Предмет, система і основні поняття курсу

Предметом курсу "Організація юридичної служби на підпри­ємстві є порядок утворення, завдання системи органів та посадо­вих осіб, форми правової роботи, починаючи з центральних органів державної виконавчої влади (міністерств, державних комі­тетів тощо) і завершуючи державними підприємствами, устано­вами та організаціями.

Курс складається з дев'яти розділів. Це дає змогу послідовно вив­чити поняття правової роботи в народному господарстві, порядок та принципи організації, діяльності, розвитку та вдосконалення правової роботи взагалі і конкретно кожного самостійного струк­турного підрозділу — юридичного управління, відділу, сектора, бюро, групи тощо, а в разі невеликої за обсягом правової роботи — юрисконсульта відповідної кваліфікації.

Правова робота — комплекс заходів, що здійснюються держав­ними органами управління, посадовими особами з метою забезпе­чення суворого дотримання закону в усіх сферах господарської та громадської діяльності.

Юридична служба (управління, відділ, бюро тощо, а також юрисконсульт) — безпосередній організатор правової роботи в народному господарстві, який є складовою апарату управління виробництвом.

Словосполучення "правова робота" дає підстави говорити про діяльність, пов'язану із застосуванням права і спрямовану на пра­вове забезпечення виробничо-господарської діяльності конкретно­го підприємства або установи. Але всі служби та підрозділи підприємств і установ, що займаються виробничо-господарською діяльністю, певною мірою займаються правовою роботою, пов'яза­ною з розробкою та прийняттям управлінських рішень, спрямова­них на зміцнення державної, планової та трудової дисципліни. Це й розробка відомчих нормативних актів, укладення договорів, забезпечення законності трудових відносин, боротьба з безгоспо­дарністю, заподіянням шкоди державному, колективному та при­ватному майну, усунення умов, що призводять до цього, правовиховання.

Правова робота повинна забезпечувати виконання законів, планів та угод не тільки підприємством, а й іншими господарськи­ми органами стосовно цього підприємства. Таким чином, правова робота — це багатопланова діяльність, що охоплює всі напрямки господарської діяльності, безпосередньо пов'язана зі створенням матеріальних цінностей, застосуванням праці робітників та служ­бовців, вирішенням питань соціально-економічного, науково-тех­нічного, культурного забезпечення колективів підприємств та ус­танов, а не тільки діяльність юридичної служби, що спрямована на організацію контролю за виконанням законів, пропаганду права, складання юридичних документів, участь у розгляді господарсь­ких та інших справ юрисдикційними органами.

Отже, правова робота в народному господарстві — це нормо-творча та правозастосовна діяльність, спрямована на правове за­безпечення господарської діяльності та керування нею, пов'язана з питаннями відповідальності, взаємозв'язку ланок господарського механізму, посадових осіб та працівників, що забезпечує зміцнен­ня законності, державної, планової та договірної дисципліни, гос­подарського розрахунку в діяльності підприємств, організацій та установ.

Згідно із Загальним положенням [9] юридичні служби створю­ються в міністерствах, інших центральних органах державної ви­конавчої влади, підприємствах, установах, організаціях у формі самостійного структурного підрозділу (управління, відділу, бюро, сектора, групи) або запроваджується посада юрисконсульта відповідної категорії. Юридична служба як частина апарату уп­равління виконує функцію безпосереднього організатора правової роботи. Завданням юридичної служби є активний вплив на вироб­ництво, сприяння найоптимальнішому режиму роботи підприєм­ства, що базується на суворому дотриманні законності та держав­ної дисципліни.

На відміну від інших служб та підрозділів юридична служба в

цілому на підприємстві, організації чи в установі, виконуючи спе­цифічні функції, використовує тільки Їй властиві форми та методи діяльності: проведення правової експертизи нормативних актів підприємства та його підрозділів, контроль за виконанням норм права, зміцнення законності та правопорядку у сфері господарсь­кої діяльності та взаємовідносин, пропаганда правових знань. Крім того, юридична служба здійснює загальне керівництво та організацію правової роботи на підприємстві за допомогою пра­вових методів, забезпечує умови для зміцнення законності в госпо­дарській діяльності, розробки та прийняття управлінських рішень, посилення державної, планової та трудової дисципліни. Маючи професійні знання та практику, співробітники юридичної служби впливають на правову роботу інших підрозділів, сприяють підви­щенню рівня правової культури господарських керівників, спе­ціалістів та посадових осіб.

