ділового й фахового тексту підвищить культуру професійного спілкування.

Навчальна мета.

Студент повинен знати:

• синтаксичні норми сучасної української літературної мови;

• особливості віддієслівних іменників;

• правила вживання розщеплених присудків;

• особливості використання дієприслівникових зворотів у діловому (фаховому) тексті;

• правила узгодження підмета з присудком.

Студент повинен вміти:

• використовувати знання синтаксичних норм сучасної української літературної мови на практиці;

• уникати логіко-синтаксичних і синтаксичних помилок під час використання дієприслівникових зворотів;

• поєднувати однорідні члени речення;

• правильно будувати словосполучення.

Студент повинен опанувати такі практичні навички:

• побудови зв’язного тексту;

• перекладу російських прийменникових словосполучень українською мовою.

Хочеш бути розумним, навчись розумно запитувати, уважно слухати, спокійно відповідати і припиняти розмову, коли нічого більше сказати.

І.Лафатер

Синтаксис – це розділ граматики, що вивчає будову та значення словосполучень і речень, способи зв’язку слів у словосполученні й реченні.

Синтаксичні норми регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень залежно від їх призначення та ситуації спілкування. Завдяки дотриманню синтаксичних норм забезпечується стрункість викладу, чіткість і логічність тексту.

Основні синтаксичні норми – це прямий порядок слів, правильна побудова однорідних членів речення, точність у поєднанні словосполучень зв’язком керування, правильна координація присудка з підметом, нормативне вживання дієприслівникових зворотів, непрямої мови. Реалізація цих норм робить мовлення логічно довершеним, послідовним, несуперечливим.

Віддієслівні іменники та розщеплені присудки

Типова ознака ділового стилю – використання віддієслівних іменників. Вони створюють загальне уявлення про дію, забезпечують однозначність, надають документам офіційності. Наприклад: перевірка, лікування, призначення, включення, створення, поліпшення, знеболення (знеболювальне) тощо. Вживаючи віддієслівні іменники, потрібно уникати однотипних ланцюжків з цих іменників, які роблять речення громіздкими, немилозвучними. Наприклад: питання вираження відношення…, поліпшення використання реінвестування…, поліпшення застосування…; обґрунтування призначення знеболення…, удосконалення застосування лікування… та ін. У таких випадках один із віддієслівних іменників можна замінити дієсловом в неозначеній формі (поліпшити використання реінвестування; обґрунтувати призначення знеболення…; удосконалити лікування) або замінити його підрядним реченням мети (щоб поліпшити використання, щоб удосконалити лікування).

У ділових паперах часто вживають розщеплені присудки (коли замінюється однослівний присудок двослівним), напр.: подякувати – висловити подяку, перевірити – провести перевірку, сумніватися – виявити сумнів, рекомендувати – надати рекомендацію(ї), пояснювати – дати пояснення й т. ін. Переваги їхнього використання такі:

а) не всі словосполучення „дієслово+іменник” мають однослівний відповідник, напр.: здійснити (провести) захід, виявити увагу, вести справу, визнати провину, відвернути правопорушення тощо;

б) „дієслово+іменник” і відповідник мають різні значення, напр.: провести операцію – оперувати, зробити огляд – оглянути, проводити змагання – змагатися, надати допомогу – допомагати;

в) у розщеплених присудках допоміжне дієслово не просто вказує на факт дії, а може виражати деякі додаткові смислові відтінки, порівн.: давати – надавати, вести – проводити, проводити – здійснювати;

г) іменник, який входить до складу розщепленого присудка, точно кваліфікує певне явище, дає йому назву й наукове визначення, напр.: наїхати – зробити наїзд, переговорити з кимось – вести переговори;

ґ) розщеплений присудок може бути поширений означенням, напр.: надати грошову (матеріальну, правову, невідкладну) допомогу;

д) багатослівний присудок краще фіксується в пам’яті, інформація в цьому випадку не втрачається. Проте не варто зловживати такими присудками, адже деколи вони порожні й беззмістовні, напр.: забезпечити поліпшення (просто поліпшити), ведуть підготовку, виявити пошану, здійснювати преміювання, відбулося зростання та ін.

Порядок слів у реченні

Порядок слів – це властиве мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовлений граматичною будовою мови, закріплений літературною традицією. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія).

Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому й науковому стилях мови є прямий порядок слів. Він виражається у таких позиціях головних і другорядних членів речення:

• підмет стоїть перед присудком: Інфляція стала невід’ємною ознакою економіки в XX ст.; Праця, земля і капітал – основні фактори виробництва;

• узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, порядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним словом: особливості інфляційних процесів у перехідних економіках; Національні економічні системи функціонують у конкурентному довкіллі;

• неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного слова: доходи від вибору ресурсозбереження; чинники успіху; угода про позики, бажання працювати, робота вручну;

• додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Розглянемо докладніше проблему оподаткування ділових фірм; Соціологія може надати значну допомогу службі зайнятості;

• обставини вживаються довільно: Упродовж 1991 – 1996 рр. суттєво зменшилася інвестиційна активність в Україні; Українська економічна наука як самостійне явище вивчена лише фрагментарно;

• місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба виділити. Вставні слова на початку речення стосуються усього речення, усередині – того слова, що стоїть після них. Вони вказують на сказане раніше, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерел, допомагають висловити ступінь вірогідності тощо, наприклад: Як було зазначено, особливістю інфляції у перехідних економіках є її надмірно високі темпи; Як відомо, перехід від економіки з централізованим плануванням до ринкових відносин – процес простий і болісний; Точний діагноз – це, вважай, половина шляху до видужання.

Чи змінюється зміст речення зі зміною порядку слів? До прикладу вільно поміняємо місцями члени речення: Я розповім вам усе. Усе я вам розповім. Вам я все розповім. Як бачимо, змінюється інтонація, смисловий наголос. Вибір мовцем того чи іншого порядку слів залежить від умов спілкування, мети і змісту висловлювання, структури думки, того, що саме вважає мовець основним у комунікативному плані, контексті тощо.

Порядок слів належить і до таких стилістично-синтаксичних категорій, з якими найчастіше пов’язують змістову чіткість, виразність, стилістичну тональність фрази. Початкова і кінцева позиції слів у реченні надзвичайно виграшні. До речі, у ділових текстах, вважають, інформаційна роль порядку слів зростає ближче до кінця речення, наприклад: У секторі підприємництва в Англії щорічно створюються сотні тисяч нових робочих місць.

Отже, інверсія має бути підпорядкована певній меті, найчастіше надати ваги якомусь слову, наприклад: Порожніми балачками переповнений світ; Силою і примусом, грубістю і погрозами можна підкорити собі інших, але це буде вдаваний успіх; Поліпшити якість використання інформаційних систем у повсякденній практиці економіста можуть і зобов’язані вищі навчальні заклади.

Деколи інверсія шкодить логіці викладу, тоді вона стає неможливою, а саме:

• якщо підмет і прямий додаток перебувають дуже близько один від одного і мають однакове формальне граматичне вираження, наприклад: Радість дає знання; Гнів викликав біль; День змінює ніч; Вчинок зумовлює слово;

• у так званих реченнях тотожності, наприклад: Мій батько – лікар (Лікар – мій батько); Його мрія – літати (Літати – його мрія); Вчитися – це шукати (Шукати – це вчитися).

Порядок слів може стати засобом привернення або утримання уваги слухачів під час ділової бесіди чи публічного виступу, адже зміна взаєморозташування слів змінює логічний наголос у висловлюванні.