Юридична служба міністерства, підприємства має право:

• перевіряти додержання законності в міністерстві, на підприєм­ствах та в їх структурних підрозділах;

• одержувати у встановленому порядку від посадових осіб міністерства, підприємства, їх структурних підрозділів документи, довідки, розрахунки, інші матеріали, необхідні для виконання по­кладених на неї завдань;

• інформувати керівника міністерства, підприємства в разі по­кладення на неї виконання роботи, що не належить до функцій юридичної служби чи виходить за її межі, а також якщо відповідні підрозділи або посадові особи не надають документів, інших мате­ріалів, необхідних для вирішення порушених питань;

• залучати за згодою керівника структурного підрозділу мі­ністерства, підприємства відповідних спеціалістів для підготовки проектів нормативних актів та інших документів, а також для роз­робки заходів, що здійснюються юридичною службою відповідно до покладених на неї обов'язків;

• брати участь у засіданнях колегії, інших дорадчих і колегіаль­них органів, нарадах, які проводяться в міністерстві, на підпри­ємстві, у разі розгляду на них питань щодо практики застосування законодавства.

У разі переслідування працівника юридичної служби у зв'язку з виконанням ним обов'язків, передбачених Загальним положенням

про юридичну службу [І], інформувати відповідно Міністерство юс­тиції України і управління юстиції області, міст Києва та Севасто­поля.

Пропозиції юридичної служби щодо приведення у відповідність до законодавства проектів рішень, наказів, інших правових актів міністерства, підприємства, що суперечать закону, є обов'язкови­ми для розгляду керівником міністерства, підприємства та їх струк­турних підрозділів.

Працівник юридичної служби, який не вжив передбачених За­гальним положенням про юридичну службу [1] заходів щодо усу­нення порушень законодавства, які призвели до негативних еконо­мічних наслідків, ущемлення прав і законних інтересів працівників, несе відповідальність в установленому законодавством порядку.

Контрольні питання

1. Охарактеризуйте Загальне положення про юридичну службу.

2. Вимоги, що висуваються до керівників і працівників юридичної служби.

3. Обов'язки юридичної служби міністерства.

4. Обов'язки юридичної служби підприємства.

5. Права юридичної служби міністерства, підприємства.

6. Відповідальність працівників юридичної служби.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, органі­зації//ЗП України. — 1996.—№ І.—Ст. 20.

2. Анохин В. С. Правовая работа в народном хозяйстве в новых зкономических условиях. — Воронеж, 1991.

3. Щербина В. С. Господарське право України. — К.: Атіка, 1999.

Тема 4

СТРУКТУРА 1 КЕРІВНИЦТВО ЮРИДИЧНОЮ СЛУЖБОЮ

Питанням організації правового обслуговування, забезпечення реалізації державної правової політики у відповідній галузі, захис­ту законних інтересів міністерств, інших центральних органів ви­конавчої влади, а також державних підприємств, установ і орга­нізацій надається велике значення з боку держави.

Згідно із Загальним положенням про юридичну службу міністер­ства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації [7] міністерства та відомства зобов'язані впорядкувати роботу юридичних підрозділів у центральному апараті галузі, вжити заходів щодо забезпечення належного правового обслуговування підприємств, установ і орга­нізацій галузі.

Юридична служба разом з іншими структурними підрозділами бере участь у реалізації практично всіх функцій управління міністер­ством, підприємством та іншим господарчим органом, посідаючи при цьому особливе місце: через юридичну службу держава не тільки забезпечує, а й контролює додержання законності та держав­ної дисципліни в діяльності підприємств, установ і організацій.

Юридичній службі надається особлива державна функція, тому порядок її організації і правове положення визначаються в централізо­ваному порядку Загальним положенням про юридичну службу [7].

Юридична служба як самостійний підрозділ у системі управлін­ня підприємством має певну організаційну структуру. Залежно від обсягу і характеру правової роботи, специфіки роботи підприєм­ства чи установи юридична служба складається з юридичних відділів, секторів, бюро, групи або впроваджується посада юрис­консульта відповідної категорії (головний юрисконсульт, старший юрисконсульт, юрисконсульт). У міністерствах та інших централь­них органах державної виконавчої влади можуть створюватись юридичні управління.

Ефективність правової роботи на підприємстві залежить від виз­начення оптимальної організаційної структури юридичної служби і необхідної кількості штатних одиниць з урахуванням обсягу ро­боти і особливостей діяльності підприємства. Як свідчить практи­ка, для промислових підприємств, де працює велика кількість ро­бітників та службовців, наявний великий обсяг робіт з підготовки й оформлення договорів, претензій, позовів та інших правових до­кументів, юридична служба складається з чотирьох-п'яти осіб.

В Україні створено й діють малі підприємства з такою чисельні­стю працівників: у промисловості та на будівництві — до 200;

інших галузях виробничої сфери — до 50; науці та науковому об­слуговуванні — до 100; галузях невиробничої сфери — до 25;

роздрібній торгівлі — до 15. З огляду на це малі підприємства не можуть обійтись без виконання правової роботи і правового об­слуговування.

Існують такі основні форми правового обслуговування малих та середніх підприємств: на підставі договору, укладеного з юри­дичною консультацією, адвокатським бюро, фірмою, конторою чи окремим адвокатом, або на підставі договору, укладеного з юри­дичною чи фізичною особою — суб'єктом підприємницької діяль­ності, який має спеціальний дозвіл (ліцензію) на здійснення юри­дичної практики.

Відомі й такі форми правового обслуговування, як організація міжгосподарських юридичних груп для обслуговування кількох територіальне близьких підприємств однієї або кількох галузей, а також організація обслуговування невеликих господарчих орга­нів однієї системи юридичною службою головного (найбільшого) підприємства.

Останні дві форми найраціональніші, оскільки забезпечують до­сить тісний зв'язок юриста з підприємством, регулярне відвідуван­ня ним підприємства, кваліфіковану підготовку документів.

Міжгосподарські юридичні групи створюються за спеціальним наказом міністерства або іншого органу державної виконавчої влади, де регламентовано всі аспекти організації та діяльності міжгосподарських юридичних груп, у тому числі порядок їх утво­рення, права та обов'язки співробітників, оплата праці, форми за­охочення юристів.

На одному з базових підприємств для обслуговування кількох невеликих підприємств, а також виробничих одиниць, де немає

сенсу тримати штатного юрисконсульта, як самостійні структурні підрозділи можуть створюватись міжгосподарські юридичні від­діли. Ці відділи формуються за рахунок загальної штатної чисель­ності працівників кількох невеликих підприємств і організацій у такій кількості, аби на кожного юриста припадало обслуговуван­ня від двох до чотирьох підприємств або організацій. Кожне підприємство, що обслуговується міжгосподарським юридичним відділом, перераховує базовому підприємству грошові суми для утримання юристів.

Правове обслуговування підприємств, установ і організацій адвокатами, адвокатським бюро, фірмою, конторою чи іншим ад­вокатським об'єднанням передбачається Законом України "Про адвокатуру" [2], Загальним положенням про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації [7] та ін­шими нормативними актами.

Надання адвокатами правової допомоги підприємствам, уста­новам і організаціям є одним з найважливіших напрямків діяль­ності адвокатури.