Особливо зростає роль юридичної служби у правовій державі, де вона повинна бути основною ланкою охорони прав підприєм­ства та його працівників, попередження правопорушень у сфері господарської діяльності та господарських взаємовідносин, лан­кою, що має забезпечити гармонійне поєднання інтересів трудо­вого колективу та держави.

Ознайомлення з історією організації та діяльності юридичних служб дає змогу з'ясувати їх передісторію, етапи еволюції та вдос­коналення.

Уперше про юрисконсультів згадується в декреті РНК "Про оп­лату праці службовців та працівників радянських установ" від 27 липня 1918р., де всі працівники поділялись на чотири групи, кожна з яких поділялась, у свою чергу, на категорії. Юрискон­сульти були віднесені до II категорії першої групи відповідальних працівників. Спочатку контроль за діяльністю юрисконсультів був покладений на загальноконсультаційний відділ наркомату юс­тиції. Але з лютого 1923 р. контроль за їхньою діяльністю в порядку загального нагляду здійснювала прокуратура. Далі було ще кілька реорганізацій у цій сфері. На першому загальносоюзному засіданні юрисконсультів державної промисловості (17-22 травня 1925 р.) обговорювались актуальні питання правового регулю­вання господарської діяльності держави. Того ж року РНК затвер­дила Положення про юрисконсультів державних підприємств і По­ложення про бюро юрисконсультів. Структурно юридичні служби діяли при керуючому органі підприємства і тільки йому підпорядко­вувались. Після другого всесоюзного засідання (20-25 березня 1927р.) було прийнято постанову "Про юрисконсультів державних установ, підприємств та кооперативних організацій і нагляд за їх діяльністю". Знову нагляд за законністю діяльності юрискон­сультів здійснювала прокуратура. Після створення в 30-х роках галузевих наркоматів з власними юридичними службами зв'язок цих служб з прокуратурою майже припинився. А в період Великої Вітчизняної війни посади юрисконсультів на багатьох підприєм­ствах взагалі були скорочені (через особливі умови воєнного часу, зниження ролі договорів у народному господарстві та ін.).

Рада Міністрів СРСР постановою "Про укладення господарсь­ких договорів" від 21.04.49 визнала за потрібне поновити діяль­ність юридичних служб у господарських органах. А вже починаю­чи з 1953 р. у центральних і місцевих органах державної влади, на підприємствах, в організаціях і установах було створено юри­дичні служби. Новий етап розвитку і вдосконалення юридичних служб у народному господарстві почався під час економічної реформи 1965 р. Але тільки з прийняттям директивними органами постанови "Про покращення правової роботи в народному госпо­дарстві" від 23 грудня 1970 р. діяльність юридичних служб на­брала вигляду стрункої системи.

Основними завданнями юридичної служби є організація право­вої роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання та запобігання невиконанню вимог актів законодав­ства, інших нормативних документів міністерствами, підприєм­ствами, а також їх керівниками та працівниками під час виконан­ня покладених на них завдань і функціональних обов'язків.

Контрольні питання

1. Що е предметом курсу "Організація юридичної служби на підприємствах"?

2. Розкрийте систему курсу.

3. Що означає правова робота та юридична служба?

4. Джерела курсу.

5. Правова робота в міністерстві, на підприємстві.

6. Порядок утворення і структура юридичної служби на підприємстві.

7. Етапи становлення і розвитку юридичної служби.

8. Завдання юридичної служби.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Копсітппуція України // ВВР України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

2. Декларація про державний суверенітет // ВВР УРСР. — 1990. — № 31. — Ст. 429.

3. Закон України "Про власність"// ВВР УРСР. — 1991. —№ 20.

4. Закон України "Про господарські товариства"// ВВР УРСР. — 1991. —№49.

5. Закон України "Про державну службу" // ВВР України. — 1993. — № 52. — Ст. 490.

6. Закон України "Про економічну самостійність Україн»"// ВВР УРСР. — 1990. —

№34.

7. Закон України "Про підприємництво" // ВВР УРСР. — 1991. — № 14. — Ст. 168.

8. Закон України "Про підприємства" // ВВР УРСР. — 1991.—№24.—Ст. 272.

9. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, органі­зації (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.95 № 690) // ЗП України. — 1996.—№ 1.—Ст. 20.

10. Типовий статут державного підприємства //1БЦ.— 1993.—№7.

11. Штефан М. Й. Підприємство і правосуддя. — К.: Вища шк., 1992.

12. Щербина В. С. Господарське право України. — К.: Атіка, 1999.

Тема 2

СУБ'ЄКТИ ПРАВОВОЇ РОБОТИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

Правова робота у сфері суспільного виробництва, так само як у народному господарстві загалом, — це нормотворча та правоза-стосовна діяльність, спрямована на правове забезпечення госпо­дарської діяльності та керівництво нею, пов'язана з питанням від­повідальності, взаємозв'язку ланок господарського механізму, посадових осіб та працівників, яка забезпечує зміцнення закон­ності, державної, планової та договірної дисципліни, господарсь­кого розрахунку в діяльності підприємств, організацій та установ. Правова робота охоплює діяльність не тільки юридичної служби — коло її суб'єктів досить велике.

Суб'єктами правової роботи є Кабінет Міністрів, Міністерство юстиції, інші міністерства та центральні відомства, які видають нормативні акти, визначають основні напрямки правової роботи і конкретизують їх, Генеральна прокуратура, що здійснює конт­роль за правовою роботою, а також органи, які безпосередньо здійснюють правову роботу — місцеві ради, адвокатура, арбіт­ражні суди.

Розглянемо детальніше суб'єкти правової роботи основної пер­винної ланки у сфері суспільного виробництва — державного підпри­ємства.

Закон України "Про підприємства" [3] визначає, що підприємст­во — це самостійна господарська організація, створена і зареєстро­вана у встановленому законом порядку для здійснення господарсь­кої діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, має права і виконує обов'язки щодо своєї діяль­ності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках.

Підприємство складається з підрозділів, які діють на засадах внутрішнього господарського розрахунку або колективного підря­ду, — відділи, виробництва, цехи, відділення, дільниці, бюро, ла­бораторії, бригади та ін.

Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту підприємства на основі співвідношення засад самоврядування трудового колективу і прав власника щодо господарського вико­ристання свого майна.

Незважаючи на це в системі самоврядування на підприємстві принцип єдиного керівництва здійснюється керівниками підпри­ємств, структурних одиниць та підрозділів. Крім керівників суб'єк­том правової роботи є також трудовий колектив.

Керівник підприємства керує всією діяльністю і організовує ро­боту підприємства. Він несе відповідальність за результати роботи підприємства перед державою і трудовим колективом, розпоряд­жається майном підприємства, підписує договори та інші угоди, у межах своєї компетенції видає накази, згідно з трудовим законо­давством приймає на роботу і звільняє працівників, застосовує за­ходи заохочення і накладає дисциплінарні стягнення на праців­ників. Керівник підприємства наймається шляхом підписання контракту і призначення на посаду власником підприємства або обирається (як правило, на конкурсній основі).

Заступники керівника підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів, а також майстри і старші майстри призначаються на посаду і звільняються з неї керівником підприємства. Межі їхньої компетенції так само встановлюються керівником підприємства згідно з чинним законо­давством.

Згідно із Законом України "Про підприємства" [З], а також по­ложеннями про структурні підрозділи та іншими нормативними актами компетенція структурних підрозділів визначається підпри­ємством самостійно. Однак вищі керівні органи мають можливість впливати на цей процес з метою забезпечення раціональної ор­ганізації виробництва шляхом уведення рекомендованих норм, таких як типові або примірні положення про підрозділи підпри­ємства, що встановлюють оптимальні моделі їх компетенції, а та­кож регулюють внутрішні господарські відносини. Компетенція та­ких підрозділів, як бухгалтерія, юридична служба підприємства, встановлюється вищими органами у вигляді загальних положень. Вони безпосередньо підпорядковані керівникові й наділяються особливими правами щодо здійснення різних форм контролю, у тому числі контролю за законністю.

