ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………3

Розділ І. Кошти спеціального фонду як додаткове джерело фінансування Збройних Сил України………………………………………………………………6

1.1. Державний бюджет України як єдине джерело фінансування Збройних Сил України……………………………………………………………………………….6

1.2. Значення коштів спеціального фонду у фінансуванні Збройних Сил України……………………………………………………………………………...14

1.3. Зміст і джерела формування коштів спеціального фонду військової частини……………………………………………………………………………...27

Розділ ІІ. Порядок реєстрації військової частини як суб’єкта господарської діяльності та використання коштів спеціального фонду в умовах реформування Збройних сил України……………………………………………………………...37

2.1. Спеціальний фонд як складова частина бюджету Збройних Сил України та аналіз напрямків його використання……………………………………………..37

2.2. Досвід зарубіжних держав щодо використання коштів спеціального фонду як додаткового джерела фінансування……………………………………………47

2.3. Особливості бухгалтерського обліку коштів спеціального фонду військової частини……………………………………………………………………………...54

Розділ ІІІ. Актуальні питання формування, обліку та використання коштів спеціального фонду військової частини………………………………….

3.1. Напрямки удосконалення системи формування спеціального фонду військової частини………………………………………………………………….69

3.2. Шляхи підвищення ефективності обліку та використання коштів спеціального фонду військової частини…………………………………………..78

Висновки…………………………………………………………………………...83

Список використаних джерел…………………………………………………...87

Додатки

ВСТУП

Наявність власних Збройних Сил є обов’язковою умовою існування сильної незалежної держави (на рівні з мовою, територією та історією). Існування давніх цивілізацій, могутніх імперій та розвинених держав немислимо без створення власного війська. Так і захист суверенітету, територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки названі справою всього Українського народу, а оборона України покладається на Збройні Сили України.

Існування армії і обороноздатності держави не можливе без належного державного фінансування. Відповідно для цього виділяються певні фінансові та матеріальні ресурси. Фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок і в межах коштів, визначених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Отже, єдиним джерелом, для забезпечення потреб Збройних Сил України, є Державний бюджет України. Проте, на сьогоднішній день ми бачимо яскравий приклад того, як населення держави також частково здійснює підтримку армії за рахунок благодійних внесків. Це зумовлено постійним недофінансування Збройних Сил України та застарілою матеріально-технічною базою. По суті, за допомогою фінансової системи країни, основною частиною якої є Державний бюджет, на задоволення потреб армії і флоту направлені ресурси ВВП і національного багатства.

Обмеженість фінансових ресурсів та економічна нестабільність, яку переживають більшість країн світу після останньої фінансової кризи, зумовили певні особливості оборонного бюджету сьогодення. Крім коштів загального фонду Державного бюджету у військовій частині обертаються кошти, які отримуються з дозволених законодавством джерел та за своєю структурою входять до складу спеціального фонду. До спеціального фонду кошторису МОУ включені кошти від господарської діяльності, надання послуг, реалізації надлишкового майна, здачі в оренду рухомого і нерухомого майна військової частини та благодійних внесків фізичних і юридичних осіб. Тобто, спеціальний фонд є вагомим внутрішнім джерелом фінансування військової частини (за останні кілька років частка спеціального фонду в загальному обсязі фінансування Міністерства оборони України коливається від 10% до 20% приблизно).

На сучасному етапі розвитку економіки в нашій країні, у Збройних Силах України все більша увага приділяється діяльності військової частини, яка могла б приносити додаткові кошти, тобто збільшувати обсяги власних надходжень, тим самим мобілізувати ресурси для оптимального задоволення оборонних видатків України. Тому дослідження процесу формування, обліку та використання коштів спеціального фонду досить актуальне, хоча і викликає різні критичні думки з приводу того чи повинна військова частина займатися не властивою для військової сфери діяльністю.

Метою роботи є дослідження механізму реєстрації військової частини як суб’єкта господарської діяльності, а також формування, обліку та використання спеціального фонду військової частини в умовах переходу до сучасних ринкових відносин, здійснення господарської та економічної діяльності на умовах взаємовигідних відносин військової частини з різними підприємницькими структурами.