Діяльність адвокатів щодо правового обслуговування підпри­ємств, установ і організацій не може обмежуватись тільки виконан­ням претензійно-позовної роботи. Адвокати зобов'язані вживати заходів щодо зміцнення законності в господарській діяльності під­приємств, які вони обслуговують, активного використання право­вих засобів для впровадження госпрозрахунку і поліпшення еконо­мічних показників, забезпечення збереження майна підприємства, посилення боротьби з безгосподарністю, виготовленням неякісної та нестандартної продукції, з порушеннями трудового законодав­ства, посилення захисту прав та законних інтересів підприємств, установ і організацій, правового забезпечення господарського ме­ханізму загалом.

З огляду на викладене адвокату необхідно добре орієнтуватись у господарському законодавстві й знати основні нормативні акти, що регулюють господарську діяльність підприємств і організацій.

Адвокати здійснюють правову роботу за тими ж напрямками, що й юридичні служби.

Адвокат організовує правильне і своєчасне висунення пре­тензій і позовів, укладення господарських договорів, здійснює контроль за їх виконанням.

Для здійснення цих та інших функцій з правового обслугову­вання адвокат має право вимагати від структурних підрозділів і посадових осіб необхідні документи, довідки, розрахунки та іншу інформацію.

Разом з іншими структурними підрозділами і посадовими особа­ми адвокат бере участь у вивченні й узагальненні результатів гос­подарської діяльності за окремими напрямками. У разі виявлення фактів заподіяння підприємству шкоди адвокат зобов'язаний по­рушити перед керівником питання щодо притягнення винуватців до матеріальної відповідальності.

На адвоката покладається обов'язок підвищення рівня право­вої роботи на підприємстві шляхом здійснення заходів, пов'язаних з навчанням та правовою пропагандою, — лекцій, доповідей, бесід, тематичних нарад.

Ефективність юридичної служби на підприємстві, в установі та організації, а також правової роботи загалом значною мірою зале­жить від організації і рівня керівництва ними.

За весь час існування юридичної служби питання управління та контролю за її діяльністю вирішувались по-різному.

Нині це загальнодержавне завдання, що визначає організацій­но-методичне керівництво діяльністю юридичної служби.

Згідно з п. 4 Загального положення [7] на Міністерство юстиції України покладено обов'язок організації та методичного керівниц­тва правовою роботою в державі.

Широкі повноваження в частині методичного керівництва пра­вовою роботою надані (згідно з п. 8 Загального положення [7]) юридичному відділу (управлінню) галузевого міністерства.

Таким чином, методичне керівництво діяльністю юридичних служб здійснюється централізовано: у загальнодержавному масш­табі — Міністерством юстиції України, а в окремій галузі господа­рювання — юридичною службою галузевого міністерства, вищої організації.

Пояснимо, як треба розуміти термін "методичне керівництво".

Методика — це сукупність основних принципів та прийомів, які створюють чітку систему організації роботи того чи іншого органу за визначеними напрямками або загалом.

Орган, що здійснює методичне керівництво, напрацьовує най-раціональніші, найефективніші, єдині принципи і засоби роботи, які він рекомендує для використання з метою впорядкування і підвищення результативності роботи.

Розробка таких прийомів та способів роботи і використання їх на практиці й є методичним керівництвом. Основу його станов­лять вивчення роботи підприємств, установ, рекомендації науко­во-дослідних організацій, пропозиції наукових і практичних пра­цівників.

Оперативно розроблені на основі узагальнення теорії та прак­тики методичні рекомендації або вказівки можуть бути визначені як стандарти, яким повинна відповідати на певному проміжку часу діяльність відповідних органів, організацій, підприємств та їх підрозділів.

Окрім методичних вказівок і рекомендацій найефективнішими заходами методичного керівництва є перевірки, збирання статис­тичних або оперативних даних, довідок, інформацій, заслухову­вання звітів, організація семінарів, зборів, перепідготовка кадрів тощо.

Зауважимо, що слід розрізняти такі поняття, як методичне керів­ництво юридичною службою та правовою роботою.

Поняття "методичне керівництво правовою роботою" ширше і включає в себе методичне керівництво юридичною службою. Ме­тодичні вказівки і рекомендації керівних органів щодо правової роботи розраховані на всі підприємства, установи і організації, у тому числі й такі, що не мають власної юридичної служби.

Методичне керівництво юридичною службою включає в себе конкретні питання щодо створення юридичних служб, підбору та підвищення кваліфікації співробітників юридичних служб, безпосе­редньої організації їхньої роботи.

Методичне керівництво правовою роботою здійснюється на ос­нові перспективного (на один-два роки) та поточного плануван­ня, а також шляхом прийняття цільових (тематичних) планів ра­зом з арбітражним судом, радами профспілок, іншими органами, організаціями та установами.

Систему органів Міністерства юстиції України становлять Го­ловне управління юстиції в Автономній Республіці Крим, управ­ління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, які постійно працюють з юрисконсультами, організовують їхнє стажування, підвищення кваліфікації, а також постійно діючі семінари.

Як зазначалося, однією з основних найефективніших форм контролю за правовою роботою є систематичні перевірки: як за­гальні, так і тематичні. Під час загальних перевірок аналізуються всі напрямки діяльності юридичної служби, стан правової роботи, виявляються недоліки, визначаються шляхи їх усунення. Як пра­вило, перевіряючі вивчають такі питання:

• організацію юридичної служби (її склад, умови роботи, пла­нування роботи, стан діловодства);

• організацію договірної роботи (аналіз укладених договорів, строки укладення договорів, характеристика переддоговірних спорів, організація обліку та контролю виконання договорів);

• організацію претензійно-позовної роботи (участь юридичної служби у претензійно-позовній роботі, аналіз претензій і позовів, додержання доарбітражного порядку врегулювання суперечно­стей між сторонами, організація обліку претензій, ефективність пре­тензійно-позовної роботи);

• участь юридичної служби в боротьбі з розкраданням майна, виготовленням неякісної продукції, іншими невиробничими втра­тами; наявність правових документів, що регламентують цю діяль­ність, практика відшкодування збитків;

• стан трудової дисципліни;

• проведення правової експертизи нормативних актів;

• організацію правової пропаганди і участь у ній юридичної служби.

На рівень роботи юридичних служб, підвищення їх авторитету і поліпшення стану правової роботи в цілому на підприємстві істот­но впливають взаємодія і зв'язок юридичних служб з правоохорон­ними органами, передусім прокуратурою, загальними та арбіт­ражними судами, міліцією та ін.

Контрольні питання

1. Юридичні служби міністерств, підприємств, установ як система державних органів.

2. Особливості правового обслуговування малих і середніх підприємств.

3. Міжгосподарські юридичні групи та відділи і порядок їх утворення.

4. Особливості правового обслуговування підприємств адвокатами.

5. Порівняйте управління юридичною службою і здійснення контролю за її діяльністю за радянських часів і в сучасних умовах.

6. Методичне керівництво діяльністю юридичних служб.