Позаяк управління підприємством і правова робота на під­приємстві тісно взаємопов'язані, слід визначити правовий стан окремих структурних підрозділів підприємства. Насамперед плано­во-економічного відділу, який організовує і вдосконалює плану­вання виробничо-господарської діяльності підприємства та його підрозділів, координує діяльність підрозділів щодо вдосконалення виробництва, забезпечує проведення аналізу з метою підвищення ефективності виробництва. Тому крім функції управління плано­во-економічний відділ на основі державного замовлення, дого­ворів і замовлень споживачів продукції, виконуваних робіт, а та­кож послуг, що надаються, розроблює перспективні, річні та квартальні плани виробництва, плани щодо прибутку, витрат ви­робництва, норми запасів матеріалів у цілому на підприємстві, контролює виконання економічних показників діяльності підпри­ємства і його підрозділів, готує пропозиції щодо їх поліпшення, вживає заходів щодо зміцнення госпрозрахунку, підвищення рен­табельності, розроблює проекти договірних, оптових та роздріб­них цін на продукцію, готує матеріали для підбиття підсумків ро­боти підрозділів і підприємства в цілому за певний період.

Керівник планово-економічного відділу має право вимагати від інших структурних підрозділів матеріали й інформацію, що не­обхідні для виконання покладених на відділ функцій, перевіряти діяльність структурних підрозділів з питань планово-економічної роботи, давати рекомендації з питань, пов'язаних з виконанням встановлених планів, економічного аналізу, звітності.

Відділ праці та заробітної плати, плануючи і вдосконалюючи структуру управління, штатів, розроблює плани, що стосуються організації праці та заробітної плати, за структурними підрозді­лами і в цілому по підприємству, розроблює штатні розписи під­розділів згідно з фондом оплати праці, структурою, схемою посадо­вих окладів, аналізує ефективність діючої системи оплати праці, розроблює пропозиції щодо її вдосконалення, здійснює контроль за правильним застосуванням різних форм оплати праці, забезпечує додержання штатної дисципліни та ін. Відділ забезпечує додер­жання трудового законодавства, бере участь у розв'язанні трудо­вих спорів, розробці та здійсненні заходів щодо зміцнення трудової дисципліни, посилення контролю за використанням робочого часу, у розробці посадових інструкцій працівників підприємства.

Начальник відділу праці та заробітної плати має право давати структурним підрозділам рекомендації з питань організації праці та заробітної плати, одержувати від них матеріали, що необхідні для виконання покладених на відділ функцій, звертатися до керів­ника підприємства з пропозиціями про заохочення працівників за активну участь у поліпшенні організації праці або про накладен­ня стягнень на службовців, які припустились порушень щодо вико­ристання фонду оплати праці.

Відділ головного бухгалтера забезпечує організацію бухгалтер­ського обліку і контроль за раціональним, економним використан­ням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, збереженням майна.

Головний бухгалтер забезпечує облік надходжень грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей, відображення в бухгал­терському обліку операцій, пов'язаних з їх рухом; облік витрат виробництва та інших; облік господарсько-фінансової діяльності підприємства; правильне і своєчасне перерахування коштів у дер­жавний бюджет, внесків у державне соціальне страхування, кош­тів у різні фонди і резерви; виплату заборгованості банкам за кре­дитами і позиками та ін.

Разом з керівниками відповідних підрозділів головний бухгал­тер здійснює контроль за дотриманням правил прийняття та відпуску товарно-матеріальних цінностей, правильністю витрат фонду оплати праці, суворим додержанням штатної фінансової та касової дисципліни, додержанням встановлених правил проведен­ня інвентаризацій, законних списань з бухгалтерських балансів нестач та інших витрат. У разі виявлення незаконних дій допові­дає про це керівникові підприємства.

Головний бухгалтер разом з керівником підприємства має право підписувати документи, які є підставою для прийняття та відпуску грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей, для чого ви­дається відповідний наказ по підприємству. Перелічені документи без підпису головного бухгалтера недійсні. Головному бухгалтеру заборонено приймати до виконання і оформлювати документи за операціями, що суперечать законодавству і встановленому порядку прийняття, збереження і використання грошових коштів, товарно-матеріальних та інших цінностей.

Головний бухгалтер має право вимагати від структурних підрозділів додержання встановленого порядку оформлення опе­рацій і подання необхідних документів і матеріалів, що є обов'яз­ковим для виконання всіма працівниками. Призначення, звільнен­ня і переміщення матеріально відповідальних осіб можливі лише за узгодженням з головним бухгалтером. Останній попередньо роз­глядає і візує договори й угоди підприємства на операції з товар­но-матеріальними цінностями, виконання робіт або послуг, а та­кож накази і розпорядження про встановлення працівникам посадових окладів, надбавок до заробітної плати та преміювання.