Об’єктом дослідження є спеціальний фонд військової частини, його господарська та економічна діяльність.

Суб’єкт дослідження – є військова частина в особі командира, начальника фінансового органу та персоналу, що безпосередньо задіяні у процесі реєстрації військової частини, формування, обліку і використання коштів спеціального фонду.

Предметом дослідження є економічні відносини, що виникають між державними органами, військовими частинами та іншими суб’єктами господарювання в процесі реєстрації військової частини, формування, обліку та використання спеціального фонду в умовах економічної нестабільності.

Новизна даного дослідження полягає в творчому підході до пошуку шляхів вдосконалення процесу реєстрації військової частини, формування, обліку і використання коштів спеціального фонду військової частини, що є принципово новим і при практичному застосуванні може дати позитивний економічний ефект.

Методологічною основою роботи стали закони і категорії економічної теорії та воєнної думки, положення та висновки сучасної економічної науки, загальнометодологічні та методичні принципи наукових досліджень. При дослідженні сутності спеціального фонду, його вагомості в загальному обсязі фінансування Збройних Сил України та пошуку ефективних принципів фінансового господарювання військової частини використовувалися методи критичного узагальнення даних чинного законодавства, монографічних досліджень, аналітики поданої у вітчизняних і зарубіжних виданнях та періодичної літератури.

Робота структурно складається з трьох розділів. У першому розділі розглянуто теоретичні основи сутності Державного бюджету як єдиного джерела фінансування Збройних Сил України, значення спеціального фонду та детальний аналіз джерел його формування, У другому розділі відображено місце спеціального фонду в бюджеті Збройних Сил України та аналіз його використання, розглянуто особливості бухгалтерського обліку коштів спеціального фонду у військовій частині, а також досліджено досвід зарубіжних держав щодо використання коштів спецфонду як джерела фінансування військової частини. У третьому розділі наведено труднощі, з яким зустрічається військова частина в процесі господарської діяльності та напрямки удосконалення системи реєстрації військової частини як суб’єкта господарської діяльності, формування і шляхи підвищення ефективності обліку та використання коштів спеціального фонду військової частини.

Розділ І. Кошти спеціального фонду як додаткове джерело фінансування Збройних Сил України.

1.1. Державний бюджет України як єдине джерело фінансування Збройних Сил України.

Однією з обов’язкових умов існування могутньої, суверенної та незалежної держави, як показує час та реалії сьогоднішнього дня є наявність власних Збройних Сил. Відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності покладаються саме на Збройні Сили України.[1] Основою структурної побудови зазначеного військового формування є військові частини, які, виконуючи вищевказані конституційні функції, а також стають суб’єктами господарської діяльності, що дозволяє їм отримувати додаткове джерело доходів спеціального фонду. Протягом тисячоліть розвитку людства, армія була невід’ємним елементом впроваджуваної політики будь-якого правління кожної країни світу, доказом чого можуть слугувати слова першого канцлера Німецької імперії Отто фон Бісмарка: «Якщо народ не хоче годувати чужу армію, він повинен годувати свою». Переглянувши сторінки історії, очевидним є беззаперечний факт – чужа армія є набагато дорожчою для утримання, аніж своя, як в плані матеріальних витрат, так і в моральному і соціальному вимірі.

Характер, який носили Збройні Сили держави, неодмінно відбивався на розвитку суспільства загалом. Відповідний висновок дозволяє нам зробити твердження Адама Сміта, ще при зародженні класичної політекономії, що витрати на утримання армії – це необхідні витрати для виконання обов’язку держави перед народом. Такий специфічний товар купує населення у держави, сплачуючи його вартість у вигляді податків. Отже, оборонні витрати можна вважати одним із суспільних благ, тобто, благ, які забезпечують потреби всіх членів суспільства в однаковій мірі, характеризуються неподільністю і невинятковістю (неможливістю виключення будь-кого із користування даним благом). Тому існування армії і обороноздатності держави не можливе без належного рівня державного фінансування.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки названі справою всього Українського народу. Оборона України покладається на Збройні Сили України.[1] Відповідно для цього виділяються певні фінансові та матеріальні ресурси. Фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок і в межах коштів, визначених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік.[6-10] Отже, єдиним джерелом, для забезпечення потреб Збройних Сил України, є Державний бюджет України. Так, на 2014 рік передбачено 15632,2 мільйона гривень, з яких 14158,6 мільйона гривень за рахунок загального фонду, а 1473,6 мільйона гривень за рахунок спеціального фонду Державного бюджету. Також у зв’язку з проведенням мобілізації та приведенням військ в бойову готовність на потреби Збройних сил України за рішенням Кабінету міністрів України було додатково виділено 4,5 міліарда гривень з резервного фонду державного бюджету.[10, 27]