7. Охарактеризуйте перевірку діяльності юридичної служби як одну з основних най­ефективніших форм контролю за правовою роботою.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Конституція України // ВВР України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

2. Закон України "Про адвокатуру" // ВВР України. — 1993. — № 9. — Ст. 62.

3. Закон України "Про власність" //ВВРУРСР.— 1991.—№ 20.—Ст. 249.

4. Закпи України "Про господарські товариства" // ВВР УРСР. — 1991.—№49.

5. Закон України "Про підприємництво" //ВВРУРСР. — 1991.—№ 14.—Ст. 168.

6. Закон України "Про підприємства" //ВВРУРСР.— 1991.—№24.—Ст. 272.

7. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, органі­зації // ЗП України. — № 1. — Ст. 20.

8. Типовий статут державного підприємства //ІБЦ.—1993.—№7.

Тема 5

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ЮРИДИЧНОЇ СЛУЖБИ

Велике значення для організації роботи юридичної служби має правильний добір та розстановка кадрів. Це означає, що кожний співробітник повинен відповідати таким вимогам: правильно розу­міти державну політику і наполегливо впроваджувати її в життя;

досконало володіти своєю спеціальністю; у повному обсязі знати питання, які має вирішувати; забезпечувати суворе дотримання державних інтересів і трудової дисципліни; вміти переконувати, виховувати та організовувати людей; бути вимогливим до себе і підлеглих; виявляти принциповість і добросовісність у роботі.

Нині, коли відбуваються якісні зміни в організації і керівництві економікою, коли істотно змінились і набрали нових форм вироб­ничі та трудові відносини, щораз підвищуються вимоги до еконо­мічної і правової освіти кадрів як важливої умови підвищення нау­кового рівня господарювання, кожний співробітник повинен постійно підвищувати і вдосконалювати свої знання у сфері еконо­мічної теорії та політики держави, з питань сучасної науки і прак­тики керівництва виробництвом, методів виховання та організації людей.

У п. 5 Загального положення про юридичну службу [5] визна­чено кваліфікаційні вимоги до керівників, заступників керівників юридичних служб, головних, провідних юрисконсультів та юрис­консультів інших категорій, які входять до складу юридичної служби.

Характеристика кожної посади складається з трьох розділів:

"Посадові обов'язки", "Повинен знати"; "Кваліфікаційні вимоги".

У розділі "Посадові обов'язки" перелічуються роботи, виконан­ня яких може бути доручене повністю або частково співробітни­кові, який обіймає відповідну посаду.

У розділі "Повинен знати" визначаються основні вимоги, що висуваються до співробітника стосовно спеціальних знань, а та­кож законодавчих актів, положень, інструкцій та інших керівних та нормативних документів.

У розділі "Кваліфікаційні вимоги" визначаються рівень спеці­альної підготовки співробітника, необхідний для виконання по­кладених на нього обов'язків, і вимоги до стажу роботи. Ква­ліфікаційні характеристики є основою для розробки посадових інструкцій, що визначають конкретні обов'язки окремих вико­навців.

Начальник юридичного відділу. Посадові обов'язки. Забезпечує дотримання законності в діяльності підприємства і захист його правових інтересів. Здійснює контроль за відповідністю вимогам законодавства проектів наказів, інструкцій, положень та інших актів правового характеру, що видаються на підприємстві; у разі потреби бере участь у підготовці цих документів. Готує висновки щодо правових питань, які виникають у діяльності підприємства. Здійснює методичне керівництво правовою роботою на підпри­ємстві. Надає правову допомогу структурним підрозділам у пре­тензійній роботі; готує і передає необхідні матеріали до судових органів. Представляє інтереси підприємства в суді, інших держав­них і громадських органах та організаціях під час розгляду право­вих питань. Очолює роботу з узагальнення та аналізу результатів розгляду претензій, судових справ, а також практики укладення і виконання господарських договорів. Розроблює пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і поліпшення виробничої та госпо­дарсько-фінансової діяльності підприємства.

Повинен знати: постанови, розпорядження вищих органів, ме­тодичні, нормативні та інші керівні матеріали з правової діяльності підприємства; чинне законодавство: господарське, цивільне, тру­дове, фінансове, адміністративне право; технічні засоби, порядок ведення обліку, складання звітності про господарсько-фінансову діяльність підприємства; порядок укладення й оформлення госпо­дарських договорів; основи економіки, організації праці, вироб­ництва і управління; правила та норми охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та протипожежного захисту.

Кваліфікаційні вимоги: вища юридична освіта і стаж роботи за фахом не менш як три роки.

Юрисконсульт. Посадові обов'язки. Розроблює або бере участь у розробці документів правового характеру. Здійснює методичне ке­рівництво правовою роботою на підприємстві, надає правову до­помогу структурним підрозділам і громадським організаціям, бере участь у підготовці відповідей у разі відхилення претензій. Готує за участю інших підрозділів підприємства матеріали про розкрадан­ня, нестачі, виготовлення неякісної, нестандартної і некомплектної продукції та інші правопорушення для передання їх до слідчих та судових органів. Бере участь у розробці та здійсненні заходів щодо зміцнення господарського розрахунку, договірної, фінансової і тру­дової дисципліни, забезпечення збереження майна, боротьби з його розкраданням та іншими правопорушеннями.

Повинен знати: постанови, розпорядження вищих органів, ме­тодичні, нормативні та інші керівні матеріали з правової діяльності підприємства; чинне законодавство: господарське, цивільне, тру­дове, фінансове, адміністративне право; технічні засоби, порядок ведення обліку, складання звітності про господарсько-фінансову діяльність підприємства; порядок укладення і оформлення госпо­дарських договорів; основи економіки, організації праці, вироб­ництва і управління; правила та норми охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та протипожежного захисту.

Кваліфікаційні вимоги. Головний юрисконсульт: вища юридич­на освіта, стаж роботи на посаді провідного або іншої категорії юрисконсульта не менш як три роки.

Провідний або нижчої категорії юрисконсульт: вища юридична освіта без висунення вимог до стажу роботи або навчається на ос­танніх курсах вищих юридичних навчальних закладів за умови, що після прийняття на роботу до юридичної служби стажувати­меться в управлінні юстиції області, міст Києва та Севастополя.

Відповідність зазначеним вимогам знань і досвіду спеціаліста дає змогу визначити рівень його підготовки до роботи за фахом, правильно вирішити питання щодо призначення на посаду, атес­тації або висування на вищу посаду.

Чіткості та раціональності в роботі юридичної служби можна досягти тільки в разі правильного її планування. Порядок розроб­ки планів діяльності юридичних служб визначається методичними рекомендаціями щодо організації роботи юридичної служби на підприємствах, які розроблює і затверджує Міністерство юстиції України.

Плани, як правило, складають на місяць, квартал і рік, що відповідає термінам планування господарської діяльності підпри­ємства. Це так звані поточні плани.

Перспективні плани складають на термін понад рік. Кожна галузь має певну специфіку правової роботи, тому не існує єдиних вимог до змісту плану роботи юридичних служб, але основні розділи плану мають бути такими:

• організація господарських зв'язків, договірна і претензійно-позовна робота, аналіз її результатів, звітність;

• забезпечення законності трудових правовідносин, укріплення дисципліни, боротьба з безгосподарністю, втратами, розкрадан­ням матеріальних та грошових цінностей;

• розробка і впровадження заходів забезпечення якості про­дукції, виконуваних робіт;

• планове забезпечення організації управління праці, заробіт­ної плати, соціального розвитку;

• забезпечення законності актів, що видаються, правова екс­пертиза;

• правова інформація, правове виховання і правова профілак­тика.

