102. Матеріальна й фінансова основи місцевого самоврядування.

Матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові (у тому числі валютні) та інші кошти, земля, природні ресурси, що є в комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності. При цьому під правом комунальної власності розуміють право територіальної громади володіти, доцільно, економно й ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і у своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Право комунальної власності поширюється на рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, у тому числі на банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежилі приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

103. Конституційні основи взаємовідносин органів державної влади й органів місцевого самоврядування в Україні.Визначено, що співвідношення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування з органами державної влади в регулюванні соціального захисту населення представляє собою систему заходів, що спрямовує реалізацію загальнодержавних інтересів і можливостей у сфері соціальних проблем на місцевий рівень, а також забезпечує задоволення внутрішніх регіональних інтересів. Виходячи з цього ця взаємодія покликана забезпечувати раціональне використання ресурсного по тенціалу регіону і на цих засадах вирішувати соціальні проблеми місцевого населення, дотримуючись балансів інтересів держави і регіонів. На місцевому рівні, зокрема, можна досить плідно вирішувати питання додаткових форм захисту і соціальних гарантій, а в ринкових умовах через стимулювання самозайнятості, в першу чергу підприємницької діяльності, і з залученням приватного інвестування в малий бізнес доцільно посилено розгортати соціальну інфраструктуру та наповнювати місцеві бюджети.Розглядаючи сучасні важелі державного механізму соціального захисту, необхідно звернути увагу на те, що вони склалися в кризовий період, період початку переходу до ринкових відносин. Нові умови викликають потребу розробки і впровадження нових механізмів в системі соціально-економічних відносин. Так з поглибленням ринкових відносин процес реформування системи соціального захисту повинен виходити з двох суттєвих принципів, а саме: а) переорієнтації на формування соціальної свідомості до самозахисту; б) зведення соціально-захисних функцій держави до всебічного законодавчого забезпечення підтримки найменш захищених, неконкурентоспроможних верств населення, а також формування ринкових засад щодо соціального захисту з оптимізацією перерозподілу економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, місцевою владою, підприємствами і громадянами.