Державний бюджет Украї́ни — план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів.[2] По суті, за допомогою фінансової системи країни, основною частиною якої є Державний бюджет, на задоволення потреб армії і флоту направлені ресурси ВВП і національного багатства. Щоправда, національне багатство стає об’єктом фінансових відносин лише у випадку кризової економічної ситуації або воєнного періоду, коли ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів. Якщо ж фінансова ситуація в країні стабільна, то основним об’єктом фінансових відносин є ВВП, а національне багатство лише в частині зайвих ресурсів. Виділення на оборону країни коштів являє собою процес вторинного розподілу ВВП.

Державний бюджет, як головний фінансовий план держави, складається з доходної та видаткової частини.[2] Доходною частиною визначаються джерела і обсяг надходження грошових коштів до бюджету. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання грошових коштів.

Одним з таких напрямів є фінансування видатків на оборону. Найважливішими видатками, які здійснюються з державного бюджету на оборону є:

1. закупівля озброєння, літаків, кораблів, бронетанкової техніки, артилерійської зброї, мінометів, стрілецької зброї, боєприпасів, автомобільної, інженерної техніки та інших видів озброєння і техніки, продовольства, пального, мастильних матеріалів, речового майна та інших матеріальних цінностей, необхідних для постійної готовності військ;

2. фінансування капітального будівництва і будівництва житла для військовослужбовців;

3. забезпечення бойової, гуманітарної підготовки та господарсько-побутового устрою військових частин;

4. виплата грошового забезпечення військовослужбовцям і заробітної плати робітникам і службовцям Міністерства оборони;

5. участь у міжнародних миротворчих операціях.

Оборонний бюджет України – це сукупність економічних відносин з приводу створення розподілу та перерозподілу державних коштів, що пов’язані з формуванням цільових фінансових ресурсів та їх подальшим використанням на потреби військ.

Оборонний бюджет специфічний за своєю структурою і є важливою складовою Державного бюджету України. Бюджет Збройних Сил України є складовою частиною оборонного бюджету. Адже, оборонний бюджет складається на рівні сектора безпеки і оборони України, в структуру якого входять Збройні Сили.

Бюджет структурно складається із дохідної та видаткової частини. Дохідною частиною визначаються джерела та обсяг надходження коштів, а видатковою напрямки їх витрачання. Державний бюджет складається із загального і спеціального фонду. Такий розподіл не має відношення до доходів і видатків бюджету і є самостійним, тобто і загальний і спеціальний фонд включають в себе і доходи і видатки.

Складовими частинами загального фонду бюджету є:

1. Всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету;

2. Всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3. Кредитування бюджету і повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

4. Фінансування загального фонду бюджету.

Складовими частинами спеціального фонду бюджету є:

5. Видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету у тому числі власних надходжень бюджетних установ;

6. Доходи бюджету(включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

7. Кредитування бюджету і повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету;

8. Фінансування спеціального фонду бюджету.[2]

Бюджет Збройних Сил за своєю економічною суттю, структурою представляє собою зведений кошторис, який є головним фінансовим планом, що визначає обсяг асигнувань по загальному та спеціальному фондах для потреб української армії.