При плануванні правової роботи необхідно враховувати її об­сяг і характер, кількість юристів та їхню кваліфікацію.

Розроблюючи плани роботи юридичної служби, необхідно також суворо дотримуватись таких вимог: безперервності планування; об­рання основного напрямку в роботі, пов'язаного зі специфікою діяльності підприємства; комплексності, оперативності, реальності заходів; здійснення контролю за виконанням планових заходів, пе­ревірки їх ефективності.

Належне виконання планів роботи юридичною службою забез­печується складанням на їх основі особистих планів роботи кожно­го юрисконсульта, як правило, на місяць. Особисті плани затвер­джує керівник юридичної служби.

Обов'язки в юридичній службі розподіляються залежно від обся­гу роботи і структури юридичної служби. Функції потрібно розпо­діляти так, щоб у кожного юрисконсульта були у провадженні ок­ремі вузлові питання (наприклад, здійснення претензійно-позовної роботи), а також конкретні ділянки поточної роботи: кодифікація чинного законодавства, складання звітності та ін. За юрискон­сультами можуть бути закріплені відділи, цехи, інші структурні підрозділи підприємства залежно від структури господарського органу, організація роботи юридичної служби якого розглядається.

Розподілені між юрисконсультами обов'язки закріплюються спе­ціальним документом і затверджуються керівником підприємства або міністерства.

З метою забезпечення взаємозамінності та підготовки кадрів зі всебічною і глибокою кваліфікацією начальник юридичної служби з огляду на обставини у правовому підрозділі може доручити кож­ному співробітникові підготовку і вирішення будь-якого питання незалежно від затверджених розподілених обов'язків. Досягти цьо­го можна лише тоді, коли кожний юрисконсульт підприємства од­наково добре володіє знаннями та вміннями за всіма напрямками правової роботи. Кожний юрисконсульт повинен знати і вміти ви­конувати договірну та претензійно-позовну роботу, вміти захища­ти інтереси підприємства в судах, здійснювати правову експертизу нормативних актів, що подаються на підпис керівництву, і вести правову пропаганду в колективі.

Детальніше обов'язки, права і відповідальність юрисконсультів, як і всіх службовців, визначаються в посадових інструкціях пра­цівників.

Діловодство взагалі — це робота, пов'язана з обліком, реєстра­цією, контролем за виконанням та збереженням документів.

Розвиток господарства в Україні, перебудова управління ним і всією економікою викликали збільшення потоків управлінської інформації, обсягу документів, що видаються, і внесення змін у чинні законодавчі акти. Цей процес особливо характерний для діяльності юридичних служб.

Основну роботу з діловодства виконують спеціальні структурні підрозділи апарату управління підприємства (загальний відділ, канцелярія, секретаріат та ін.). Однак діловодством займається й юридична служба, оброблюючи велику кількість різних доку­ментів.

Правильне ведення діловодства дає можливість зорієнтуватись в усіх питаннях, що їх розглядає юридична служба, швидко підго­тувати довідку, зробити висновки та огляди. Юридична служба одержує велику кількість офіційних документів, готує претензійно-позовні та інші необхідні матеріали. Недодержання термінів оформ­лення документів або їх порушення призводить до негативних наслідків, наприклад накладання штрафу.

Основними умовами раціональної роботи з документами є їх чітка систематизація, закріплена в номенклатурі справ (номенкла­тура справ — це систематизований перелік найменувань справ у діловодстві з визначенням термінів їх зберігання).

Номенклатура має п'ять граф. У графі 1 зазначається порядко­вий номер справи у номенклатурі. У графі 2 проставляється умовне позначення структурного підрозділу, що веде цю справу, його по­рядковий номер — разом це визначає індекс справи. У графі 3 по­дається найменування справ. У графі 4 визначаються терміни збе­рігання справ, а у графі 5 даються пояснення до найменувань справ і термінів їх зберігання. Метою організації діловодства є мак­симальне зменшення обсягу паперів і ширше використання техніч-' них засобів одержання й обробки інформації; розробка і викорис­тання типових форм документів і встановлення чіткого порядку їх оформлення та проходження на підприємстві; розробка і викорис­тання найраціональнішої системи обліку документів, що надхо­дять та відсилаються; забезпечення систематичного контролю за рухом претензій, позовів, справ у судах; розробка номенклатури справ з виокремленням питань, що входять до компетенції юри­дичної служби.

Юридична служба у діловодстві користується журналами: реє­страції претензій, висунутих підприємством; реєстрації претензій, висунутих до підприємства; обліку договорів з постачальниками; обліку договорів зі споживачами та ін.

Крім того, у діловодстві ведуться спеціальні справи, до яких згідно з номенклатурою вкладаються накази вищих організацій;

роз'яснення та інструктивні листи Вищого арбітражного суду Ук­раїни; копії положень про підприємство і структурні підрозділи;

плани роботи відділу і юрисконсультів; матеріали перевірок право­вої роботи у структурних підрозділах та деякі інші.

Зазначені документи зберігаються в юридичній службі впродовж року, після чого передаються до архіву підприємства. Цьому пере­дує експертиза цінності документів, яку проводить комісія, призна­чена керівником підприємства. Обліково-довідкова робота — це організація систематизованого обліку і зберігання чинних норма­тивних актів. Незважаючи на те що в юридичних журналах та офіційних виданнях містяться нормативні акти вищих та місцевих органів влади, зміст багатьох актів доводиться наказами міністрів, керівників інших центральних органів державної виконавчої влади, в інструкціях, положеннях та інших документах, що спри­чинює потребу в систематизації цих актів. Систематизація закріп­лює результати вивчення законодавства, допомагає юридичне обґрунтовувати вирішення правових питань, що виникають у практиці роботи підприємства, забезпечує підготовку і видавання точних довідок щодо законодавства.

Існує кілька форм обліку і систематизації нормативних актів:

журнальна, карткова або контрольно-текстова, кожна з яких оби­рається юридичною службою залежно від умов, обсягу роботи, кількості співробітників тощо.

Хоча зараз облік і систематизація законодавчих актів повинні здійснюватись з використанням новітньої техніки, на жаль, ще не­поодиноким є ведення обліку і систематизації "від руки" шляхом занесення нормативних актів до журналу або картотеки.

Аналіз і узагальнення правової роботи полягають у вивченні - договірної роботи, узагальненні практики розгляду претензій і по­зовів, виявленні порушень, що повторюються, і недоліків у діяль­ності підприємства, практики розвитку і вдосконалення госпо­дарських зв'язків, що уможливлює виявлення причин недоліків, передбачення наслідків цих порушень і розробку профілактичних заходів усунення виявлених недоліків. Методи і заходи аналітичної роботи юридичних служб мають на меті краще використання пра­вових засобів для зміцнення економіки підприємства, зменшення не­виробничих витрат, усунення недоліків в організації виробництва, застосування трудового законодавства тощо.