Важливу роль у здійсненні правової роботи на підприємстві ви­конує відділ кадрів, основними завданнями якого є забезпечення підприємства робітниками та службовцями необхідних спеціально­стей та кваліфікацій згідно з планом, що стосується організації праці та заробітної плати, а також організація роботи з обліку, підготовки та підвищення кваліфікації працівників.

Особливу відповідальність відділ кадрів несе за своєчасне оформ­лення працівників при прийнятті їх на посаду, переведенні та звіль­ненні з посади, яку вони обіймають, відповідно до трудового законодавства; за додержання трудової дисципліни і правил внут­рішнього трудового розпорядку; за надання працівникам відпусток.

Начальник відділу кадрів має право вимагати від структурних підрозділів необхідні дані про роботу з, кадрами, контролювати ро­боту з кадрами в підрозділах.

Відділ кадрів діє в тісному контакті з профспілковою організа­цією підприємства.

Відповідальну частину правової роботи на підприємстві вико­нують також відділи матеріально-технічного постачання та збуту. Відділ матеріально-технічного постачання покликаний забезпечу­вати підприємство сировиною, матеріалами, комплектуючими ви­робами задля дотримання графіку виробництва, своєчасного ви­пуску якісної продукції згідно із затвердженою номенклатурою і державним замовленням та договорами із споживачами.

Відділ збуту повинен реалізовувати виготовлену продукцію згідно з укладеними договорами.

Спільна правова робота відділів матеріально-технічного поста­чання та збуту полягає в тому, що згідно з плановими завдання­ми і чинним законодавством вони укладають договори з поста­чальниками і споживачами продукції, контролюють їх виконання і в разі потреби застосовують передбачені законодавством заходи майнової відповідальності за невиконання постачальниками або споживачами договірних зобов'язань.

Трудовий колектив підприємства є основною ланкою суспіль­ства і згідно з Конституцією України [1] і Законом України "Про підприємства" [3] має широкі повноваження в політичному, еко­номічному та суспільному житті держави. У трудових колективах спільна праця здійснюється на засадах співробітництва та взаємо­допомоги, забезпечення єдності державних, суспільних та інших інтересів, затверджується принцип відповідальності кожного пра­цівника перед колективом і колективу перед працівником. Трудові колективи покликані збільшувати матеріальні та інші багатства країни, раціонально використовувати ресурси, виявляти турботу про членів колективу, про поліпшення умов їхньої праці, побуту та відпочинку.

Як учасники управління підприємством трудові колективи без­посередньо впливають і на окремі напрямки правової роботи. Крім участі у розробці планів економічного та соціального розвитку підприємства, здійсненні заході» з виконання планів виробництва та договірних зобов'язань, якості продукції тощо широкі повнова­ження трудові колективи мають щодо укладення, забезпечення і контролю за виконанням колективних договорів.

Із здійсненням правової роботи тісно пов'язані повноваження трудових колективів щодо забезпечення зберігання власності, по­силення боротьби з безгосподарністю, попередження розкрадання майна підприємства.

Законодавство наділяє трудові колективи правом брати безпо­середню участь у здійсненні майже всіх основних напрямків право­вої роботи, крім договірної та претензійно-позовної.

Контрольні питання

1. Що означає поняття "правова робота"?

2. Види суб'єктів правової роботи.

3. Що таке підприємство згідно із Законом України "Про підприємства"? Структура підприємства.

4. Права та обов'язки керівника підприємства як суб'єкта правової роботи.

5. Структурні підрозділи підприємства як суб'єкти правової роботи, їх компетенція і правовий стан.

6. Роль трудового колективу підприємства як суб'єкта правової роботи.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Конституція України // ВВР України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

2. Закон України "Про колективні договори і угоди" // ВВР України.— 1993. — №36.—Ст.361.

3. Закон України "Про підприємства" // ВВР УРСР. — 1991. — № 24. — Ст. 272.

4. Цивільний кодекс України // Право України. — 1993. — № 11-12.

5. Кодекс законів про працю // Право України. — 1996. — № 2-3.

6. Положение о поставках продукции производственно-технического назначения //

СП СССР. — 1988.—№ 24-25.

7. Положение о поставках товаров народного потребления// СП СССР. — 1988.

8. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації // ЗП України.— 1996.—№ 1.—Ст.20.

9. Правовая работа на предприятии.—К., 1986.

10. Рубач Г. С. Работа с кадрами на производстве. — К., 1987.

11. Штефан М. Й. Підприємство і правосуддя. — К,: Вища шк., 1992.

12. Щербина В. С. Господарське право України. — К.: Атіка, 1999.

Тема З

ПРАВОВИЙ СТАН ЮРИДИЧНОЇ СЛУЖБИ

У сучасних умовах докорінної зміни механізму господарювання (реорганізуються і набирають нового статусу міністерства та ві­домства, справді самостійними стають підприємства) чільне місце посідають економічні методи управління господарством, підвищу­ється роль господарських договорів. Великого значення набуває правове забезпечення господарювання, підвищуються роль і авто­ритет правоохоронних органів та юридичних служб міністерств, інших органів виконавчої влади і підприємств.

Тому важко переоцінити значення Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу дер­жавної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації [І].

Положення містить 12 пунктів, але незважаючи на це всі його норми можна умовно згрупувати в три розділи: загальні поло­ження; обов'язки; права та відповідальність юридичних служб.

У першому розділі (7 пунктів) зазначається, що в міністерстві, іншому державному органі виконавчої влади, на державному підпри­ємстві, в установі, організації залежно від обсягу, характеру і склад­ності правової роботи створюються (як правило, у формі самостійного структурного підрозділу) юридичне управління, відділ, сектор, бю­ро, група або вводиться посада юрисконсульта відповідної категорії.

Відповідно до цієї норми на всіх підприємствах і в організаціях, як правило, повинні бути створені юридичні служби. Юридична служба є самостійним структурним підрозділом; залежно від об­сягу, характеру і складності роботи визначається структура юри­дичної служби; встановлюється порядок створення та взаємовід­носин юридичної служби й інших структурних підрозділів.

Основним завданням юридичної служби є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне додер­жання законів та запобігання невиконанню вимог актів законодавства, інших нормативних документів міністерством, підприєм­ством, їх керівниками та працівниками під час виконання покла­дених на них завдань і функціональних обов'язків.

Юридична служба безпосередньо підпорядковується міністрові або за його рішенням одному із заступників, а на підприємстві — безпосередньо керівнику підприємства.

Міністерство і підприємство доводять до відома відповідно Міністерства юстиції України і Управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі про наявність в їх структурі юридичної служ­би, зміни її організаційної форми та складу працівників, потребу в юридичних кадрах. Крім того, юридичні служби міністерств та підприємств з питань організації та методики здійснення правової роботи керуються рекомендаціями Міністерства юстиції У країни.

Міністерство або підприємство зобов'язане створювати умови для нормальної роботи і підвищення кваліфікації працівників юри­дичної служби, забезпечувати їх окремим приміщенням, телефонним зв'язком, сучасними засобами оргтехніки, транспортом для вико­нання службових обов'язків, законодавчими та іншими матеріала­ми, літературними джерелами з правових питань.

Заборонено покладати на юридичну службу обов'язки, що не стосуються правової роботи і не передбачені Загальним положен­ням. Це є своєрідною гарантією того, що юристи зможуть займати­ся виключно правовою роботою і виконувати функції, покладені на них законодавцем.

На посаду керівника, його заступника, головного юрискон­сульта юридичної служби міністерства або підприємства призна­чаються особи з вищою юридичною освітою, стажем роботи за спеціальністю щонайменше три роки, а на посади провідного і відповідної категорії юрисконсультів — особи, які мають вищу юридичну освіту або навчаються на останніх курсах вищих юри­дичних навчальних закладів.

Особи, які навчаються у вищих юридичних навчальних закла­дах або не мають досвіду роботи, після прийняття на роботу до юри­дичної служби міністерства або підприємства повинні пройти стажу­вання в управлінні юстиції області, міст Києва та Севастополя.

Загальне положення [1] також встановлює, що правову допомо­гу підприємству можуть подавати на підставі договору адвокат, адвокатські бюро, фірма, контора, інше адвокатське об'єднання, а також фізична чи юридична особа, яка має ліцензію на здійснення юридичної допомоги.

Розглянемо обов'язки, які покладаються на різні юридичні служби згідно із Загальним положенням [І].