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Схема фінансування Збройних Сил України наведена в Додатку Д

Існують наступні види кошторисів:

9. індивідуальні кошториси – це кошториси, які складаються бюджетними організаціями. Причому незалежно від того, веде бюджетна організація облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, індивідуальний кошторис та план асигнувань складаються за кожною виконуваною нею функцією;

10. зведені кошториси – це зведення показників індивідуальних кошторисів розпорядників коштів бюджету нижчого рівня за функціональною класифікацією, що складаються головним розпорядником, розпорядником вищого рівня для подання їх Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються;

11. кошториси на централізовані заходи – це кошториси, до яких включаються асигнування тільки в тих випадках, коли проведення таких заходів за рахунок коштів бюджету дозволено законодавством України (централізовані заходи здійснюються головними розпорядниками).

Кошторис має дві складові:

12. загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією основних функцій;

13. спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.

Установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджету, мають право приймати зобов’язання та витрачати кошти з бюджету на цілі та в межах, які встановлені кошторисами і планами асигнувань.

План асигнувань із спеціального фонду бюджету установи – це помісячний розподіл видатків, затверджених у кошторисі для спеціального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов’язань протягом року. План асигнувань є невід’ємною частиною кошторису і затверджується разом із кошторисом.[17]

Формування бюджету Збройних сил України повинно здійснюватися на основі наступних принципів: оптимального поєднання бюджетних та власних джерел, дотримання режиму економії та здійснення контролю за використанням коштів, а також плановості, цільового спрямування асигнувань, безповоротності та безвідплатності, ефективного використання коштів, фінансування в міру виконання планів.

Так як, оборонні видатки в повному обсязі здійснюються з Державного бюджету, перед Міністерством оборони постає необхідність звітування про витрачання бюджетних коштів. Державним органом, який здійснює контроль за витрачанням бюджетних коштів є Державна казначейська служба України. Відповідно звіти про виконання кошторисів і планів асигнувань подаються у порядку та за формою, встановленими ДКCУ.[17]

Як відомо, з метою порівняння, співставлення і, в результаті цього, полегшення звітування, доходи і видатки державного бюджету об’єднуються в економічно однорідні групи відповідно до бюджетної класифікації.

Видатки бюджету класифікуються за:

14. за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків);

15. ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);

16. функціями, з виконанням яких пов’язані видатки (функціональна класифікація видатків);

17. економічною характеристикою операцій, що здійснюються при їх проведенні (економічна класифікація видатків бюджету). [2]

За економічною класифікацією видатків бюджету видатки бюджету поділяються на поточні та капітальні.

У складі витрат (видатків) бюджету виділяються витрати (видатки) споживання і витрати (видатки) розвитку відповідно до бюджетної класифікації. Цією ж класифікацією у своїй діяльності керується Державна казначейська служба України.

В Збройних Силах України бюджетна класифікація конкретизується і деталізується в Класифікації видатків за кошторисом Міністерства оборони України, введений в дію наказом Міністра оборони від 05.03.2012 року №112 (вніс зміни до наказу Міністра оборони 2010 року №173).

Класифікація видатків має важливе військово-економічне значення, тому що не тільки забезпечує суворо цільове призначення та використання коштів на оборону, але й конкретизує їх і полегшує здійснення фінансового контролю за їх витрачанням та спрощує аналіз визначення потреб та видатків, а також оцінку фінансово-господарської діяльності військ. Таким чином, застосування класифікації видатків також підвищує ефективність використання наявного фінансування, що вкрай необхідно за умови обмеженості ресурсів.

З метою приведення у відповідність видатків за кошторисом Міністерства оборони з економічною класифікацією видатків розроблено класифікатор видатків МОУ, в якому здійснено співставлення кодів економічної класифікації видатків (КЕКВ)[28] з статтями витрат за кошторисом МОУ. [26] З 1 січня 2013 року набрали чинності нові коди економічної класифікації видатків.[30]

Обмеженість фінансових ресурсів є причиною ще однієї особливості оборонного бюджету сьогодення. До недавна все більша частка від загального обсягу фінансування Міністерства оборони України фінансувалася за рахунок спеціального фонду, що призводило до невиконання видатків за рахунок коштів спеціального фонду, але на сьогоднішній день кошториси приведені до більш реальних показників і становлять близько 6,5% в 2013 році та 9,4% в 2014 році від загальних видатків виділених на Міністерство оборони України. Таким чином, спеціальний фонд є вагомим внутрішнім джерелом фінансування військової частини.