За результатами аналізу складають довідку, де зазначають не тільки порушення, а й умови та наслідки кожного порушення, шляхи і заходи їх усунення.

Юристи підприємств є безпосередніми учасниками реалізації завдань, удосконалення виробництва, активно впливають на зміц­нення госпрозрахунку, планової та договірної дисципліни, ведуть боротьбу з безгосподарністю і марнотратством, подають допомогу господарським керівникам і громадським організаціям у правовому вихованні кадрів. Але ж за якими критеріями оцінювати роботу юридичної служби? За кількістю претензій і позовів? За кількістю договорів, наказів, інструкцій та інших актів? А можливо, за різни­цею між сумами, одержаними і сплаченими за претензіями і позова­ми? Якщо перша перевищує другу, то юридична служба працює добре?

На практиці склалися загальні критерії оцінки роботи юридич­них служб незалежно від галузі, де головним є забезпечення поряд­ку укладення договорів, збереження майна підприємств, належної якості продукції, дотримання законодавства про працю, посилен­ня трудової дисципліни, правове виховання і правова пропаган­да. Тому роботу юридичних служб має сенс порівнювати за термі­нами укладення договорів, ураховуючи співвідношення своєчасно укладених договорів до загальної їх кількості, а також з огляду:

• на забезпечення інтересів підприємства в переддоговірних спорах — співвідношення кількості спорів, вирішених в інтересах підприємства, до загальної кількості спорів;

• на рівень задоволення претензій, тобто забезпечення інтересів •підприємства;

• на дотримання термінів висування та розгляду претензій і по­зовів, а також на одержані на цих підставах штрафи;

• на рівень відшкодування збитків, заподіяних посадовими та іншими особами;

• на рівень відшкодування шкоди, заподіяної виготовленням неякісної продукції;

• на дотримання законодавства про працю — рівень наказів, що були скасовані, кількість випадків поновлення на роботі;

• на рівень пропагандистської роботи (кількість прочитаних лекцій, проведених бесід, семінарів).

На основі такого аналізу можна зробити не тільки висновки щодо ефективності діяльності юридичної служби, а й встановити, як юридична служба вплинула на кінцеві результати господарсь­кої діяльності, визначити рівень виконання договірних зобов'язань і отриманого прибутку.

Контрольні завдання

1. Наведіть кваліфікаційну характеристику співробітників юридичної служби.

2. Планування роботи юридичних служб.

3. Як розподіляються обов'язки в юридичній службі?

4. Діловодство юридичної служби.

5. Наведіть приклади обліково-довідкової роботи.

6. Як аналізується і узагальнюється правова робота?

7. Критерії оцінювання діяльності юридичної служби.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Цивільний кодекс України // Право України. — 1993. —№ 11-12.

2. Цивільно-процесуальїшй кодекс України // Право України. — 1993. — № 11-12.

3. Кодекс законів про працю // Право України. — 1996. — № 2-3.

4. Арбітражний процесуальний кодекс України // ВВР України. — 1992. —№6. — Ст. 56.

5. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, органі­зації // ЗП України. — 1996. — № 1. — Ст. 20.

6. Лосев В. И„ Кузнецова Т. В. Основы делопроизводства. — М., 1975.

Тема 6

ОРГАНІЗАЦІЯ ДОГОВІРНО-ПРАВОВОЇ РОБОТИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Особливе місце в діяльності юридичних служб посідає договір­но-правова робота, позаяк кінцевою метою діяльності будь-якого підприємства є виконання виробничої програми з найменшими витратами необхідних ресурсів і отримання максимального при­бутку. А це прямо залежить від виконання договірних зобов'язань перед контрагентами.

Договір повинен бути основним документом, що визначає пра­ва та обов'язки його суб'єктів (або сторін) з урахуванням конкрет­них особливостей господарських відносин для кожного випадку, взаємних економічних та інших інтересів сторін, вирішенням усіх питань, що входять до компетенції сторін. Недотримання зазначе­них вимог призводить до виникнення господарських спорів і май­нової відповідальності підприємства.

Договірна робота складається з укладення, зміни, припинення, обліку, збереження, виконання і контролю за своєчасним та якіс­ним виконанням договорів. Вона спрямована на забезпечення своєчасного оформлення договірних відносин на постачання про­дукції і товарів, підряду на капітальне будівництво, перевезення вантажів, організації комплексного постачання на електро-, газо-, водо- та теплозабезпечення, підвищення якості продукції, що виго­товляється, і виконання робіт, додержання термінів виконання прийнятих зобов'язань, зміцнення планової і договірної дисциплі­ни, господарського розрахунку, підвищення відповідальності за виконання договірних зобов'язань.

Важливість першого етапу договірно-правової роботи — укла­дення договорів — полягає в тому, що завдяки договорам фор­муються замовлення, визначається структура плану діяльності підприємства; від умов їх реалізації залежать кінцеві результати фінансово-господарської діяльності підприємства.

Процес виконання договірної роботи регламентується наказом або іншим внутрішнім нормативним актом підприємства, що виз­начає конкретні підрозділи, які відповідають за оформлення, реєст­рацію, облік та збереження господарських договорів. Позаяк дого­вірну роботу виконує підрозділ, який безпосередньо вирішує питання виконання конкретного виду договорів (веде облік цих договорів, підтримує безпосередні контакти з контрагентами, збе­рігає договори, забезпечує зміну положень договору у визначених законом випадках та ін.), а юридична та інші служби тільки бе­руть безпосередню участь в укладенні договорів, то в наказі підприємства має визначатись, які служби здійснюють заходи щодо врегулювання розбіжностей у проектах договорів, порядок оформлення та узгодження протоколів розбіжностей, контролюють . виконання договірних зобов'язань. Це особливо важливо, якщо на підприємстві немає юридичної служби; якщо ж така служба на підприємстві є, вона безпосередньо бере участь у роботі з укладення договорів, розв'язання переддоговірних спорів і забезпечує конт­роль за виконанням роботи, пов'язаної з договорами.

Законодавче майнові договори всіх видів врегульовуються ст. 151-160 Цивільного кодексу України [І]. Крім того, ці договори регулюються загальними законами про господарюючі суб'єкти:

про підприємства в Україні, про інвестиційну, зовнішньоекономіч­ну, транспортну та інші види господарської діяльності. Окремі нор­мативні акти колишнього Союзу регулюють відносини, що повністю або частково неврегульовані законодавством України, наприклад щодо постачання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання, окремі підрядні відносини в капі­тальному будівництві. Ці норми законодавства обов'язкові для підприємств, але терміни виконання, порядок відвантаження про­дукції або товарів, надання послуг та інші правила можуть бути узгоджені тільки при укладенні конкретних договорів з урахуван­ням особливостей виробничо-господарської діяльності сторін.

Зараз основною формою матеріально-технічного забезпечення є безфондова (безлімітна) форма, або так звана оптова торгівля. Тому від правового регулювання укладення і виконання госпо­дарських договорів постачання значною мірою залежить регла­ментація всієї господарської діяльності підприємства.

Ініціатором укладення договору постачання може бути як по­стачальник, так і споживач.

