ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

____________________________________________________________________

Тема: «Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під

час дискусії».

План

1. Поняття літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.

2. Мовна норма, варіанти норм.

3. Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності фахівця.

4. Культура мовлення під час дискусії. Форми організації дискусії.

ПОНЯТТЯ ЛІТЕРАТУРНА МОВА.

НАЙІСТОТНІШІ ОЗНАКИ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Літературна мова – це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізнома­нітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мова характеризується такими ознаками:

• унормованістю;

• уніфікованістю (стандартністю);

• наддіалектністю;

• поліфункціональністю;

• стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).

Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наяв-ність усталених мовних норм,- найбільш поширених, уні­фікованих зразків репре-зентації мовної системи.

Наддіалектність полягає в тому, що літературна мова, на відмі­ну від тери-торіальних діалектів, функціонує без будь-яких обмежень на всій території Укра-їни. Наддіалектність літературної мови допускає її регіональне варіювання.

Маючи усну й писемну форму вираження, літературна мова охоплює всі сфери комунікативної практики суспільства за допомоги мовновиражальних засобів. Це і є її поліфункціональність.

У плані уніфікованості (стандартності) літературна мова збері­гає свою ці-лісність і єдність, хоча має різноманітні мовні засоби та їх варіанти.

Літературна мова характеризується розґалуженою системою сти­льових різ-новидів, що взаємодіють між собою і сприяють розвиткові мовновиражальних засобів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політич-ної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілку­вання лю-дей, побутові й виробничо-професійні потреби суспільства.

Літературне мовлення

усне писемне

діалогічне монологічне монологічне

(полілогічне)

рукописне друковане

Усне	Писемне
1. Первинне.	1. Вторинне.
2. Діалогічне (полілогічне) і монологіч- не.	2. Монологічне.
3. Розраховане на певних слухачів, що виступають співрозмовниками.	3. Графічно оформлене.
4. Непідготовлене заздалегідь.	4. Пов’язане з попереднім обдумуван- ням.
5. Живе спілкування.	5. Старанний відбір фактів та їх мовне оформлення.
6. Інтонація, міміка, жести.	6. Відбір мовних засобів, чітке підпо- рядкування стилю і типу мовлення.
7. Імпровізоване мовлення.	7. Повний і ґрунтовний виклад думок.
8. Чітко індивідуалізоване мовлення.	8. Поглиблена робота над словом і тек- стом.
9. Емоційне й експресивне мовлення.	9. Редаґування думки і форми її вира- ження.
10. Повтори, зіставлення, різні тропи, фразеологізми.	10. Самоаналіз написаного.

Сучасна українська літературна мова оброблена і впорядкована вченими, письменниками та іншими культурними діячами. Вона за своїм походженням зв’язана з місцевими діалектами, бо виникла на їх основі. Літературна мова й міс-цеві діалекти завжди перебувають у взаємозв’язку, вона безперервно збагачується за рахунок народних говорів. Літературна мова впливає на місцеві говори і сприяє їх зближенню із загальнонародною національною мовою.

Українська національна мова існує у вищій (сучасна українська літера-турна мова) і нижчій (територіальні, соціально-професійні діалекти) формах загальнонародної мови. Поняття «загальнонаціональна мова» значно ширше, ніж поняття «літературна мова», оскільки загальнонаціональна мова охоплює різно-манітні територіальні наріччя і говори, соціально-професійні діалекти певної мови (просторіччя, жаргонізми тощо), а також літературну форму мови, яка виникла значно пізніше за діалекти.

Поняття «сучасна українська літературна мова» слід розуміти як унор-мовану літературну форму загальнонародної української мови від часів І.П. Кот-ляревського, Т.Г. Шевченка і до нашого часу, що основні свої найсуттєвіші риси успадкувала від давньоукраїнської і середньоукраїнської книжної мови.

Сучасна українська літературна мова характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розви-неною і розґалуженою системою стилів. І.П. Котляревський – зачинатель но-вої української літературної мови (1798 рік – опубліковано три перші частини «Енеїди»), а Т.Г. Шевченко – основоположник сучасної української мови, ос-кільки у його творах вона постала в усій своїй полігамності та основній унор-мованості з народно-розмовним підґрунтям у своїй основі. Важливу роль у роз-витку нормативно-літературної традиції у західноукраїнських землях відіграв