1.2. Місце закріплення знань, умінь та навичок в структурі процесу навчання

Під знаннями в навчанні розуміють основні закономірності предметної області, що дозволяють людині вирішувати конкретні виробничі, наукові та інші задачі, тобто факти, поняття, судження, образи, взаємозв'язки, оцінки, правила, алгоритми, евристики, а також стратегії прийняття рішень у цій галузі [Ягупов В.В. Педагогіка: навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – с. 345-346.]

Знання – це елементи інформації, пов'язані між собою і з зовнішнім світом.

Знання:

• зберігаються (запам'ятовуються);

• відтворюються;

• перевіряються;

• оновлюються, в тому числі переструктуровуються;

• перетворюються;

• інтерпретуються.

Під умінням розуміють освоєний людиною спосіб виконання дії, забезпечений деякою сукупністю знань. Уміння виражається у здатності усвідомлено застосувати знання на практиці.

Навички – це автоматизовані компоненти свідомої дії людини, які виробляються у процесі її виконання. Навичка виникає як свідомо автоматизована дія і потім функціонує як автоматизований спосіб її виконання. Те, що дана дія стало навичкою, означає, що індивід у результаті вправи отримав можливість здійснювати дану операцію, не роблячи її виконання своєю свідомою метою.

Цей важливий елемент навчання полягає в тому, щоб опановані учнями знання, уміння і навички якомога довше використовувалися ними у всіх видах життєдіяльності. Відомо, що закріплення знань відбувається уже в процесі сприймання, усвідомлення й осмислення нового навчального матеріалу.

. [ Вашуленко О. Організація закріплювального повторення / О. Вашуленко // Початкова школа. – 2005. -№4. – с. 7-11. ]

Важливою формою зміцнення знань є їх самостійне повторення учнями. Так як міцність запам'ятовування інформації, набутої у формі логічних структур, вища, ніж міцність розрізнених знань, закріплювати слід знання, представлені у логічно цілісних структурах.

У практиці навчання ще нерідко засобом міцного засвоєння знань служить багаторазове повторення викладеного навчального матеріалу. Однак опора переважно на механічне запам'ятовування, без глибокого усвідомлення внутрішніх закономірностей та логічної послідовності в системі засвоюваних знань, – одна з причин формалізму в навчанні. Повторення ефективно тільки в тому випадку, коли у зміст навчання закладено розвиток ідей, понять, умінь і, якщо в його побудові дотримуються послідовності і систематичності.

З огляду на це закріплюване повторення особливо необхідно організувати на кожному уроці вивчення нового навчального матеріалу. Це пояснюється ще і тим, що іноді учні можуть мати знання з відповідної теми, тобто знають правило, визначення, а застосовувати їх на практиці не вміють.

Отже, метою зазначеного виду повторювання є закріплення отриманих на уроці знань, їх систематизація. Як правило, цей вид повторення забезпечує закріплення основних, істотних елементів знань, висновків, термінів і складних частин.

Китайська мудрість гласить : «Не бійся того, чого не знаєш – бійся того, чого не навчишся».

Запам'ятовування навчального матеріалу починається з його сприймання та осмислення, проте цього не достатньо, щоб учень вільно ним оволодів. Тому вчитель проводить закріплення навчального матеріалу, яке залежить від його кількості та якості, а також від емоційного стану учнів.

Після закріплення теоретичних знань необхідно організувати закріплення знань і умінь шляхом їх практичного застосування.

З цією метою у процесі закріплювального повторення пропонуються відповідні вправи і завдання для усного і письмового відтворювання засвоєних знань і умінь, вироблення навичок.

На думку вчених (яких), цінність таких вправ і завдань полягає в тому, що вони сприяють одночасно закріпленню й удосконаленню вивченого навчального матеріалу, оскільки нові поняття і правила розглядаються з різних сторін, встановлюються логічні зв’язки між різними темами, що вимагає виконання мислительних операцій на більш високому рівні.

На етапі закріплення знань, умінь та навичок в цілому відбувається відтворення їх учнями та застосування при розв’язуванні різноманітних вправ і задач.

Важливо забезпечити максимальний вияв самостійності учнів. Для цього створюються різні ситуації щодо застосування знань, нові знання розглядаються в різних аспектах.

Під час закріплення знань, умінь та навичок вдаються до конкретизації та узагальнення, до порівняння, класифікації, з’ясування причинно-наслідкових зв’язків. [Богданович М. В. Урок математики в початковій школі : посібник для вчителя. – К. : Рад.школа, 1990. – С. 107-108.]