На підприємствах розроблюють і тиражують бланки (форми) договорів. Залежно від виду продукції або товару може розробля­тись кілька форм договорів.

У бланках договорів записують такі умови, які залежно від по­стачання того чи іншого виду продукції або товару забезпечува­тимуть законні інтереси підприємства у відносинах з постачальни­ками, споживачами та покупцями, відповідатимуть вимогам законності. Тому розробка бланків договорів покладається на відділ збуту (на виготовлену продукцію), відділ матеріально-тех­нічного постачання (на постачання матеріально-технічних засобів), відділи устаткування, головного механіка та головного енергетика (на постачання устаткування, механізмів та ін.) та юридичну службу. Усі бланки договорів повинні бути узгоджені з головним бухгалтером.

Під час підготовки проекту договору його умови слід узгодити з планово-економічним, виробничо-диспетчерським, фінансовим та іншими заінтересованими відділами та службами з питань, що входять до їх компетенції.

Практикою юридичних служб визначено загальний порядок виконання договірної роботи, якого дотримуються на підприєм­ствах з урахуванням їх специфіки.

• Усі проекти договорів, що надходять на підприємство, підля­гають реєстрації канцелярією в журналі вхідної кореспонденції, після чого передаються у встановленому порядку службі або підрозділу, що визначені наказом керівника як організатори підго­товчої роботи з укладення цього виду договорів.

• Після отримання проекту договору служба або підрозділ по­винні перевірити, чи є планове завдання або замовлення на виго­товлення продукції, чи відповідає замовлена продукція спеціалі­зації та профілю підприємства, чи не перевищено у проекті договору обсяг продукції порівняно з плановим завданням або за­мовленням.

Ініціатором укладення договору може бути кожна із сторін, яка має право направити іншій стороні проект договору, головне, щоб інтереси сторін не порушувались: постачальник забезпечив себе замовленнями на виготовлення і збут продукції, а споживач забез­печив власне виробництво необхідними матеріально-технічними ресурсами.

• Підготовлений проект договору візується всіма заінтересова­ними службами, у тому числі й юридичною, і подається на розгляд керівнику підприємства. Після підписання керівником проект заві­ряється печаткою, реєструється у встановленому порядку і пере­дається до канцелярії для відправлення іншій стороні. Проект договору надсилається іншій стороні у двох примірниках, із супро­відним листом, рекомендованим листом або видається особисто представнику іншої сторони під розписку.

• Одержаний іншою стороною проект договору реєструється канцелярією і разом з конвертом передається відповідній службі або підрозділу для розгляду.

У разі відповідності отриманого проекту договору законодав­ству та інтересам підприємства служба або підрозділ отримує візи у заінтересованих служб, у тому числі й юридичної, і передає на підпис керівництву. Після підписання його керівником один при­мірник повертається іншій стороні, і договір вважається укладеним.

• Якщо під час розгляду отриманого проекту договору у сторо­ни виникнуть заперечення щодо його умов, вона повинна скласти протокол розбіжностей і надіслати його у двох примірниках іншій стороні з одним примірником підписаного договору, обумовивши в ньому наявність протоколу розбіжностей.

Після отримання договору з протоколом розбіжностей та їх роз­гляду за умови прийняття зазначених у протоколі пропозицій вони вносяться в договір, а за спірними умовами здійснюються за­ходи щодо їх узгодження. Якщо ж узгодження не досягнуто, то спір передається на розгляд до Арбітражного суду.

Як зазначалось, укладені договори, що надходять на підприєм­ство, реєструються у структурних підрозділах або службах, які відповідають за укладення конкретних договорів. Доцільно, щоб юридична служба підприємства також вела загальну реєстрацію договорів задля здійснення контролю за своєчасним укладенням договорів, проходженням узгодження проекту договору у відпо­відних службах підприємства, тобто виконувала функцію органі­затора договірної роботи.

У справі обліку виконання договірних зобов'язань важливе зна­чення має визначення моменту або дня їх виконання, яким є день, коли продукцію було передано органу транспорту або зв'язку для відвантаження споживачеві в іншу місцевість, або день складання

приймально-передавального акту чи розписки про отримання про­дукції безпосередньо на складі споживача або постачальника.

У деяких договорах (підряду на капітальне будівництво, на­дання послуг та ін.) моментом виконання договору визнається день складання спільного акта передавання-приймання об'єкта або надання послуги, передавання документації. Моментом вико­нання зобов'язань замовником є день перерахування кредитору грошових сум, який визначається за календарним штемпелем ус­танови банку на платіжному дорученні боржника.

Облік і контроль за виконанням договірних зобов'язань здійс­нюються відділами матеріально-технічного забезпечення, капі­тального будівництва, головного механіка, головного енергетика, збуту продукції та товарів.

Юридична служба повинна періодично (щонайменше один раз на квартал) перевіряти дотримання встановленого порядку обліку виконання договорів.

Рекомендується заводити окремі картки на кожного постачаль­ника і споживача, де повинні зазначатися їх реквізити, номер та дата договору, найменування, кількість і період постачання про­дукції, дані про фактичні поставки продукції на підставі звітів та товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, інших доку­ментів, а також про помічені відхилення від договору.

З метою обліку та контролю виконання договорів важливо організувати приймання продукції і товарів за кількістю та якістю. Для цього на підприємстві потрібно розробити конкретні правила приймання продукції та посадові інструкції осіб, які приймають вантажі та відправляють виготовлену продукцію. При цьому необ­хідно визначити місце і порядок прийняття продукції залежно від виду вантажу і засобу його доставки, місце зберігання вантажу, кількість посадових осіб, які відповідають за організацію прийнят­тя, осіб, які беруть участь у прийманні продукції, і осіб, які відпові­дають за аналіз продукції, терміни оформлення документів і переда­вання матеріалів юридичній службі для висунення претензій до постачальника.

Майже такий самий порядок повинен бути встановлений і для відправлення готової продукції, товарів і вантажів.

З метою забезпечення належного виконання договірних зобов'я­зань юридична служба підприємства здійснює загальний контроль за виконанням договорів згідно з методичними рекомендаціями про правове забезпечення виконання договірних зобов'язань щодо по­стачання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання та участі в цій роботі юридичних служб підприємств.

Проголошення Україною незалежності, утворення демократич­ної правової держави, перехід до ринкової економіки уможливили рішучий перехід в організації всієї планової роботи від адміністра­тивних до економічних методів, що забезпечило умови для діяль­ності підприємств на засадах повного господарського розрахунку та самофінансування, підвищили заінтересованість підприємств у якнайповнішому використанні своїх резервів і можливостей для збільшення обсягів випуску і підвищення якості продукції та ефек­тивності виробництва, а також подальшого розвитку підпри­ємств. З цією метою було докорінно змінено систему формування державних планів (замовлень). При цьому підприємства придбали господарську самостійність. Ці та деякі інші заходи спрямовані на те, щоб органічно збігались і водночас задовольнялись інтереси суспільства, держави, кожного підприємства-товаровиробника і особисті інтереси кожного працівника.

Основною формою планування і діяльності підприємства є річний план, який воно розробляє самостійно на основі державних замовлень, замовлень споживачів та інших, передбачених укладе­ними господарськими договорами, що сприяє демократизації уп­равління виробництвом та економікою в цілому і підвищує еконо­мічну відповідальність виробника.

За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової та податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших пра­вил здійснення господарської діяльності підприємство несе відпові­дальність, передбачену законодавством України (ст. 31 Закону України "Про підприємства"). При цьому сплата штрафів за пору­шення умов договору, а також відшкодування заподіяних збитків не звільняють підприємство (без згоди споживача) від виконання зобов'язань щодо постачання продукції, виконання робіт чи на­дання послуг.

План і господарський договір завжди є взаємодіючими катего­ріями (функціями), від виконання яких залежить і оцінюється госпо­дарська діяльність кожного підприємства. Невиконання зобов'язань за договорами є порушенням договірної дисципліни і тягне за со­бою майнову відповідальність підприємств.

У правовій державі велике значення має додержання закон­ності та державної дисципліни, що включає в себе зміцнення пла­нової і договірної дисципліни. Кожне підприємство діє в межах своєї компетенції, спеціальної правоздатності, дотримуючись за­конності та державної дисципліни. Тому дії керівників та праців­ників підприємства повинні бути узгоджені з вимогами закону, що є безумовною вимогою, яку не можна ігнорувати або порушу­вати. Забезпечення законності та державної дисципліни, викорис­тання правових засобів для покращення економічних показників діяльності підприємств є узагальнюючим критерієм діяльності ро­боти юридичної служби, основою всієї правової роботи на підприємстві.

З огляду на зазначене юридичні служби підприємства беруть участь у плануванні роботи підприємства, зокрема розроблюють нормативні акти, що регламентують форму участі, обов'язки Структурних підрозділів і служб у розробці планової документації, порядок її узгодження і введення в дію.

Чинне законодавство передбачає відповідальність за невико­нання зобов'язань, яку несуть керівники та інші посадові особи підприємств. Насамперед це матеріальна відповідальність за шко­ду, завдану невиконанням або неналежним виконанням зобов'я­зань, а також виплатою санкцій підприємством. Притягнення до матеріальної відповідальності не виключає можливості притягнен­ня винних і до дисциплінарної відповідальності.

У разі систематичних або окремих грубих порушень дисциплі­ни постачання, сплати санкцій у великих розмірах органами по­переднього слідства, прокуратури і судом винні посадові особи мо­жуть бути притягнені до кримінальної відповідальності.

Контрольні питання

1. Поняття і зміст договірної роботи.

2. Етапи договірно-правової роботи.

3. Нормативні акти, що регулюють майнові договори.

4. Загальний порядок виконання договірної роботи.

5. Яким має бути облік договорів і контроль за їх виконанням?

6. Правове забезпечення планової і договірної дисципліни.

7. Якою е відповідальність за невиконання зобов'язань?

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Цивільний кодекс України // Право України.—1993.—№11-12. .

2. Цивільно-процесуальїшй кодекс України // Право України. — 1993. — № 11-12.

3. Арбітражний процесуальний кодекс України // ВВР України. — 1992. — № 6. — Ст. 56.

4. Кодекс законів про працю // Право України. — 1996. — № 2-3,

5. Кримінальний кодекс України.— К.: Юрінком, 2001.

6. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, органі­зації//ЗП України. — 1996,—№ 1.—Ст. 20.

7. Бойко М. Д„ Співак В. М., Хазін М. А. Цивільно-правові документи.— К.: Наук. думка,1997.

8. Штефан М. Й. Підприємство і правосуддя. — К.: Вища шк., 1992.

9. Щербина В. С. Господарське право України. — К.: Атіка, 1999.

Тема 7

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАВОВОЇ РОБОТИ З ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ ТА ПОСЛУГ

Підвищення якості всіх видів виготовлюваної продукції, робіт і послуг, забезпечення їх відповідності кращим світовим та вітчизня­ним зразкам і вимогам, збереження якості виробів на весь час експ­луатації або використання — один з найважливіших напрямків перебудови господарського механізму, підвищення ефективності суспільного виробництва.

Незабезпечення високої якості продукції, робіт та послуг при­зводить до значних матеріальних і моральних збитків.

Тому одне з основних завдань органів господарського управлін­ня і підприємств, які виготовляють продукцію та надають послуги, полягає у випуску високоякісної продукції, що сприяє підвищенню економічних показників роботи підприємства в цілому.

Так, у колишньому Союзі ще з початку 80-х років застосовува­лись комплексні системи управління якістю.

У 1987 р. з метою правильної організації роботи з управління якістю продукції в централізованому порядку було розроблено Ре­комендації щодо форм і методів організації правового забезпечення комплексних систем управління якістю продукції на підприємствах промисловості та участі в цьому юридичних служб.

Правове забезпечення на підприємстві передбачає виконання таких основних завдань: дотримання і зміцнення законності при виготовленні продукції; організація ефективного застосування правових засобів з метою підвищення якості продукції до належно­го рівня; застосування правової відповідальності до осіб, винних у випуску продукції неналежної якості; правова регламентація гос­подарських відносин з управління якістю продукції.

Основою правового забезпечення є законодавство України, нормативні акти міністерств та інших органів виконавчої влади, стандарти, накази, положення, інструкції та інші акти підпри­ємств.

Правове забезпечення управління якістю на підприємстві здійснюють керівники та інші посадові особи згідно з покладеними на них обов'язками. Вони несуть персональну відповідальність за виготовлення продукції належної якості.

Юридична служба підприємства здійснює методичне керівницт­во правовим забезпеченням роботи з управління якістю продукції, координуючи свою діяльність з іншими структурними підрозділа­ми, надає допомогу їх керівникам у розробці нормативних актів з питань якості продукції, здійснює правову експертизу норматив­но-технічної документації з якості продукції.

Особливу увагу юридична служба повинна приділяти додер­жанню встановленого порядку приймання продукції за якістю, а в разі виявлення порушень разом з іншими структурними підрозділа­ми готувати матеріали, що стосуються випуску неякісної продукції, для передавання правоохоронним органам, а також вживати за­ходів щодо відшкодування збитків, нанесених підприємству.

Особливе значення для юридичної служби мають претензійно-позовна робота, узагальнення і аналіз практики застосування за­конодавства з якості продукції, підготовка пропозицій щодо усу­нення причин та умов випуску неякісної продукції.

Роботу, пов'язану з підвищенням якості продукції, юридична служба повинна починати з ознайомлення і правової оцінки на­казів, інструкцій з питань забезпечення якості продукції, а якщо інструкції відсутні, організовувати їх розробку і надавати правову допомогу підрозділам підприємства в розробці проектів цих актів з метою забезпечення їх відповідності чинному законодавству.

Юридична служба підприємства повинна вивчати практику використання правових засобів у роботі з поліпшення якості про­дукції, зокрема щодо висунення претензій і позовів, відшкодування збитків з винних осіб, притягнення їх до дисциплінарної відпові­дальності, пропаганда законодавства про якість продукції, періо­дичний аналіз арбітражних справ, пов'язаних з постачанням підприємством неякісної продукції, аналіз практики підприємства щодо відшкодування збитків через випуск і постачання продукції неналежної якості за рахунок винних осіб.

Основними нормативно-технічними документами, що встанов­люють вимоги до якості продукції, є стандарти. Залежно від ха­рактеру, призначення і сфери застосування стандарти поділяються на державні, галузеві та стандарти підприємств.

Вимоги до якості продукції, на яку немає стандартів, або до­даткові (до вимог, встановлених стандартом) визначаються тех­нічними умовами, під якими треба розуміти нормативно-технічний документ, що встановлює комплекс вимог до конкретних типів продукції.

Якість окремих видів продукції може визначатись еталонами або зразками, які затверджуються уповноваженими органами гос­подарського керівництва відповідно до стандартів і технічних умов. Такий порядок стандартизації діяв до початку 90-х років, але не забезпечував однакового підходу до дотримання якості виго-товлюваної продукції, бо розробка стандартів на будь-яку продукцію перебувала у віданні відповідних міністерств.

Починаючи з 1990 р. стандарти почали розробляти технічні комітети Держстандарту СРСР, кожен з яких створювався на базі провідного у своїй галузі підприємства або організації і був ос­новною ланкою стандартизації за окремим видом продукції.

Після проголошення Україною незалежності розробка стан­дартів і нагляд за їх додержанням визначаються декретами Кабі­нету Міністрів України "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" [1] і "Про стандартизацію і сертифікацію" [2].

Випуск і постачання продукції, виконання робіт, надання по­слуг з відхиленням від належних вимог, що погіршує їх якість, вважаються грубим порушенням державної і договірної дисциплі­ни. В окремих випадках Державний комітет стандартизації, метро­логії та сертифікації України (Держстандарт України) за наявності клопотання заінтересованого органу державної виконавчої вла­ди, згоди споживача та спеціально уповноваженого органу, що здійснює державний нагляд за безпекою цієї продукції, може вида­вати підприємцю дозвіл на тимчасове відхилення від вимог відпо­відних стандартів щодо якості продукції.

Підвищення якості продукції, робіт і послуг можливе лише в разі належного контролю за якістю та наявності ефективних за­собів боротьби з порушенням встановлених вимог.

Розрізняють дві групи контролю: зовнішній, який поширюється на організації, що не входять до однієї системи з контролюючим органом; внутрішній, що здійснюється в межах однієї системи.

Зовнішній контроль поділяється на позавідомчий і контрагент­ський, а внутрішній — на відомчий і такий, що здійснюється струк­турними підрозділами підприємств.

Позавідомчий контроль (або нагляд) за додержанням стандартів і норм здійснює Держстандарт України та його територіальні орга­ни — центри стандартизації, метрології та сертифікації в Авто­номній Республіці Крим і областях, їх посадові особи, на яких по­кладено обов'язки здійснення державного нагляду за додержанням стандартів, а також інші спеціально уповноважені на це органи.

До контрагентського належить контроль, який сторони здій­снюють за договором. Основною формою такого контролю є прий­няття покупцем, замовником поставленої продукції, виконаних . робіт за якістю, технічний нагляд замовника за договором підряду на капітальне будівництво за відповідністю якості робіт проектам та кошторисам.

Відомчий контроль здійснюють органи господарського керів-. ництва стосовно підпорядкованих їм підприємств і організацій.

Контроль за якістю виготовлюваної продукції безпосередньо на підприємстві, а також за якістю сировини і матеріалів, що надхо­дять на підприємство, здійснюють відділи технічного контролю, правовий статус яких визначений Типовим положенням про відділ технічного контролю промислового підприємства.

З підприємства може бути відправлена покупцям тільки та про­дукція, що була прийнята відділом технічного контролю.

Під час здійснення контролю за якістю продукції, матеріалів, си­ровини, що постачаються, працівники підприємства керуються по­ложеннями Інструкції про порядок прийняття продукції виробни­чо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю та якістю [5].

У зазначеній Інструкції визначені методи перевірки продукції, по­рядок направлення постачальнику виклику його представника для участі у прийманні продукції і складанні акту в разі виявлення не­стачі, некомплектності, невідповідності продукції та інших порушень.

Санкції за постачання неякісної, некомплектної продукції перед­бачені в Положеннях про поставки продукції виробничо-технічно­го призначення і товарів народного споживання [3; 4].

До обов'язків юридичної служби входять також організація сис­тематичного обліку і збереження законодавчих актів з питань яко­сті продукції, систематичне інформування підрозділів підприємства про чинне законодавство і зміни в ньому.

Контрольні питання

1. Виготовлення продукції високої якості — одне з основних завдань органів госпо­дарського управління і підприємств.

2. Правове забезпечення управління якістю на підприємстві.

3. Робота юридичної служби, пов'язана з підвищенням якості продукції.

4. Нормативно-технічні документи, що визначають вимоги до якості продукції.

5. Зовнішній контроль за якістю продукції.

6. Внутрішній контроль за якістю продукції.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Декрет Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за додержанням стан­дартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" // Урядовий кур'єр. — 1993,—№71.

2. Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" // Уря­довий кур'єр. — 1993. — № 74. — 22 трав.

3. Положение о поставках продукции производственно-технического назначения // СПСССР.—1988.—№24-25.

4. Положение о поставках товаров народного потребления // СП СССР. — 1988. — №24-25.

5. Инструкция о порядке принятия продукции производственно-технического назначения й товаров народного потребления по количеству й качеству // Сб. норм. актов. — М.: Юрид.лит., 1986.

6. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, органі­зації//ЗП України.— 1996.—№ 1.—Ст.20.

7. Правовая работа на предприятии. —К., 1986.

8. Щербина В. С. Господарське право України. — К.: Атіка, 1999.

Тема 8

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРЕТЕНЗІЙНО-ПОЗОВНОЇ РОБОТИ

Одне з основних завдань правової роботи на підприємстві — забезпечення належних умов для нормальної роботи підприємства, досягнення високих економічних показників, подальшого роз­витку виробництва.

Висунення претензій сторонами за договором і їх розгляд є од­нією з ознак господарського розрахунку. Шляхом висування пре­тензій до контрагентів з приводу тих чи інших договірних зо­бов'язань підприємство захищає свої законні права і вимагає відновлення порушеного права, захисту майнових і моральних інтересів.

Для забезпечення захисту інтересів підприємств розроблено сис­тему норм, які покликані якнайшвидше вирішувати спори між контрагентами відповідно до основ законності та господарського розрахунку.

Спір, як правило, виникає за наявності недоліків виробництва, наприклад порушення ритму роботи, постачання неякісної сирови­ни, які необхідно якнайшвидше усунути задля відновлення нор­мальної діяльності підприємства.

Таким чином, основна мета претензійної роботи — усувати або попереджати негативний вплив на виробництво з боку контр­агентів підприємства шляхом застосування до них правових норм.

Висуваючи претензії, одне підприємство вказує іншому на його неправильні дії або помилки, які неправомірно зачіпають його інтереси, і вимагає їх усунення або виправлення добровільно, по­силаючись при цьому на нормативний акт і фактичні обставини справи. У цьому полягає суть кожної претензії. І якщо підприєм­ство-контрагент задовольняє висунуту претензію, то відпадає по­треба передавати справу для розв'язання до судових органів.